Постанова № 40459011, 09.09.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2014 р. Справа№ 911/689/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Шевченка Е.О.

Буравльова С.І.

при секретарі Вершути О.П.

за участю представників:

від прокуратури - не з`явився

від позивача - 1 не з`явився

від позивача - 2 Авраменко В.Д.

від відповідача - не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Розважівське агро-промсилове підприємство» на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2014 року (суддя Заєць Д.Г.)

за позовом Заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України та Аграрного фонду України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Розважівське агро-промсилове підприємство»

про стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України та Аграрного фонду України звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до ТОВ «Розважівське агро-промсилове підприємство» про стягнення грошових коштів.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.05.2014 року позов був задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь Аграрного фонду - 18689125 грн. авансового платежу, 5589493 грн.- штрафу, 13312,80 грн. пені, 2541630 грн. боргу за користування коштами. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення Господарського суду Київської області в частині стягнення пені в розмірі 13312,80 грн.

Ухвалою суду від 14.07.2014 року поновлено строк для прийняття апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 09.09.2014 року.

Представник прокурора, позивача - 1 та відповідача в судове засідання не з`явилися. Про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином. Причини неявки суду не повідомили.

Представник позивача - 2 в судове засідання на вказану дату з`явився та надав усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача - 2, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

24.10.2012 року між Аграрним фондом (покупець) та відповідачем (продавець) був укладений форвардний біржовий контракт за № 880Ф на закупівлю Аграрним фондом зерна

Пунктом 1.1 контракту встановлено, що в порядку та на умовах даного контракту продавець передає покупцю у власність товар: жито 2 класу, що відповідає ДСТУ 4522:2006, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його.

Пунктом 1.3 контракту (в редакції додаткової угоди №2 від 1 листопада 2013 року) передбачено, що місяць поставки: в термін 25 грудня 2013 року.

Відповідно до пункту 1.8 контракту авансовий платіж 18689125,00 грн.

Згідно пункту 2.1 контракту (в редакції додаткової угоди №2 від 1 листопада 2013 року) брокер-продавець поставляє брокеру-покупцю товар на базисі поставки EXW Черняхівський елеватор, ДП ДАК «Хліб України», 12301, вул. Індустріальна, буд. 42, смт. Черняхів, Житомирська обл., в термін до 25 грудня 2013 року.

Пунктом 5.1 контракту сторони погодили, що покупець упродовж п'яти робочих днів з моменту укладання контракту на торгах Аграрної біржі зобов'язується перерахувати кошти (авансовий платіж) у розмір 50 відсотків вартості зерна, розрахованої на підставі мінімальної інтервенційної ціни на момент укладення контракту на поточний рахунок продавця.

Як вбачається з матеріалів справи, платіжним дорученням № 2786 від 25 жовтня 2012 року покупець перерахував продавцю суму попередньої оплати у розмірі 18689125,00 грн. тобто належним чином виконав своє зобов'язання.

Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, а саме, не поставив покупцю у встановлені контрактом строки товар.

Згідно з ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно з частиною першою ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до п. 14.1.45.3. ст. 14 Податкового кодексу України форвардний контракт - цивільно-правовий договір, за яким продавець зобов'язується у майбутньому в установлений строк передати базовий актив у власність покупця на визначених умовах, а покупець зобов'язується прийняти в установлений строк базовий актив і сплатити за нього ціну, визначену таким договором.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Враховуючи те, що відповідач не виконав свого обов'язку з поставки товару, у нього виник обов'язок повернути суму невикористаного авансу у розмірі 18689125 грн.

Як вбачається із наявних матеріалів справи та зазначено в оскаржуваному рішенні суду, представником відповідача подано суду першої інстанції клопотання та додано акт про зарахування зустрічних однорідних вимог та докази його надіслання позивачу.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку із чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги;

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Однак, в супереч наведеному вище, представником відповідача не подано до суду доказів у вигляді первинних документів, що підтверджували б те, що відповідач є кредитором а позивач 2 є боржником за зазначеним відповідачем зобов'язанням.

До того ж, як вбачається з даного акту, відповідач посилається на виконання ним умов контракту № 880Ф, за яким саме відповідач є боржником.

Тобто, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, того, що відповідач є кредитором а позивач 2 є боржником за іншим зобов'язанням не пов'язаним з виконанням сторонами умов форвардного біржового контракту від 24.10.2012 року за № 880Ф.

Крім того, як зазначено у пункті 2 даного акту, відповідач поставив, а Аграрний фонд прийняв без зауважень та не оплатив продукцію в рамках контракту №880Ф, в загальній сумі 599328,04 грн.

