Рішення № 40454189, 12.09.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/15212/14

12.09.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Рууккі Україна», с.Копилів, ЄДРПОУ 25277777

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа», м.Київ, ЄДРПОУ 13669489

про стягнення 728 114,81 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Рууккі Україна», с.Копилів звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа», м.Київ про стягнення основного боргу в розмірі 423 186,44 грн., 3% річних в сумі 15 999,93 грн. та інфляційних збитків в сумі 46 126,28 грн.

15.08.2014р. до господарського суду м.Києва надійшла заява б/н від 13.08.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Рууккі Україна» про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» основний борг в розмірі 668 008,16 грн., 3% річних в сумі 17 391,22 грн. та інфляційні збитки в розмірі 52 715,43 грн.

Відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що заява б/н від 13.08.2014р. позивача відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги, викладені в останній.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Основа» умов договору №ЗД-0000132 від 22.10.2010р. в частині здійснення оплати поставленого товару в повному обсязі та строки, передбачені договором.

У судове засідання 12.09.2014р. позивач не з’явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час розгляду спору у вказаному засіданні суду не скористався.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представника позивача у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 03.09.2014р. судового засідання, суд дійшов висновку, що вказаний учасник судового процесу був обізнаний про час та місце наступного слухання справи.

Відповідач у судові засідання 06.08.2014р., 20.08.2014р., 03.09.2014р. та 12.09.2014р. не з'явився, представника не направив, відзиву на позовну заяву не надав, всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався.

Проте, за висновками суду, вказаний учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце вирішення спору. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 03150, м.Київ, вул.Ковпака, буд.17.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвали від 24.07.2014р., від 06.08.2014р., від 20.08.2014р. та від 03.09.2014р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Наразі, про отримання відповідачем судової кореспонденції свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення №0103030389259, №0103031120903, №0103031121365 та №0103031123392.

Крім того, судом також прийнято до уваги, що відповідачем неодноразово подавались клопотання про відкладення розгляду справи, що також свідчить про обізнаність вказаного учасника судового процесу про час та місце вирішення спору.

Отже, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа», яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, враховуючи позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення вказаного учасника судового процесу про дату, час і місце розгляду спору.

Наразі, з огляду на неявку сторін в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов’язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Наразі, судом також враховано відсутність у матеріалах справи клопотань відповідача та позивача про відкладення розгляду справи 12.09.2014р.

Крім того, суд приймає до уваги, що вказаними вище ухвалами суду явка сторін у судове засідання обов’язковою не визнавалась.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, незважаючи на те, що позивач та відповідач в процесі розгляду справи 12.09.2014р. не скористались правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені заявником докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 22.10.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рууккі Україна» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Основа» (покупець) було укладено договір №ЗД-0000132, у відповідності до п.1.1 якого продавець зобов’язався забезпечити виготовлення та/або передати у власність покупцю продукцію – будівельні матеріали та комплектуючі до них, визначені у специфікації, а покупець зобов’язався прийняти продукцію та своєчасно здійснити її оплату на умовах, визначених договором.

Відповідно до п.5.1 договору №ЗД-0000132 від 22.10.2010р. вартість продукції становить 7 683 757,90 грн., в тому числі, податок на додану вартість в сумі 1 280 626,32 грн., що на момент підписання договору складає еквівалент 692 923,43 євро за курсом гривні, встановленим Національним банком України по відношенню до євро.

Згідно з п.2.1 договору №80-В від 10.05.2012р. найменування та кількість товару зазначається в додатках або накладних, які є невід’ємними частинами до договору.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань, а щодо взаєморозрахунків сторін – до повного виконання сторонами зобов’язань по проведенню розрахунків (п.7.1 договору №ЗД-0000132 від 22.10.2010р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №ЗД-0000132 від 22.10.2010р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов’язків з поставки товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п.1.2 договору №ЗД-0000132 від 22.10.2010р. перелік найменувань продукції, асортимент та обсяги товару, що продається покупцеві узгоджується сторонами у специфікаціях, які оформлюються у формі додатків до договору та після підписання уповноваженими представниками сторін становлять його невід’ємну частину.

