Ухвала суду № 40452578, 09.09.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

09 вересня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/1290/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Бітова А.І.

- Милосердного М.М.

(у зв'язку з неприбуттям у судове засідання сторін, справа

розглядається в порядку п.2 ч.1 ст.197 КАС України)

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 червня 2014 року по справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Веселинівський завод СЗМ" до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Публічне акціонерне товариство "Веселинівський завод СЗМ" звернулося з адміністративним позовом до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 21 жовтня 2011 року № 0000212301.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 червня 2014 року адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Веселинівський завод СЗМ" задоволений. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000212301 від 21 жовтня 2011 року.

В апеляційній скарзі Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Вирішуючи справу суд першої інстанції встановив, що посадовими особами Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на підставі позапланової документальної виїзної перевірки Публічного акціонерного товариства "Веселинівський завод СЗМ", за період з 17 жовтня 2011 року по 21 жовтня 2011 року, складено акт № 256/2301/446546 від 21 жовтня 2011 року з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог податкового законодавства за березень 2011 року.

В вищезазначеному акті зазначено, що позивачем були порушені норми Цивільного кодексу України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків при придбанні товарів/послуг, та порушено норми Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит за березень 2011 року в сумі 202 608,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції не погоджується з висновками акту перевірки № 256/2301/446546 від 21 жовтня 2011 року та вважає, що Публічне акціонерне товариство "Веселинівський завод СЗМ" цілком правомірно включило до складу своїх валових витрат суми перераховані на користь Товариства з обмеженою відповідальністю « ЗМТК » в якості оплати за придбані товари.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ « ЗМТК » укладено договір № 4 від 01 січня 2011 року на поставку молочної продукції.

На підтвердження виконання вказаного вище договору до матеріалів справи позивачем надано податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні.

В свою чергу, податковим органом не заперечується те, що Публічне акціонерне товариство "Веселинівський завод СЗМ" скористалося наданим йому законом правом відобразити у бухгалтерському та податковому обліку з податку на прибуток збільшення своїх валових витрат на суму придбаних товарів.

Відповідно п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/ послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання позивачем товару у ТОВ « ЗМТК », на які позивач як платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були, а вказані вище первинні документи, були надані підприємством та досліджені органом доходів і зборів під час проведення документальної перевірки позивача.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, які слугували фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань згідно спірних податкових повідомлень-рішень, знаходяться поза межами вище наведених вимог Податкового Кодексу України.

Між тим, отримані позивачем документи (податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні), на які в тому числі послався суд першої інстанції, дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання послуг свому безпосередньому постачальнику, який видав йому податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи відповідає правильному застосуванню норм Податкового кодексу України, яким встановлено порядок та підстави формування податкового кредиту.

В свою чергу, як правильно зазначено судом першої інстанції, акт перевірки не наводить обґрунтованих доказів щодо умислу Публічного акціонерного товариства "Веселинівський завод СЗМ" на порушення публічного порядку, не містить посилання на те, в чому таке порушення полягає; висновок Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про нікчемність правочинів є необґрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами; правочини, зазначені в Акті перевірки, недійсними у судовому порядку не визнані; під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел Публічного акціонерного товариства "Веселинівський завод СЗМ" на укладення договору з контрагентом без наміру створити наслідки, які передбачені договорами.

Крім того, відповідно до положень ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України закріплено принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Таким чином, з доводами апеляційної скарги щодо відсутності умов та факту ведення господарської діяльності контрагентом позивача та відповідно щодо ознак нікчемності угод позивача з контрагентом за період перевірки, колегія суддів не погоджується, оскільки вважає їх лише припущеннями, які не обґрунтовано були покладені податковим органом у висновках вище зазначеного акту перевірки.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: