Постанова № 40452630, 20.08.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2014 року Справа № 814/2405/14

м. Миколаїв

10:10

Миколаївський оружний адміністративний суд у складі головуючого судді Птичкіної В. В., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом:

Южноукраїнської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області , вул. Енергобудівників, 5, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55002

до відповідача:

Відділу державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції у Миколаївській області, б-р. Цвіточний, 4, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55002

про:

визнання незаконними дій відповідача; скасування постанови від 30.07.2014 ВП № 44098696,

Южноукраїнська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (надалі – ОДПІ або відповідач) звернулася до суду з адміністративним позовом про визнання незаконними дій в.о. начальника відділу державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції (надалі – Відділ або відповідач) при винесенні постанови про зупинення виконавчого провадження ВП № 44098696 від 30.07.2014; скасування постанови в.о. начальника Відділу ВП № 44098696 від 30.07.2014.

В обґрунтування позову ОДПІ послалась на те, що у Відділу не було законних підстав для зупинення виконавчого провадження.

Відділ надав письмові заперечення проти адміністративного позову (ар. с. 24-27).

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши письмові докази, суд

В С Т А Н О В И В:

23.07.2014 Відділ відкрив виконавче провадження ВП № 44098696 (ар. с. 30) з виконання вимоги ОДПІ від 05.06.2014 № Ю-580-У про сплату боргу (надалі – Вимога). Як зазначено у Вимозі (ар. с. 29), станом на 31.05.2014 заборгованість Публічного акціонерного товариства «Юженергобуд» (надалі – Товариство) зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування складала 2 362 558,56 грн. (недоїмка).

Постановою від 30.07.2014 Відділ, з посиланням на пункт 8 частини 1 статті 37 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження» (надалі – Закон № 606), зупинив виконавче провадження з примусового виконання Вимоги до розгляду по суті справи про банкрутство боржника. Зупиняючи виконавче провадження, Відділ вказав, що ухвалою господарського суду Миколаївської області від 31.03.2003 по справі № 5/81 (новий № 14/169-нр) було порушено провадження у справі про банкрутство Товариства.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОДПІ вказала, що визначена у Вимозі сума є недоїмкою Товариства, що виникла у 2012-2014 роках. Згідно зі статтею 19 Закону України від 14.05.1992 № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (надалі – Закон № 2343), мораторій на задоволення вимог кредиторів – це зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов’язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

З урахуванням цього, на думку ОДПІ, дія введеного ухвалою господарського суду Миколаївської області від 31.03.2003 у справі № 5/81 мораторію не поширюється на Вимогу.

Суд зазначає, що норми, на які послався позивач, стали чинними 18.01.2013, у зв’язку з набранням чинності Законом України від 22.12.2011 № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»: Законом № 4212 Закон № 2343 було викладено в новій редакції.

При цьому, відповідно до пункту 11 розділу Х («Прикінцеві та перехідні положення»), за певними виключеннями, положення нової редакції Закону № 2343 застосовуються під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом (тобто після 18.01.2013).

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 37 Закону № 606, виконавче провадження підлягає обов’язковому зупиненню у разі порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) та виконання рішень у немайнових спорах.

Отже, умовою для зупинення виконавчого провадження в даному випадку є поширення на вимогу стягувача дії мораторію, що був запроваджений господарським судом.

Відповідно до чинної станом на 31.03.2003 редакції Закону № 2343, мораторій на задоволення вимог кредиторів – зупинення виконання боржником всіх вимог кредиторів за зобов’язаннями, що виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, включаючи вимоги за зобов’язаннями, що виникли після порушення справи, але згідно з цим Законом віднесені до вимог конкурсних кредиторів, а також зупинення будь-яких заходів, спрямованих на примусове виконання таких вимог.

Як вказано у частині 1 статті 19 чинної станом на 30.07.2014 (дата постанови про зупинення виконавчого провадження) редакції Закону № 2343, мораторій на задоволення вимог кредиторів – зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Суд зазначає, що заборона стягнення на підставі виконавчих документів була передбачена у редакції Закону № 2343 (частина 4 статті 12), що була чинною 31.03.2003, і така ж заборона (за певними виключеннями, що відповідають наведеному у пункті 8 частини 1 статті 37 Закону № 606) збереглася у чинній редакції Закону № 2343 (частина 3 статті 19).

Заборона стягнення на підставі виконавчих документів, виходячи з визначення мораторію, і є тим зупиненням будь-яких заходів, спрямованих на примусове виконання вимог кредиторів за зобов’язаннями, що виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство (або, за чинною редакцією Закону № 2343, - припиненням заходів, спрямованих на забезпечення виконання грошових зобов’язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і заходів, спрямованих на забезпечення виконання зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

На думку суду, заборона стягнення на підставі виконавчих документів не є абсолютною, а розповсюджується на ті зобов’язання боржника, про які вказано у визначенні «мораторій на задоволення вимог кредиторів». До того ж, виходячи зі змісту пункту 8 частини 1 статті 37 Закону № 606, порушення провадження у справі про банкрутство (як умова зупинення виконавчого провадження) має відбуватися після відкриття виконавчого провадження, а не навпаки.

В ухвалі господарського суду Миколаївської області від 31.03.2003 (ар. с. 9-10) вказано: «З метою забезпечення заяви … ввести мораторій на виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію та на здійснення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію».

Відділ не надав доказів на підтвердження того, що зазначена у Вимозі сума є сумою зобов’язань Товариства, на виконання яких поширюється дія мораторію.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, зупиняючи виконавче провадження, Відділ не дотримався положень Закону № 606, тому вимоги позивача про визнання протиправною і скасування постанови про зупинення виконавчого провадження підлягають задоволенню.

Висновком про визнання протиправною і скасування постанови про зупинення виконавчого провадження суд надав оцінку і діям відповідача. Дії відповідача можуть бути предметом судового розгляду за умови, що порушення прав, свобод та інтересів особи є наслідком саме цих дій. В даному випадку права позивача були порушені постановою про зупинення виконавчого провадження, тобто рішенням відповідача, тому підстави для задоволення позовних вимог про визнання незаконними дій відповідача при винесенні вказаної постанови відсутні.

Керуючись статтями 11, 71, 122, 158 - 163, 167, 181, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправною і скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції у Миколаївській області про зупинення виконавчого провадження ВП № 44098696 від 30.07.2014.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Птичкіна