Постанова № 40454336, 05.09.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2014 р. Справа № 920/750/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Пелипенко Н.М. , суддя Черленяк М.І.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників:

позивача – не з’явився;

відповідача - не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2020С/1-6) на рішення господарського суду Сумської області від 26 червня 2014 року у справі №920/750/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Металобази Комекс”, м. Дніпропетровськ

до Публічного акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе”, м. Суми

про стягнення 136 326 грн. 35 коп.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 26 червня 2014 року у справі №920/750/14 (суддя Резніченко О.Ю.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Металобази Комекс” 114 221,73 грн. основного боргу, 5711,09 грн. пені, 2412,74 грн. 3% річних, 8680,85 грн. інфляційних втрат, 2620,53 грн. судового збору. В частині стягнення інфляційних втрат на суму 5299,94 грн. – відмовлено.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 26 червня 2014 року у справі № 920/750/14 скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 2412,74 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у стягненні 3% річних на суму 37,55 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції винесено без належної оцінки доказів та з порушенням норм матеріального права.

Свої вимоги обґрунтовує, зокрема, тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що в товарно-транспортних накладних № МК-0005793/0, МК-0005835/1 від 16 вересня 2013 року не містяться дані про час відвантаження товару на транспортний засіб (передання перевізнику); вважає належною датою поставки саме 17 вересня 2013 року, замість 16 вересня 2013 року, як вказав суд першої інстанції. Крім того, зазначає, що початком періоду нарахування 3% річних за порушення строків оплати він вважає 01 жовтня 2013 року, а тому розмір річних, що підлягає стягненню з відповідача становить 2375,19 грн.

01 вересня 2014 року на адресу Харківського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. 7119), в якому просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість. В обгрунтування своєї позиції, позивач послався на те, що відвантаження товару відбулось 16 вересня 2013 року, товар повинен бути оплачений до 26 вересня 2013 року, а тому прострочення настало з 27 вересня 2013 року, у зв’язку з чим, суд першої інстанції правомірно стягнув 3% річних за період з 27 вересня 2013 року по 10 червня 2014 рік в розмірі 2412,74грн.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач просить розглядати справу в апеляційній інстанції за відсутності його представника, у зв’язку із його зайнятістю в іншому судовому засіданні.

Розпорядженням секретаря судової палати №1 Харківського апеляційного господарського суду від 01 вересня 2014 року, у зв’язку із відпусткою судді Медуниці О.Є., для розгляду справи № 920/750/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Пелипенко Н.М., суддя Черленяк М.І.

В судове засіданні 02 вересня 2014 року представники сторін не з’явились, про час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать поштові повідомлення про вручення поштового відправлення, які містяться в матеріалах справи (а.с. 86-87), а тому судова колегія вирішила розглядати дану апеляційну скаргу за відсутності представників сторін за наявними в справі доказами.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе”, м. Суми задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як убачається із матеріалів справи, 06 серпня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Металобази Комекс”, м. Дніпропетровськ та Публічним акціонерним товариством “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе”, м. Суми укладений договір купівлі-продажу № МК 777 (далі – Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору позивач зобов’язується передати відповідачу металопрокат (надалі – товар), а відповідач зобов’язується прийняти товар та сплатити за нього, відповідно до Договору та специфікації.

Строки поставки та можливі зміни умов поставки зазначаються у специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору.

15 серпня 2013 року між сторонами була підписана та скріплена печатками специфікація № 21, в якій сторони визначили кількість, ціну товару (142600,08 грн.), строки поставки - серпень 2013 року, а також порядок оплати – 50% передоплата та 50% - протягом 10 календарних днів з моменту відвантаження товару (а.с. 14).

16 серпня 2013 року між сторонами була підписана та скріплена печатками специфікація № 22, в якій також сторони визначили кількість, ціну товару (164247,96 грн.), строки поставки - серпень 2013 року, а також порядок оплати – 50% передоплата та 50% - протягом 10 календарних днів з моменту відвантаження товару (а.с. 16).

Відповідно до п.2.3 Договору датою поставки товару є дата передачі товару перевізнику (відповідачу), зазначена в товарно-транспортній накладній на товар.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов‘язковість договору для виконання сторонами.

Як встановлено місцевим господарським судом, з висновками якого погоджується колегія суддів, позивач належним чином виконав свої зобов’язання, відповідно до умов укладеного Договору поставив відповідачу товар на суму 294031,73 грн., що підтверджується видатковими накладними: № МК-0005835/1 та № МК-0005793/0 від 16 вересня 2013 року (а.с. 18,19), товарно-транспортними накладними №№ МК-0005793/0, МК-0005835/1 від 16 вересня 2014 року (а.с. 57-58).

