Ухвала суду № 40458987, 11.09.2014, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" вересня 2014 р. Справа № 918/1112/14

Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М,, розглянувши матеріали справи за позовом Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче об'єднання по племінній справі і прогресивних технологіях "Прогрес"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство імені Воловікова"

про стягнення 51 558 грн. 08 коп.

Представники:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Науково-виробниче об'єднання по племінній справі і прогресивних технологіях "Прогрес" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство імені Воловікова" про стягнення в сумі 51558,08 грн., позовні вимоги аргументувавши тим, що відповідачем не виконано належним чином умови договору від 14.03.2012 року, а саме відповідач не оплатив в повному обсязі поставлену позивачем продукцію.

В судове засідання представник позивача не з'явився, разом з тим останнім подано до суду клопотання від 08 серпня 2014 року, відповідно до якого позивач просить суд розглянути справу без участі представника ПрАТ "НВО "Прогрес" за наявними в матеріалах справи доказами.

Вказане клопотання судом прийнято до розгляду.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, відзиву на позовну суду не надав, причин неявки в судове засідання не повідомив, про місце дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

14 березня 2012 року між ВАТ НВО "Прогрес" (позивач, постачальник) та ТОВ СГП "Ім. Воловікова" (відповідач, покупець) було укладено договір на поставку спермопродукції та матеріалів для штучного осіменіння худоби (надалі договір), відповідно до предмету якого постачальник здає, а покупець приймає спермопродукцію і матеріали для штучного осіменіння худоби та сплачує їх вартість.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що дана угода вступає в силу з моменту її підписання. Якщо жодна із сторін не ставитиме вимоги у письмовій формі про припинення цієї угоди, то вона вважається діючою на невизначений термін.

Доказів припинення дії договору сторони суду не надали.

Як зазначено в пункті 3.2 договору, платежі за сім'я здійснюються як через банківські установи шляхом попередньої оплати, так і за готівку. Постачальник здійснює кожну наступну поставку вищезазначеної продукції і матеріалів тільки при умові проведення покупцем повних розрахунків за попередню. Остаточний термін складає 3 календарних дні з дня отримання товару покупцем.

Як підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № РН-00017790 від 05 березня 2012 року на суму 14809,00 грн., № РН-00018071 від 10 квітня 2012 року на суму 20732,00 грн., № РН-00019682 від 06 листопада 2012 року на суму 26585,00 грн. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 62126,00 грн., в свою чергу відповідач частково розрахувався за поставлений товар в сумі 19809,00 грн. що підтверджується наявними в матеріалах справи банківською випискою, платіжним дорученням та актом звірки взаємних розрахунків.

Доказів оплати решти поставленого товару в сумі 42317,00 грн. в матеріалах справи відсутні.

В подальшому позивач направив відповідачу претензію від 24.03.2014 року № 6, відповідно до якої позивач просив відповідача сплатити решту боргу.

Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Частиною 1 статті 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

В даному випадку між позивачем та відповідачем склалися відносини, що випливають з договору поставки.

Згідно зі статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до положень частини 1 та частини 2 статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частин 1, 7 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

В силу статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: накладними-специфікаціями, виписками по банківському рахунку, довідкою про заборгованість відповідача № 11085/13 від 18.08.2014 року, відтак суд приходить до висновку, що станом на час розгляду справи за відповідачем перед позивачем рахується заборгованість в сумі 42317,00 грн.

Як передбачено пунктом 4.3 договору в разі прострочення оплати товару визначеного в пункті 1 договору покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення за кожний день прострочення.

Керуючись положеннями пункту 4.3 договору позивач нарахував відповідачу 9241,08 грн. пені.

Щодо нарахованої позивачем суми пені суд зазначае неступне.

Згідно з частино. 2 статті 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 ЦК України). Виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не своєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Згідно з частиною 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

У відповідності до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі статтею 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки умови договору не містять положень про продовження періоду нарахування штрафних санкцій понад строк визначений пунктом 6 статті 232 ГК України, суд приходить до висновку, що нараховувати пеню слід за період з моменту прострочення зобов'язання протягом шести місяців як того вимагають положення статті 232 ГК України.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Таким чином, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до вище вказаних норм закону та пунктів 3.2 та 4.3 договору сторони передбачили відповідальність за порушення строків виконання своїх зобов'язань у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення починаючи з дня, що є наступним після третього календарного дня від дня отримання товару покупцем. Однак, всупереч наведеному, позивач провів розрахунок пені без урахування відповідних дат з яких наступає відповідальність за порушення строків виконання зобов'язань по кожній накладній та понад шестимісячний строк визначений пунктом 6 статті 232 ГК України.

Здійснивши перерахунок нарахованої позивачем пені суд приходить до висновку, що до задоволення підлягає пеня в сумі 3580,36 грн. Так, за здійсненим судом розрахунком стяґненню підлягає 1597,38 грн. пені за прострочення оплати товару отриманого відповідачем згядно з накладною № РН-00018071 від 10.04.2012 року на суму 20732,00 грн. за період з 11.05.2012 року (дата початку нарахування обрана позивачем) по 14.11.2012 року (дата закінчення шестимісячного строку нарахування пені від 14.04.2012 року) та 1982,98 грн. пені за прострочення оплати товару отриманого відповідачем згядно з накладною № РН-11119682 від 06.11.2012 року на суму 26585,00 грн. за період з 10.11.2012 року (дата з якої можливе нарахування пені) по 10.05.2013 року (дата закінчення шестимісячного строку нарахування пені від 10.11.2012 року). Відтак в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 5660,72 грн. пені позивачу слід відмовити.

Разом з тим, як слідує з наданого позивачем платіжного доручення № 4390 від 06 червня 2014 року позивачем за подання позовної заяви сплачено 1830,00 грн.

Правові засади справляння судового збору, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судовий збір", судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" встановлена мінімальна заробітна плата у місячному розмірі 1218 гривень.

Таким чином, розмір судового збору за розгляд позовних заяв майнового характеру в господарському суді, поданих до суду у 2014 році, становить не менше 1 827 грн. та не більше 73 080 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відтак, враховуючи що позивачем сплачено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом, суд вважає за необхідне ухвалою повернути позивачу 3,00 грн. зайво сплаченого судового збору.

За приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 42317,00 грн. основного боргу та 3580,36 грн. пені є законними обґрунтованими, відповідачем не спростованими а відтак, такими що підлягають до задоволення з пропорційним покладенням на сторін витрат по сплаті судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство імені Воловікова" (35433, Рівненська область, Гощанський район, с.Горбаків, вул. Шкільна 12, код ЄДРПОУ 03775871) на користь Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче об'єднання по племінній справі і прогресивних технологіях "Прогрес" (18034, м. Черкаси, вул. Онопрієнка, 10, код ЄДРПОУ 0070955) 42317,00 грн. основного боргу, 3580,36 грн. пені та 1627,04 грн. судового збору.

3. В частині вимог про стягнення 5660,72 грн. пені - відмовити.

4. Судові витрати в сумі 199,95 грн. залишити за позивачем.

5. Ухвалою суду повернути Приватному акціонерному товариству "Науково-виробниче об'єднання по племінній справі і прогресивних технологіях "Прогрес" 3,00 грн. судового збору сплаченого згідно наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 4390 від 06 червня 2014 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

6. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

повне рішення складено 12.09.2014 року

Суддя Качур А.М.