Прийом-передача продукції покупцеві здійснюється на складі продавця, розташованому за адресою: Київська область, Макарівський район, с.Копилів, вул.Індустріальна, 4, на умовах самовивозу продукції (EXW Франко-завод за правилами Інкотермс 2000) (п.2.2 договору №ЗД-0000132 від 22.10.2010р.).

У п.2.4 укладеного між сторонами правочину зазначено, що обов’язок продавця передати продукцію покупцеві вважається виконаним у момент надання продукції в розпорядження покупця, тобто, коли продукція передана покупцеві за накладними (актами).

З п.2.6 спірного договору вбачається, що перехід права власності, а також ризиків випадкового знищення та пошкодження продукції відбувається з моменту здійснення приймання-передачі товару від продавця до покупця, що засвідчується підписанням уповноваженими представниками сторін накладних (актів).

22.10.2010р. сторонами було складено та підписано специфікацію №1 на загальну суму 1 996 216,93 грн. та специфікацію №2 на суму 5 687 540,97 грн., в яких контрагентами визначені найменування, кількість та вартість кожної одиниці в національній валюті України та її еквівалент в євро.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов укладеного між сторонами правочину, позивачем у період з 24.12.2012р. по 18.04.2013р. було поставлено, а представниками відповідача за довіреностями прийнято товар на загальну суму 2 873 347,74 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними №ЗД-0000173 від 23.01.2013р. на суму 120 087,71 грн., №ЗД-0000164 від 22.01.2013р. на суму 3003,94 грн., №ЗД-0000165 від 22.01.2013р. на суму 79 027,18 грн., №ЗД-0016742 від 07.12.2012р. на суму 1211,40 грн., №ХА-0016612 від 28.12.2012р. на суму 312 766,60 грн., №ХА-0016669 від 24.01.2013р. на суму 420 456,59 грн., №ХА-0016642 від 22.01.2013р. на суму 404 840,39 грн., №ХА-0016630 від 18.01.2013р. на суму 328 299,87 грн., №ХА-0016611 від 10.01.2013р. на суму 305 067,09 грн., №ХА-0016614 від 11.01.2014р. на суму 181 801,56 грн., №ХА-0016616 від 14.01.2013р. на суму 152 154,74 грн., №ЗД-0000023 від 10.01.2013р. на суму 288 681,49 грн., №ЗД-0000045 від 258 736,21 грн., №ХА-0016702 від 01.02.2013р. на суму 5545,80 грн., №ЗД-0000320 від 01.02.2013р. на суму 2338,99 грн. та №ХА-0017030 від 05.04.2013р. на суму 5328,18 грн.

У судовому засіданні 06.08.2014р. судом було оглянуто оригінали видаткових документів та встановлено, що останні підписані представниками обох сторін без зауважень та заперечень.

Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки продукції відповідачу докази, господарський суд виходить з наступного:

У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов’язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Ухвалами від 24.07.2014р., від 06.08.2014р., від 20.08.2014р. та від 03.09.2014р. відповідача було зобов’язано надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю «Рууккі Україна» товару за договором №ЗД-0000132 від 22.10.2010р. Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю «Основа» жодних заперечень з цього приводу не надало, факт отримання продукції не спростувало.

Наразі, судом також прийнято до уваги пояснення позивача б/н від 03.09.2014р. стосовно того, що між сторонами інших договірних відносин з поставки будівельних матеріалів у визначений період не існувало.