Факт отримання товару відповідачем підтверджується підписом уповноваженої особи за довіреністю № 32615 від 16 вересня 2013 року (а.с. 20).

Проте, відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару у повному обсязі не виконав.

Із листів Публічного акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе”, м. Суми адресованих Товариству з обмеженою відповідальністю “Металобази Комекс”, м. Дніпропетровськ вбачається, що відповідач визнає свою заборгованість перед позивачем в сумі 114221,73 грн. (а.с. 53-56).

За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано, у відповідності до матеріалів справи та чинного законодавства правильно зроблено висновок про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 114221,73 грн.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу статей 611 Цивільного кодексу України та 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У зв’язку із порушенням відповідачем умов Договору, місцевим господарським судом стягнуто на користь позивача: пеню в сумі 5711,09 грн., 3% річних в сумі 2412,74 грн. та інфляційні на суму 8680,85 грн.

Перевіривши обґрунтованість розрахунку пені, 3% річних та інфляційних, колегією суддів встановлено, що зроблений розрахунок відповідає як фактичним обставинам справи, так і вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 6.2 Договору, у разі прострочення оплати за товар, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,1 % простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 5% простроченого платежу.

Враховуючи порушення відповідачем строків виконання зобов’язання, місцевим господарським судом правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача суму пені в розмірі 5711,09 грн. за період з 27 вересня 2013 року по 27 березня 2014 рік.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідачу нараховані позивачем: 3% річних та інфляційні втрати за неналежне та несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Зі змісту статті 625 Цивільного кодексу України випливає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов’язання.

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з урахуванням індексу інфляції, він має врахувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

З огляду на вищезазначене, перевіривши період нарахування суми інфляційних втрат, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд врахував періоди індексів інфляції, а тому правомірно стягнув з відповідача інфляційні втрати на суму 8680,85 грн. за період з 01 жовтня 2013 року по 31 травня 2014 рік.

Крім того, стосовно нарахувань на суму основного боргу пені та інфляційних втрат, апелянтом не було надано жодних заперечень або контррозрахунків розміру вищевказаних сум.

Щодо 3 % річних, колегія суддів зазначає.

Судом першої інстанції були стягнуті з відповідача 3 % річних в сумі 2412,74 грн. за заявленим позивачем періодом з 27 вересня 2013 року по 10 червня 2014 рік.

Відповідач в апеляційній скарзі не погоджується з вказаним періодом та сумою стягнутих 3% річних, та зазначає, що доведеною належним чином датою поставки є 17 вересня 2013 року, оскільки у відповідності до п.2.3 Договору вважається датою поставки - дата передачі товару перевізнику, що вказана в товарно-транспортній накладній, тобто 17 вересня 2013 року, про що свідчить підпис та штамп Публічного акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе”, м. Суми про отримання товару на товарно-транспортних накладних № МК-0005793/0 та МК-0005835/1.

Однак колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вже зазначалось в цій постанові, в пункті 3.2 Договору сторони домовились про те, що умови оплати зазначаються в специфікаціях до Договору.

15 серпня та 16 серпня 2013 року сторони підписали та скріпили печатками специфікації №21 та №22 відповідно, згідно яких узгодили умови оплати: 50% попередня оплата, решта 50 % - в десятиденний термін з моменту відвантаження товару.

Згідно накладних № МК-0005835/1, № МК– 003793/0 та товарно-транспортних накладних № МК-0005835/1, № МК– 003793/0, відвантаження відбулось саме 16 вересня 2013 року.

Таким чином, товар повинен був оплачений, відповідно до п.3.2 Договору, до 26 вересня 2013 року, тобто перший день прострочення наступає з 27 вересня 2013 року (п’ятниця), а не як зазначив відповідач в апеляційній скарзі з 01 жовтня 2013 року.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції при здійсненні розрахунку 3% річних правомірно стягнув з відповідача 2412,74 грн. за період з 27 вересня 2013 року по 10 червня 2014 рік.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача в апеляційній скарзі позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

Судова колегія вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе”, м. Суми залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 26 червня 2014 року у справі № 920/750/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повний текст постанови складений 05.09.2014р.

Головуючий суддя Камишева Л.М.

Суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Черленяк М.І.