Рішення № 40458886, 08.09.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16

тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2014 р. Справа № 911/2799/14

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства “Фулл Сервіс”, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю “БФ Завод”, с. Мартусівка Бориспільського району

про стягнення 4355,30 грн.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання.

Обставини справи:

Приватним підприємством “Фулл Сервіс” (надалі позивач) заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю “БФ Завод” (надалі відповідач) про стягнення 4355,30 грн., з яких: 1299,00 грн. основного боргу, 49,36 грн. інфляційних втрат, 6,94 грн. 3% річних, 3000,00 грн. витрат на юридичні послуги.

Позовні вимоги обґрунтовані несплатою відповідачем вартості послуг по заправці катриджа, наданих останньому позивачем.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.07.2014 р. порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 30.07.2014 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.07.2014 р. у зв’язку з неявкою у судове засідання представника відповідача розгляд справи відкладено на 26.08.2014 р.

21.08.2014 р. на адресу господарського суду Київської області від відповідача надійшло заперечення щодо позовних вимог у якою останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.08.2014 р. у зв’язку з неявкою у судове засідання представника відповідача розгляд справи відкладено на 08.09.2014 р. та продовжено строк вирішення спору у даній справі на п'ятнадцять днів.

08.09.2014 р. через канцелярію господарського суду Київської області представник позивача подав розрахунок у якому просить стягнути з відповідача 3000,00 грн. витрат на юридичні послуги у якості збитків, які були понесені позивачем через несплатою відповідачем заборгованості.

Крім того, позивачем у вказаному розрахунку збільшено заявлені до стягнення 3%річних до 172,00 грн. та інфляційні втрати до 110,04 грн. Отже, позивачем вказаним розрахунком збільшено позовні вимоги до 4581,04 грн.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, суд

встановив:

02 квітня 2014 року між Приватним підприємством “Фулл Сервіс” (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “БФ Завод” (замовник) було підписано та скріплено відтисками печаток юридичних осіб акт №ОУ-0000156 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 1299,00 грн.

Відповідно до змісту вказаного акту виконавцем були проведені роботи по заправці картриджа Xerox Phaser 7500 cyan на суму 1299,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 216,50 грн.

Відповідно до частини другої ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

В силу частини сьомої ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини першої ст. 208 ЦК України, для правочинів (за змістом частини другої ст.202 ЦК України, договір між двома особами є двостороннім правочином) між юридичними особами встановлена письмова форма.

Однак, згідно ст. 218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відтак, судом встановлено, що шляхом підписання акта здачі-прийняття робіт сторони уклали договір про надання послуг у спрощений спосіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 11.05.2012 р. у справі № 21/5005/14068/2011.

Згідно з частиною першою ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань, а саме майново-господарських зобов’язань.

Згідно ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до частини першої ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов’язання, які є одним із видів господарських зобов’язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Виконання зобов’язань з оплати виконаних робіт згідно актів, доданих до матеріалів справи, є предметом спору у даній справі.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно частини першої ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. При цьому, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було скеровано на адресу відповідача вимогу про сплату боргу від 28.05.2014 р. про сплату коштів за надані ПП “Фулл Сервіс” відповідачеві послуги на підставі акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 02.04.2014 р. №ОУ-0000156. Вказану вимогу представник відповідача отримав 04.06.2014р., що підтверджується описом вкладення у лист, фіскальним чеком від 29.05.2014 р. №6726 та повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до приписів норм статті 530 ЦК України відповідач мав сплатити позивачеві наявну заборгованість у розмірі 1299,00 грн. до 12.06.2014 р.

У свою чергу, як зазначає позивач, відповідач взяті на себе зобов’язання за вказаним вище договором щодо оплати наданих позивачем послуг не виконав, у зв’язку з чим у нього перед ПП “Фулл Сервіс” утворилась заборгованість у розмірі 1299,00 грн.

