Рішення № 40447222, 04.09.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11625/14 04.09.14

За позовом Відкритого акціонерного товариства "Укртранс"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ"

про визнання договору недійсним

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: Мазуренко С.С.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Відкрите акціонерне товариство "Укртранс" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" (далі-відповідач) про визнання недійсним договору №45/07 від 14.06.2007 р. про надання кредиту у вигляді відновлювальної кредитної лінії та додаток до договору №45/07 від 14.06.2007 р., у вигляді додаткових угод, а саме: №1 від 26.06.2007 р., №2 від 12.07.2007 р., №3 від 30.10.2007 р., №4 від 22.11.2007 р., №5 від 21.12.2007 р., №6 від 10.01.2008 р., №7 від 25.01.2008 р., №8 від 22.02.2008 р., №9 від 14.03.2008 р., №10 від 28.03.2008 р., №11 від 09.04.2008 р., №12 від 30.04.2008 р., №13 від 08.05.2008 р., №14 від 05.06.2008 р., №15 від 24.07.2008 р., №16 від 29.07.2008 р., №17 від 29.08.2008 р., №18 від 16.09.2008 р., №19 від 29.09.2008 р., №20 від 28.10.2008 р., №21 від 30.10.2008 р., №21/1 від 01.11.2008 р., №22 від 20.11.2008 р., №23 від 28.11.2008 р., №24 від 30.12.2008 р., №25 від 29.07.2011 р., №26 від 23.08.2012 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір та додаткові угоди укладені на підставі рішення спостережної ради, яке прийняте з перевищенням компетенції останньої.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2014 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 10.07.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

08.07.2014 р. через загальний відділ діловодства суду представник відповідача подав заяву про застосування строку позовної давності, а також клопотання про витребування доказів.

10.07.2014 р. через загальний відділ діловодства суду представник відповідача подав відзив на позов, в якому проти позову заперечив та пояснив, що свідченням необґрунтованості позову є рішення загальних зборів акціонерів ПАТ «АК «Укртранс» №18 від 30.03.2011 р. про схвалення ряду договорів, зокрема і договору, що оспорюється у даній справі.

Ухвалою суду від 10.07.2014 р. витребувано у Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 83-А, код ЄДРПОУ 22890514) та у Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп.30) копію протоколу Загальних зборів акціонерів ПАТ «АК» Укртранс» від 18.04.2013 р. і копію аудиторського висновку Аудиторської фірми ТОВ «ЮВМ-Аудит» від 24.03.2014 р. щодо фінансової звітності ПАТ «АК» Укртранс» станом на 31.12.2013 р.

Розгляд справи відкладався через нез'явлення повноважних представників позивача та неналежне виконання ними вимог суду.

04.09.2014 р. через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав заяву про доповнення підстав позову та уточнення позовних вимог по справі №910/11625/14, з приводу чого суд відзначає наступне.

Як роз'яснено пунктом 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», ГПК України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об'єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову.

Разом з тим, у пункті 3.12. вказаної постанови зазначено, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Тому, подану позивачем заяву про доповнення підстав позову та уточнення позовних вимог суд розцінює як письмові пояснення, що не направлені на зміну підстав позову, а лише доповнюють їх та приймає їх до розгляду.

04.09.2014 р. через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав клопотання про витребування доказів, в якому просить суд витребувати у відповідача оригінал кредитного договору з додатковими угодами та документами, на підставі яких було надано кредит.

Розглянувши подане позивачем клопотання суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 38 ГПК України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У клопотанні повинно бути зазначено: - який доказ витребовується; - обставини, що перешкоджають його наданню; - підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; - обставини, які може підтвердити цей доказ.

Однак позивач не зазначив обставини, що перешкоджають його наданню, так як останній являється стороною такого договору та додаткових угод і відповідно повинен мати оригінали вказаних документів, а тому суд відмовляє у задоволенні поданого клопотання про витребування доказів.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у дане судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд відзначає, що представник відповідача був повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, що підтверджується розпискою повноважного представника (в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 04.09.2014 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.06.2007 року між Акціонерним комерційним банком «Київ» (кредитор) та Відкритим акціонерним товариством «Автомобільна компанія «Укртранс» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Автомобільна компанія «Укртранс», позичальник) в особі Голови правління ОСОБА_2 укладено договір про надання кредиту у вигляді відновлювальної кредитної лінії №45/07.

