Рішення № 40459020, 26.08.2014, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2014 р. Справа №917/1153/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен лізинг Аваль"", просп. Московський, 9, корп.5, м. Київ, 04073

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, юридична адреса: АДРЕСА_1; адреса для листування: АДРЕСА_3

про стягнення 16 977,10 грн.

Суддя Погрібна С.В.

Представники:

від позивача: Сандрович Л.В., довіреність № 19-05/15 від 19.05.2014р.;

від відповідача: не з'явився.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, додано до справи та повідомлено про строк виготовлення повного тексту рішення згідно ст.85 ГПК України.

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення з відповідача заборгованості за Договором фінансового лізингу № LC7246-10/12 від 18.10.2012р. в сумі 16 977,10 грн.

Позивач повідомив суд про часткову сплату відповідачем заборгованості.

Позивач подав через канцелярію суду заяву про уточнення позовних вимог ( збільшення позовних вимог) з додатками (вх.№ 10920 від 26.08.2014р.) в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором фінансового лізингу №LC7246-10/12 від 18.10.2012р. в сумі 17 707,80 грн.

Також, позивач повідомив суд проте, що за час перебування справи у суді заборгованість відповідача за договором фінансового лізингу №LC7246-10/12 від 18.10.2012р. збільшилась відповідно до рахунків фактури: №LC7246-10/12/20-044 від 01.07.2014р. та №LC7246-10/12/21-046 від 01.08.2014р.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, збільшити розмір позовних вимог.

Судом встановлено, що вищенаведені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, а тому суд приймає вказану заяву позивача про збільшення позовних вимог до розгляду.

Пунктом 3.10 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. №18 під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Подальший розгляд справи проводиться стосовно позовних вимог, викладених у заяві про збільшення розміру позовних вимог від 26.08.2014р., а саме стягнення з відповідача 17 707,80 грн.

Представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 26.08.2014р., посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами.

Відповідач в судове засідання не з'явився, ухвала про порушення провадження у справі від 16.06.2014р., яка була направлена на адреси, зазначені у позовній заяві:

- АДРЕСА_1 ухвала від 16.06.2014р. повернулася до суду з відміткою поштового відділення "за зазначеною адресою не проживає" (а.с.39-41) ;

- АДРЕСА_3, була отримана, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення (а.с.43).

21.07.2014р. позивачем через канцелярію суду було подано клопотання (вхід. №9406 від 21.07.2014р.), відповідно до якого просить суд долучити до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стосовно відповідача.

У відповідності до наданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а.с. 69-70), станом на 15.07.2014 року місце знаходження відповідача є: АДРЕСА_5.

Ухвала від 21.07.2014 року була направлена судом відповідачу на адресу АДРЕСА_5, однак була повернута до суду, з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 80-83). Згідно п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, відповідно до ст. 64 ГПК України, в разі якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, відповідач належно повідомлений про час та місце розгляду даної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Дана позовна заява надійшла до суду 13.06.2014р. Ухвалою від 21.07.2014р. судом було продовжено строк вирішення спору на 15 днів, за клопотанням позивача.

Станом на 26.08.2014р. строк вирішення спору, встановлений ст. 69 ГПК України закінчується. В зв'язку з закінченням строку вирішення спору, відкладення розгляду справи не є можливим, спір підлягає вирішенню по суті.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ратифікованої Законом від 17.07.97р. гарантує кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Оскільки, необхідних для вирішення спору доказів наявних в матеріалах справи достатньо, і господарський суд повідомив належним чином позивача та відповідача про час, дату і місце проведення судового засідання, згідно з п. 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України (від 10.12.2002р. №75), а неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, тому справа розглядається за наявними матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (лізингодавець за договором; позивач по справі) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (лізингоодержувач за договором; відповідач по справі) 18.10.2012р. був укладений договір фінансовою лізингу №LC 7246-10/12 (далі - Договір) (а.с. 10-13).

За умовами даного договору (п.п. 1.1.) Лізингодавець зобов'язався передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються в Спеціфікації (Додаток №2 до Договору), а Лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах даного Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов договору передав відповідачу у тимчасове володіння предмет лізингу - причіп бортовий тентований 2-х вісний SCHWARZMULLER ТРА 2/ZJ, 2007 р.в., загальною вартістю 118 000,00 грн.

Даний факт підтверджується двостороннє підписаним Актом приймання передачі предмета лізинга від 22.11.2012р. (а.с. 17).

Розмір лізингових платежів сторони погодили додатком №1 до Договору "Графік розрахунку заборгованості" (а.с. 14-15).

Відповідно до п.п. 1.1, 4.1 Договору Відповідач зобов'язався за даним Договором сплачувати відсотки за фінансування та поточні лізингові платежі.

При укладенні Договору сторони погодили, (п.п. 4.2 Договору), що Лізингоодержувач сплачує відсотки за фінансування у період з моменту передачі Предмета лізингу до настання першого періоду лізингу за ставкою LIBOR ЗМ плюс 12,00% від всієї суми заборгованості, визначеної в порядку п. 3.1 Договору. Сума відсотків в грошовому еквіваленті іноземної валюти підлягає перерахунку у гривню за Курсом продажу (Розділ 1 "Визначення" Загальних умов Додатку 4 до Договору), крім того ПДВ.