Доказів на підтвердження того, що відповідач передав, а Аграрний фонд прийняв товар на загальну суму 599328,04 грн. відповідачем Господарському суду Київської області не подано.

В свою чергу, представник Аграрного фонду зазначив, що відповідачем не було здійснено жодних поставок товару на виконання умов контракту № 880Ф.

Отже, судом першої інстанції було правомірно та обґрунтовано здійснено висновок, що акт про зарахування зустрічних однорідних вимог не може бути прийнятий до уваги, з огляду на його невідповідність вимогам ст. 601 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 6 ст. 45 Бюджетного кодексу України забороняється проведення розрахунків з бюджетом у негрошовій формі, у тому числі шляхом взаємозаліку, застосування векселів, бартерних операцій та зарахування зустрічних платіжних вимог у фінансових установах, за винятком операцій, пов'язаних з державним боргом, та випадків, передбачених законом про Державний бюджет України.

Зважаючи на те, що відповідачем не були виконані належним чином свої зобов`язання, заступник прокурора, звертаючись із позовом до суду просив стягнути з товариства штрафні санкції.

Приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 7.2 контракту за невиконання продавцем умов контракту щодо обсягів поставки сплачується штраф у розмірі 20% вартості недопоставленого товару, виходячи з вартості товару за ціною фіксингу, що діяла на останній день поставки.

Перевіривши розрахунок штрафу, наданий позивачем, колегія суддів знаходить його арифметично вірним та обґрунтованим, а отже вимога про стягнення штрафу в розмірі 5589493 грн. підлягає задоволенню.

Крім того, відповідно до пункту 7.6 контракту у разі виконання покупцем п. 5.1. та невиконання продавцем пункту 2.1. цього контракту з продавця стягується пеня у розмірі 0,1% відсотків вартості недопоставленого товару, з якого допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків указаної вартості.

Розмір пені, визначений позивачем, складає 27947,47 грн.

Судом першої інстанції до даної вимоги позивача застосовані приписи ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та здійснений перерахунок пені, яка була зменшена до 13312,80 грн.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із такою позицією суду першої інстанції та вважає, що заявлена до стягнення пеня підлягає задоволенню саме в розмірі 13312,80 грн.

Відповідно до п. 1.6. контракту вартість користування коштами (авансовим платежем), визначена Національним банком України. Вартість користування коштами (авансовим платежем) для окремих об'єктів державного цінового регулювання на відповідний маркетинговий період становить за одиницю товару - 111,72 грн.

Розрахунок вартості користування коштами, складений позивачем-2, також є арифметично вірним, а відтак, вимога щодо її стягнення у розмірі 2541630,00 грн. підлягає задоволенню.

Апелянт, в апеляційній скарзі, заперечуючи проти стягнення з товариства пені, зазначає, що кошти, які були задоволенні судом першої інстанції до стягнення за користування коштами є тотожними пені, а отже господарський суд Київської області застосував подвійну відповідальність за одне порушення.

Проте, колегія суддів не погоджується з такою позицією сторони, оскільки, як зазначалося вище, враховуючи норми чинного законодавства України пеня-це вид відповідальності за неналежне виконання або за невиконання стороною свого зобов`язання відповідно до умов договору і її розмір визначається виходячи з подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

В той час, як сума, стягнута судом за користування коштами (авансовим платежем), не є видом відповідальності за невиконання чи неналежне виконання умов договору і її розмір не залежить від кількості днів прострочення та є відповідною (конкретною) сумою, що визначається Національним банком України для окремих об`єктів державного цінового регулювання на відповідний маркетинговий період, а саме відповідно до п. 1.6 договору № 880 Ф за контрактом вона становить 2541630 грн.

Все вище зазначена, вказує на повну відсутність тотожності, як то вважає відповідач, таких понять як «пеня» та «користування коштами».

Крім того, судом першої інстанції зазначено, що відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на положення ст. 530 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відтак, на думку відповідача, оскільки позивач-2 не звертався до нього з вимогою про повернення авансу, у відповідача такий не виник, звернення ж з позовом до суду не можна розцінювати як вимогу в розумінні ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Дане трактування відповідачем норм закону України є хибним.

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно частково задоволені позовні вимоги Заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України та Аграрного фонду України, а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Розважівське агро-промсилове підприємство» не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Розважівське агро-промсилове підприємство» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2014 року у справі № 911/689/14- без змін.

2. Матеріали справи № 911/689/14 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді Е.О. Шевченко

С.І. Буравльов