Ухвала суду № 40449070, 04.09.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/27/14 Головуючий у 1-й інстанції: Савченко А.І. Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

У Х В А Л А

Іменем України

04 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.,

суддів Карпушової О.В., Кучми А.Ю.,

при секретарі Таран А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Державної виконавчої служби України на Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби України, треті особи - Національний банк України в особі Управління Національного банку України в Харківській області, Публічне акціонерне товариство «Земельний банк» про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2014 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної виконавчої служби України, треті особи - Національний банк України в особі Управління Національного банку України в Харківській області, Публічне акціонерне товариство "Земельний банк" в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про стягнення виконавчого збору від 27.11.2013 року ВП №34182467.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2014року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з даною Постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва скасувати, та постановити нове рішення яким відмовити в задоволенні адміністративного позову. Свої вимоги апелянта аргументує тим, що при постановлення оскаржуваної Постанови, судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення питання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що реалізація заставленого майна може бути проведена виключно органами державної виконавчої служби, а поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем в межах вартості майна, переданого у заставу. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитись.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30.07.2012 року на адресу Державної виконавчої служби України надійшла заява Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа Макарівського районного суду Київської області від 08.05.2012 року №1016/98/12, згідно якого з метою задоволення вимог позивача за кредитним договором №15 від 06 листопада 2008 року у розмірі 50000000,00 грн. за основним боргом, прострочених відсотків за користування кредитом в сумі 3569972,01 грн. та пені у сумі 58110,73 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №15/5 від 05 січня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрованого в реєстрі за №18, земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 3222782600:05:020:0110, загальною площею 6,2771 га, що оцінена (на дату укладення договору іпотеки) в розмірі 12723053,99 грн., шляхом продажу його на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Вивчивши подані документи 06 серпня 2012 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та визначено боржнику строк до 7 днів з моменту винесення (отримання) постанови для сплати заборгованості згідно виконавчого документа.

У зв'язку з невиконанням боржником у наданий для добровільного виконання виконавчого листа строк, 27 листопада 2013 року старшим державним виконавцем винесено постанову ВП №34182467 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 5362808,27 грн.

Аналізуючи наведені доводи колегія суддів звертає увагу на наступне.

Стаття 19 Конституції України чітко зазначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, подібне положення міститься і в ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження», в якій передбачено, що виконавче провадження здійснюється на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 25 ЗУ «Про виконавче провадження», у постанові про відкриття виконавчого провадження, державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 28 ЗУ «Про виконавче провадження», у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Оскільки, позивач не виконав рішення державного виконавця у строк передбачений ЗУ «Про виконавче провадження», до нього було застосовано правила статті 28 даного Закону та прийнято постанову про стягнення виконавчого збору від 27.11.2013 року ВП №34182467.

Судова колегія не може погодитися з постановою відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.99р. № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Порядок звернення стягнення на майно передбачений главою 4 Закону України «Про виконавче провадження».

У ч. 1 та 6 ст. 52 Закону передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Відповідно до ч. 8 ст. 54 Закону примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Частиною 1 ст. 41 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.03р. № 898-IV передбачено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Частиною 1 ст. 62 Закону № 606-XIV передбачено, що реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Отже, з наведених правових норм слідує, що реалізація майна, на яке звернуто стягнення, як на предмет іпотеки здійснюється виключно державним виконавцем не інакше ніж на прилюдних торгах ініційованих державним виконавцем в межах виконавчого провадження, а не іпотекодавцем самостійно, що у свою чергу виключає можливість добровільно виконати виконавчий напис у 7-денний термін з моменту отримання постанови про відкриття виконавчого провадження .

Частиною 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, на яку посикається апелянт, як на правову підставу для винесення спірної постанови передбачено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Отже, відповідно до наведеної норми, стягнення виконавчого збору є заходом відповідальності за невиконання боржником рішення майнового характеру у визначений строк у добровільному порядку, тоді як у спірному випадку виконання виконавчого запису про звернення стягнення на земельну ділянку виключає проведення реалізації предмета іпотеки самостійно позивачем у 7-денний термін з моменту отримання постанови про відкриття виконавчого провадження .

Узагальнюючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, а судом першої інстанції повно встановлені обставини у справі, яким дана належна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 41, 71, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної виконавчої служби України на Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2014 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді О. В. Карпушова

А.Ю. Кучма

(Повний текст Ухвали виготовлено 09 вересня 2014 року)

.

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Карпушова О.В.

Кучма А.Ю.