Згідно з п.п. 4.3 Договору Лізингоодержувач протягом строку лізингу щомісяця сплачує Лізингодавцю авансом поточні лізингові платежі, які розраховуються на перший робочий день кожного лізингового періоду за поточний місяць та складаються з суми, що ставиться в погашення вартості Предмета лізингу та комісії Лізингодавця.

У відповідності з Загальними умовами фінансового лізингу - Додаток №4 до Договору (а.с.18-22) Лізингоодержувач сплачує поточні лізингові платежі щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця на підставі рахунку Лізингодавця, направленого на вказану в Договорі електронну адресу Лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв'язку. При чому, у разі неотримання рахунку Лізингодавця до 5 числа поточного місяця Лізингоодержувач зобов'язаний звернутися до Лізингодавця та отримати свій рахунок самостійно.

В цьому випадку Лізингоодержувач зобов'язаний оплатити рахунок до 10 числа поточного місяця (п.5.3, п.5.4 Загальних умов).

Однак, відповідач порушив свої зобов'язання за договором фінансовою лізингу №LC 7246-10/12 від 18.10.2012р. внаслідок чого виникла заборгованість.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 26.05.2014р. була направлена вимога №663-05/14 (а.с.28) про сплату заборгованості за договором фінансовою лізингу №LC 7246-10/12 від 18.10.2012р. Але відповідачем заборгованість було сплачено частково, внаслідок чого виникла заборгованість з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог ( збільшення позовних вимог) в сумі 25 565,12 грн. за наступними рахунками-фактури:

- LC7246-10/12/16-035 від 03.03.2014р. на суму 3699,30 грн.;

- LC7246-10/12/17-037 від 01.04.2014р. на суму 4158,02 грн.;

- LC7246-10/12/18-039 від 05.05.2014р. на суму 4231,00грн.;

- LC7246-10/12/ev-041 від 23.05.2014р. на суму 651,01 грн.;

- LC7246-10/12/19-042 від 02.06.2014р. на суму 4237,77 грн.

- LC7246-10/12/20-044 від 01.07.2014р. на суму 4219,26 грн.

- LC7246-10/12/21-046 від 01.08.2014р. на суму 4368,76 грн.

Крім того, позивач в своїй позовній заяві зазначає, що у кожному рахунку-фактурі повторно зазначена дата його сплати, та вихідні дані розрахунку на дату виставлення рахунку, такі як курс USD, ставка Libor ЗМ, ставка збору до Пенсійного фонду з купівлі іноземної валюти, що діяла на момент виставлення рахунку, комісія банку з купівлі валюти, курс гривні до обраної Сторонами.

В зв'язку з тим, що відповідачем сума боргу сплачена не була, позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з даним позовом.

Як вбачається з матеріалів справи та стверджує позивач відповідно до заяви наданої та залученої до матеріалів справи, про уточнення позовних вимог (збільшення позовних вимог) відповідачем була частково сплачена сума заборгованості за договором фінансового лізингу №LC7246-10/12 від 18.10.2012р. а саме по рахунку фактури №LC7246-10/12/16-035 від 03.03.2014р. на суму 3699,3 грн. та рахунку фактури №LC7246-10/12/17-037 від 01.04.2014р. на суму 4158,02 грн. на загальну суму 7 857,32 грн.

За таких обставин здійснена відповідачем часткова сплата заборгованості являється підставою для припинення провадження у справі в частині стягнення 7 857,32 грн. відповідно до п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмету спору.

Відповідно позовної заяви та доказів також поданої позивачем заяви про уточнення позовних вимог (збільшення позовних вимог) (а.с.84-89), позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 17 707,80 грн, за договором фінансового лізингу №LC7246-10/12 від 18.10.2012р.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 174 ГК України підставою виникнення господарських зобов'язань є, зокрема, господарські договори та інші угоди, передбачені законом.

Згідно ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Статтею16 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, щo лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Наданими до справи доказами підтверджується факт наявності заборгованості відповідача за лізинговими платежами перед позивачем за Договором фінансовою лізингу №LC 7246-10/12 від 18.10.2012р. в сумі 17 707,80 грн.

Згідно положень ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідачем всупереч вимогам ст. ст. 33, 34 ГПК України не було спростовано належними доказами доводи позивача.

Таким чином, господарський суд, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спорів, дійшов висновку про задоволення позовних вимог а саме стягнути з відповідача заборгованість у сумі 17 707,80 грн.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, п.1-1 ч.1 ст. 80, 82-85 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 АДРЕСА_4; ідентифікаційний код НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (просп. Московський, 9, корп. 5, м. Київ, 04073; ЄДРПОУ 34480657, поточний рахунок 2600514928 в AT "Райффайзен Банк Аваль"; МФО 300335) заборгованість за договором фінансового лізингу №LC7246-10/12 від 18.10.2012 р. в сумі 17 707,80 грн. та 1827,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В частині стягнення 7 857,32 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу №LC7246-10/2 від 18.10.2012р. провадження у справі припинити

Повне рішення складено 02.09.2014р.

Суддя Погрібна С.В.