Рішення № 40459517, 10.09.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2014 р.Справа № 922/3478/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Светлічного Ю.В.

при секретарі судового засідання Ліпчанської В.В.

розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "Аванта-Трейд", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рокфор маркет", м. Харків про стягнення 19 352,37 грн. за участю представників сторін:

позивача - Чепего С.В. довіреність №01 від 01.01.14 р.;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Аванта-Трейд" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Рокфор маркет", в якій позивач просить стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 15 558,66 грн., пеню у розмірі 1386,43 грн., 3% річних у розмірі 205,28 грн., інфляційні у розмірі 2 201,70 грн., що разом складає 19 352,37 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно договору поставки продукції №920101 від 20.10.11 р., який укладений між позивачем та відповідачем.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 серпня 2014 року вищевказану позовну заяву було прийнято судом до розгляду, порушено провадження у справі та призначено ії до розгляду у судовому засіданні на 10 вересня 2014 року о 10:30.

Присутній представник позивача у судовому засіданні надав клопотання про виправлення технічної описки у п.2 резолютивної частини позовної частини, у зв'язку із допущенням такої при підготовці матеріалів та помилковим зазначенням відповідача "ТОВ" Край-2", замість "ТОВ "Рокфор Маркет", яке судом задоволено.

Також представник позивача у судовому засіданні підтримав клопотання про забезпечення позову, яке надано ним через канцелярію господарського суду Харківської області 19 серпня 2014 року, в якому позивач просив вжити заходів по забезпеченню позову про стягнення боргу та накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться на розрахункових рахунках: р/р 26002200000616 в ПАТ "ВІЕЙБІ Банк", МФО 380537, р/р 26001003553606, в філії "Слобожанське РУ" АТ "Банк Фінанси та Кредит", МФО 350697, інших рахунках ТОВ "Рокфор маркет", про які стане відомо під час судового розгляду справи на суму 19 352,37 грн.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно ч.1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Як зазначалося в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову": п.3. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК України).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Враховуючи вищенаведене та те, що позивачем не надано доказів в обґрунтування поданої заяви, про вчинення відповідачем будь-яких дій направлених на уникнення виконання рішення суду, тому суд дійшов висновку про те, що заявником не доведено, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, відповідно до цього суд вважає у задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову відмовити.

Присутній представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, свого повноважного представника не направив, про місце, дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення ухвали про відкладення розгляду справи від 18 серпня 2014 року, повноважному представнику відповідача 22 серпня 2014 року.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи вищенаведене та те, що відповідач був повідомлений належним чином, про дату та час розгляду справи, справа розглядається на підставі ст.75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача господарським судом встановлено наступне.

Між Приватним підприємством "Аванта-Трейд" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рокфор маркет" (Замовник), 20 жовтня 2011 року було укладено договір поставки продукції №920101 (далі по тексту - договір), відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання з постачання відповідачу товарів, а відповідач бере на себе зобов'язання отримати та оплатити товар, що надалі іменуються продукцією, відповідно до специфікацій, які оформлюються сторонами на кожне постачання та є невід'ємною частиною цього договору як додатки до договору.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.2.1 договору ціни на товар та його асортимент зазначаються в специфікації (додаток №1 до договору), що є невід'ємною частиною договору та/або накладних (товарно - транспортних накладних, видаткових накладних), які з моменту їх підписання сторонами, є невід'ємною частиною договору. Ціни вказуються в національній валюті України, включаючи ПДВ, а також вартість упаковки, маркування і доставки товару постачальником.

Позивач свої зобов'язання згідно договору виконав та поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними: №1-АВ-012017 від 29.03.14 р. на суму 17 340,26 грн., №1-АВ-012017 від 29.03.14 р. на суму 4 144,86 грн., №1-АВ-016437 від 26.04.14 р. на суму 4 566,12 грн., №1-АВ-017890 від 07.05.14 р. на суму 4 087,68 грн., які містяться у матеріалах справи.

Відповідач отримав товар, про що свідчать підписи повноважних представників відповідача на видаткових накладних, але вартість товару оплатив лише частково, у зв'язку із чим виникла заборгованість у розмірі 15 558,66 грн.

Між сторонами підписаний акт звірки взаєморозрахунків станом на червень 2014 року, згідно якого відповідач не заперечує наявність заборгованості перед позивачем у розмірі 15 558,66 грн.

Позивач в порядку досудового врегулювання спору звертався до відповідача і претензіями 16 травня 2014 року за вих.№452 та 25.07.214 року за вих. №643, із вимогою погасити заборгованість у розмірі 15 558,66 грн. докази отримання вказаних претензій містяться у матеріалах справи. Але відповідач не відреагував та заборгованість не сплатив.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 15558,66 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь пеню у розмірі 1386,43 грн., 3% річних у розмірі 205,28 грн., інфляційні у розмірі 2 201,70 грн.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.8.10. договору, за несвоєчасне виконання обов'язку покупця по оплаті отриманого від постачальника товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування пені, інфляційних та 3% річних суд приходить до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача, з вини якого спір доведено до суду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову - відмовити.

2. Позов задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рокфор маркет" (61022, м. Харків, Проспект Леніна, буд. 5, офіс 3; код ЄДРПОУ 37658078, р/р 26002200000616 в ПАТ "ВІЕЙБІ Банк", МФО 380537, р/р 26001003553606, в філії "Слобожанське РУ" АТ "Банк Фінанси та Кредит", МФО 350697, ІПН 3766580720301, свідоцтво платника ПДВ №100342447) на користь Приватного підприємства "Аванта - Трейд" (61036, м. Харків, Проспект Леніна, б. 40, офіс 323, п/р 26004001304220, в АТ "ОТП Банк", м. Київ, МФО 300528, код ЄДРПОУ 32563558, ІПН 325635520305, свідоцтво платника ПДВ 100310960) суму боргу у розмірі 15 558,66 грн., пеню у розмірі 1386,43 грн., 3% річних у розмірі 205,28 грн., інфляційні у розмірі 2 201,70 грн., що разом складає 19 352,37 грн., та судовий збір у розмірі 1827,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 11.09.2014 р.

Суддя Ю.В. Светлічний