Станом на дату судового засідання відповідачем належних та допустимих доказів сплати зазначеного боргу чи контррозрахунок ціни позову до суду не подано, а присутній у судовому засіданні представник відповідача вказану заборгованість визнав у повному обсязі.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В ході розгляду справи позивачем належними та допустимими доказами доведено той факт, що заборгованість відповідача перед ПП “Фулл Сервіс” складає 1299,00 грн.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога про стягнення з відповідача 1299,00 грн. боргу підлягає задоволенню.

Окрім основного боргу, з урахуванням збільшених позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача 110,04 грн. інфляційних втрат, 172,00 грн. 3% річних та 3000,00 грн. збитків.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що позивачем при здійсненні розрахунку 3% річних та інфляційних втрат невірно визначено дату (02.04.2014 р.) з якої настало прострочення по сплаті вартості наданих останнім послуг, оскільки датою з якої наступило прострочення є 12.06.2014 р., про що зазначено вище.

Здійснивши перерахунок 3% річних по заборгованості за надані послуги за весь час прострочення, суд вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 172,00 грн. задовольняє у частині стягнення 9,50 грн., оскільки відповідний розрахунок виконано позивачем арифметично невірно.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат по заборгованості за надані послуги за весь час прострочення, суд вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 110,04 грн. задовольняє повністю, оскільки результат перерахунку здійсненого судом, є більшим заявленої позивачем до стягнення суми.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача у якості збитків витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн. Обґрунтовує свою вимогу укладеним договором від 28.05.2014 р. про надання юридичних послуг № 28/05/2014 та випискою з рахунку про сплату 3000,00 грн. позивачем за юридичні послуги. Проте згадана вимога задоволенню не підлягає, оскільки суперечить закону, зокрема, ст. ст. 22, 623 Цивільного кодексу України, тому що такі витрати не мають обов’язкового характеру, їх здійснення не має безпосереднього впливу на відновлення порушеного права в межах підстав позову і факт їх наявності та розмір не знаходяться у причинно-наслідковому зв’язку з неоплатою відповідачем послуг по заправці картриджа.

Разом з тим, у п. 4 рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Приватного малого підприємства - фірми "Максима" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України від 11 липня 2013 року N 6-рп/2013 вказано, що юридична особа самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій особі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом (частина перша статті 44 Кодексу). Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом (частина п'ята статті 49 Кодексу).

В Господарському кодексі України не передбачено відшкодування юридичній особі витрат на юридичні послуги, надані їй іншим, ніж адвокат, фахівцем у галузі права. Однак це не виключає можливості законодавчого врегулювання питання про відшкодування вказаних витрат суб'єкту права на звернення до господарського суду на послуги, надані йому таким фахівцем.

Отже, в аспекті конституційного звернення щодо можливості віднесення до судових витрат сум, сплачених юридичною особою за послуги, надані їй в господарському судочинстві іншим, ніж адвокат, фахівцем у галузі права, положення частини першої статті 44 Кодексу, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі в господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

За таких обставин суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1299,00 грн. основного боргу, 9,50 грн. 3% річних та 172,00 грн. інфляційних втрат, загалом 1480,50 грн.

Судові витрати, відповідно до частини п’ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судом покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 22, 44, 49, 82-84, 116, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “БФ Завод” (08343, Київська обл., Бориспільський район, с. Мартусівка, вул. Бориспільська, буд. 27; код ЄДРПО України – 35512066) на користь Приватного підприємства “Фулл Сервіс” (03191, м. Київ, Голосіївський район, вул. Ломоносова, буд. 54-А, код ЄДРПО України – 31809118) – 1299 (одну тисячу двісті дев’яносто дев’ять) гривень 00 коп. боргу, 9 (дев’ять) гривень 50 коп. 3%річних, 172 (сто сімдесят дві) гривні 00 коп. інфляційних втрат та 590 (п’ятсот дев’яносто) гривень 45 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 15.09.2014 року.

Суддя А.В. Лопатін