Отже, господарський суд при розгляді спору приймає до уваги відсутність у відповідача, як покупця за договором, будь-яких заперечень та претензій щодо належного виконання продавцем прийнятих за договором зобов’язань з передання товару.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені позивачем видаткові документи є належними доказами передачі продукції відповідачу, а отже і виконання заявником своїх зобов’язань з поставки товару на загальну суму 2 873 347,74 грн. в межах договору №ЗД-0000132 від 22.10.2010р. здійснено належним чином.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За умовами укладеного між сторонами правочину покупець здійснює оплату вартості продукції у наступному порядку: 30% вартості продукції оплачується покупцем в порядку передоплати протягом 3 банківських днів з дати підписання договору, решта 40% вартості – не пізніше ніж через 15 календарних днів з дати здійснення приймання-передачі товару, решта 30% вартості оплачується покупцем не пізніше ніж через 60 календарних днів з дати поставки (п.п.5.3, 5.4 договору №ЗД-0000132 від 22.10.2010р.).

Таким чином, враховуючи узгоджені сторонами порядок, розмір та строки оплати продукції, судом встановлено, що строк оплати товару на суму 2 873 347,74 грн., який було поставлено за переліченими вище видатковими накладними в межах дії договору №ЗД-0000132 від 22.10.2010р., настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «Основа» було лише частково виконано свої зобов’язання з оплати поставленого товару, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 423 186,44 грн.

Наразі, з представлених до матеріалів справи платіжних доручень вбачається, що відповідачем в рахунок оплати товару за спірним правочином перераховано позивачу грошові кошти на загальну суму 2 007 943,19 грн. Зокрема, за платіжними дорученнями №20065 від 24.12.2012р. на суму 1 111 837,87 грн., №26 від 30.01.2013р. на суму 400 002,23 грн., №27 від 30.01.2013р. на суму 120 000 грн., №28 від 30.01.2013р. на суму 255 000 грн., №29 від 30.01.2013р. на суму 97 000 грн., №20499 від 12.03.2013р. на суму 5328,18 грн. та №175 від 18.04.2013р. на суму 18 774,91 грн.

При цьому, з метою повного та всебічного розгляду всіх обставин справи, судом ухвалами від 06.08.2014р., від 20.08.2014р. та від 03.09.2014р. сторін було зобов’язано надати докази наявності у відповідача на момент здійснення розрахунку суму основної заборгованості позитивного сальдо за договором №ЗД-0000132 від 22.10.2010р. Проте, вимоги господарського суду виконано не було.

За таких обставин, з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що фактично заборгованість відповідача по оплаті поставленої продукції є більшою, ніж заявлена до стягнення. Однак, відповідно до приписів чинного законодавства суд розглядає справу у межах позовних вимог та не може спонукати сторін до їх уточнення.

Ухвалами господарського суду 24.07.2014р., від 06.08.2014р., від 20.08.2014р. та від 03.09.2014р. відповідача було зобов’язано надати докази повного або часткового виконання зобов’язань з оплати товару за договором №ЗД-0000132 від 22.10.2010р.

Станом на день вирішення спору, вказаним учасником судового процесу вимоги ухвали суду виконано не було, витребуваних документів не представлено, факт порушення своїх грошових зобов’язань з оплати товару за спірним правочином не спростовано.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Крім того, судом також прийнято до уваги, що у численних клопотаннях про відкладення розгляду справи Товариством з обмеженою відповідальністю «Основа» не зазначалось про наявність та бажання надати суду нові докази погашення заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Рууккі Україна».

Щодо перерахування заявником суми основної заборгованості з урахуванням коливань курсу націальної валюти України по відношенню до євро та на підставі цього заявлення до стягнення основного боргу в розмірі 668 008,16 грн., суд зазначає наступне.

Як вказувалось вище, за приписами ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 524 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі ст.533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти. Аналогічну позицію наведено у постанові від 12.08.2013р. Вищого господарського суду України по справі №12/109-12.

