Рішення № 40447358, 08.09.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13511/14 08.09.14

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна»

до Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА»

про відшкодування шкоди в порядку регресу 4 239,80 грн.

Суддя Бондарчук В.В.

Представники сторін:

від позивача: Дмітрієв Р.І.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» (далі-відповідач) про відшкодування шкоди в порядку регресу 4 239,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем страхового відшкодування потерпілій особі на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту №06/0614058/1005/11 від 21.12.2011 р., внаслідок чого, до позивача перейшло право вимоги в порядку регресу до відповідальної особи за завдані збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2014 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 28.07.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

18.07.2014 р. через загальний відділ діловодства суду представник відповідача подав відзив на позов, в якому проти позову заперечив та пояснив, що потерпілою особою не було подано до відповідача впродовж одного року з моменту настання страхового випадку заяви про страхове відшкодування.

22.07.2014 р. через загальний відділ діловодства суду від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшов лист з інформацією на судовий запит.

Розгляд справи відкладався через нез'явлення повноважних представників відповідача та неналежне виконання ними вимог суду в порядку ст.77 ГПК України.

08.09.2014 р. через загальний відділ діловодства суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні 08.09.2014 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, однак про дату, час та місце слухання справи був повідомлений у встановленому законом порядку, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 08.09.2014 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.12.2011 р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Провідна», та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №06/0614058/1005/11, відповідно до якого було застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - «HYUNDAI ACCENT», державний номер НОМЕР_1.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно п. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з положеннями ст. 980 Цивільного кодексу України, предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).

Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховим ризиком, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про страхування» визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком, у відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування», є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до постанови Солом'янського районного суду м. Києва від 17.08.2012 р., 03.08.2012 р. у м. Києві на бульв. І. Лепсе, 65 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «HYUNDAI ACCENT», державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Acura», державний номер НОМЕР_2, під управлінням ОСОБА_3 внаслідок вчинення останнім адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України.

При цьому, в результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Провідна» автомобіль «HYUNDAI ACCENT», державний номер НОМЕР_1.

Отже, положеннями ст. 988 Цивільного кодексу України встановлено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Звіту № 1233/КВ1 від 17.08.2012 р. про оцінку вартості (розміру) збитків, спричинених пошкодженням транспортного засобу, розмір збитків, завданих пошкодженням автомобіля «HYUNDAI ACCENT», державний номер НОМЕР_1 склала 4 361,69 грн.

26.09.2012 р. позивачем було складено страховий акт №1001/06/36546/S/84529, згідно якого виплата страхового відшкодування складає 4 239, 80 грн.

Згідно платіжного доручення №0048447 від 28.09.2012 р. позивачем було виплачено страхове відшкодування у розмірі 4239, 80 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна» зазначає, що у зв'язку з тим, що ним було здійснено виплату страхового відшкодування власнику пошкодженого автомобіля «HYUNDAI ACCENT», державний номер НОМЕР_1, позивач відповідно до ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», набув право зворотної вимоги до осіб, відповідальних за завдану шкоду. Тож, враховуючи, що цивільно-правова відповідальність за шкоду перед третіми особами, завдану внаслідок експлуатації транспортного засобу «Acura», державний номер НОМЕР_2, застраховано у Відкритому акціонерному товаристві «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» за полісом АВ 3978699, а також з огляду на те, що водія автомобіля «Acura», державний номер НОМЕР_2, визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, позивач просить стягнути з відповідача шкоду в розмірі 4 239,80 грн., завдану з вини водія застрахованого транспортного засобу.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.08.2013 р. позивач звернувся до відповідача з претензією про виплату страхового відшкодування в порядку регресу вих. № 04-09/13386.

Листом вих. № 09-02-11/21765 від 02.10.2013 р. відповідачем направлено відповідь на регресну вимогу, у якій зазначено про відсутність правових підстав для здійснення виплати страхового відшкодування у зв'язку із тим, що позивачем було пропущено 1-річний строк звернення до відповідача із відповідною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказує, що заява про виплату страхового відшкодування в порядку регресу була подана відповідачу більше ніж через рік з моменту настання дорожньо-транспортної пригоди, а відтак, з огляду на положення ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Суд погоджується з позицією відповідача, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Відповідно до постанови судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 25.12.2013 р. у справі № 6-112цс13 при виплаті страховою компанією страхового відшкодування згідно ст. 993 Цивільного кодексу України, до неї переходить право вимоги потерпілого, а не відбувається набуття такого права в порядку регресу.

Таким чином, Верховний Суд України дійшов правового висновку про те, що внаслідок проведеної страхової виплати відбувається заміна кредитора в зобов'язанні, а тому продовжує існувати зобов'язання із заміненим кредитором.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, пунктом 35.1 ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви.

Відповідно до п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Отже, позивач для отримання страхового відшкодування повинен був звернутися до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в межах одного року з дати ДТП, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, при цьому, неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, відповідно до п.п. 37.1.4 п. 37.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подано відповідачу заяву (претензію) про виплату страхового відшкодування з пропуском строку, передбаченого п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки вищезазначена ДТП сталася 03.08.2012 р.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що відповідач правомірно відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з пропуском однорічного строку на подання відповідної заяви.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу, України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, суд вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 11.09.2014 р.

Суддя Бондарчук В.В.