Сторонами у п.п.5.3.4, 5.4.4 договору №ЗД-0000132 від 22.10.2010р. визначено випадки, у яких здійснюється перерахунок вартості поставленої продукції у відповідності до курсу євро, зокрема, у випадку, якщо курс гривні, встановлений Національним банком України по відношенню до євро на момент здійснення приймання-передачі продукції, зміниться більше ніж на 2,5% порівняно зі станом, який мав місце на день підписання договору, чи у разі якщо курс гривні по відношенню до євро на момент здійснення остаточного розрахунку за продукцію, зміниться більш ніж на 2,5% порівняно зі станом, який мав місце на день підписання угоди, розрахунок за продукцію здійснюється за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України по відношенню до євро на дату здійснення остаточного розрахунку.

Керуючись наведеними вище умовами договору, позивачем у заяві б/н від 13.08.2014р. здійснено перерахунок вартості неоплаченого товару з урахування офіційного курсу євро станом на 13.08.2014р. та визначено, що наразі, враховуючи коливання курсу вказаної іноземної валюти по відношенню до гривні, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» складає 668 008,16 грн. ( 17,49 грн. за 1 євро).

Після здійснення перевірки обґрунтованості перерахунку Товариством з обмеженою відповідальністю «Рууккі Україна» вартості неоплаченого товару, судом встановлено, що останній містить помилки.

Зокрема, відповідно до витягу з офіційного сайту Національного банку України станом на день укладання спірного правочину – 22.10.2010р. курс гривні по відношенню до євро складав 1108,8899 грн. за 100 євро.

Отже, станом на момент виникнення між сторонами правовідносин сума 423 186,44 грн. (сума заборгованості) була еквівалентна 38 163,07 євро (423 186,44 грн./1108,8899*100), тоді як заявником необгрунтовано розраховано еквівалент у євро з застосуванням такого курсу 11,08 грн. за 1 евро, в результаті чого отримано суму 38 193,72 грн.

У заяві про збільшення позовних вимог позивачем зазначено, що розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача, розраховується з урахуванням курсу іноземної валюти станом на 13.08.2014р.

Згідно з витягом з сайту Національного банку України офіційний курс гривні до євро 13.08.2014р. складав 1749,7488 грн.

Після проведення судом перерахунку розміру заборгованості відповідно до курсу національної валюти по відношенню до євро станом на вказану вище дату, суд дійшов висновку, що з Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» підлягає стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рууккі Україна» заборгованість по оплаті поставленого товару в розмірі 667 757,86 грн., а отже позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наразі, позивачем за порушення грошових зобов’язань з оплати товару за договором №ЗД-0000132 від 22.10.2010р. було нараховано 3% річних за період з 01.04.2013р. по 13.08.2014р. на суму 17 391,22 грн. та інфляційні збитки 52 715,43 грн.

Після проведення перевірки представленого до матеріалів справи розрахунку, судом встановлено, що останній є арифметично вірним, а вимоги в цій частині обґрунтованими.

За таких обставин, з огляду на наведе вище, приймаючи до уваги, що позивач зобов’язання за договором №ЗД-0000132 від 22.10.2010р. виконав належним чином, враховуючи, що покупцем не був належними доказами спростований факт порушення взятих на себе за вказаним договором обов’язків щодо оплати в повному обсязі поставленого товару, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рууккі Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» про стягнення основного боргу в розмірі 668 008,16 грн., 3% річних в сумі 17 391,22 грн. та інфляційних збитків розмірі 52 715,43 грн. підлягають задоволенню частково.

Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рууккі Україна», с.Копилів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа», м.Київ про стягнення основного боргу в розмірі 668 008,16 грн., 3% річних в сумі 17 391,22 грн. та інфляційних збитків розмірі 52 715,43 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» (03150, м.Київ, вул.Ковпака, буд.17, ЄДРПОУ 13669489) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рууккі Україна» (08033, Київська область, Макарівський район, село Копилів, вул.Індустріальна, буд.4, ЄДРПОУ 25277777) основний борг в сумі 667 757,86 грн.., 3% річних в сумі 17 391,22 грн. та інфляційних збитків розмірі 52 715,43 грн., а також судовий збір в сумі 14 757,88 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 12.09.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 12.09.2014р.

Суддя М.О.Любченко