Згідно з п.2.1 договору, кредитодавець надає позичальнику кредит у вигляді відновлювальної відкличної кредитної лінії на інвестування робіт, пов'язаних з будівництвом житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом на розі вулиць Димитрова та А.Барбюса у м. Києві на наступних умовах: ліміт кредиту: 2 000 000,00 грн., строк користування кредитом з 14 червня 2007 року по 13 червня 2008 року (включно), розмір плати за користування кредитом - 17% річних.

В подальшому між сторонами укладалися додаткові угоди до договору про надання кредиту у вигляді відновлювальної кредитної лінії №45/07 від 14.06.2007 року відповідно до яких змінювались умови договору, а саме:

- додатковою угодою №1 від 26.06.2007 року сторонами ліміт кредиту збільшено до суми 4 000 000,00 грн., додатковою угодою №2 від 12.07.2007 року ліміт кредиту збільшено до суми 7 700 000,00 грн., додатковою угодою №4 від 22.11.2007 року - до 17 000 000,00 грн., додатковою угодою №5 від 21.12.2007 року - до 27 000 000,00 грн., додатковою угодою №6 від 10.01.2008 року - до 33 000 000,00 грн.;

- додатковою угодою №9 від 14.03.2008 року сторонами погоджено встановлення ліміту кредиту у сумі 33 000 000,00 грн., а також додатково встановлено кредит у іноземній валюті у сумі 1 000 000,00 доларів США із відсотковою ставкою 12,5% на строк до 28.10.2008 року;

- додатковою угодою №10 від 28.03.2008 року ліміт кредиту у національній валюті збільшено до суми 35 000 000,00 грн., додатковою угодою №11 від 09.04.2008 року - до 37 000 000,00 грн., додатковою угодою №12 від 30.04.2008 року - до 42 000 000,00 грн. та 1 000 000,00 доларів США;

- додатковою угодою №13 від 08.05.2008 року сторонами встановлено кредитний ліміт у сумі 1 000 000,00 євро з відсотковою ставкою 12,5% річних на строк до 28.10.2008 року;

- додатковою угодою №14 від 05.06.2008 року збільшено кредитний ліміт у доларах до суми 1 600 000,00 доларів США, а також підвищено відсоткові ставки до 19,4% річних по гривневому залишку, 17% річних по залишку в доларах США та 14,9% річних в євро;

- додатковою угодою №15 від 24.07.2008 року ліміт кредиту збільшено до 46 300 000,00 грн., додатковою угодою №16 від 29.07.2008 року - до 47 600 00,00 грн., додатковою угодою №18 від 16.09.2008 року - до 51 600 000,00 грн.;

- додатковою угодою №20 від 28.10.2008 року продовжено строк користування кредитом до 17.10.2009 року, а також підвищено відсоткові ставки до 22% річних по гривневому залишку, 18% річних по залишку в доларах США та євро;

- додатковою угодою №25 від 29.07.2011 року ліміт кредиту збільшено до суми 75 845 000,00 грн., строк користування кредитом до 28 лютого 2014 року включно, розмір плати за користування кредитом - 18% річних у гривні, доларах США та євро;

- додатковою угодою №26 від 23.08.2012 року збільшено ліміт кредитування до суми 82 182 424,01 грн., розмір плати за користування кредитом у гривні встановлено на рівні 15 процентів річних у гривні.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що спірний договір та додаткові угоди укладені Головою правління на підставі рішень спостережної ради, які прийняті останньою з перевищенням компетенції, оскільки вирішення таких питань віднесено виключно до компетенції загальних зборів, а тому такий договір та додаткові угоди до нього підлягають визнанню недійсними з моменту їх укладення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Як встановлено судом, сторони погодили всі істотні умови оспорюваного договору, необхідні для його дійсності та правомірності.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем по справі заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, з приводу чого суд відзначає наступне.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки договір №45/07 від 14.06.2007 р. про надання кредиту у вигляді відновлювальної кредитної лінії укладався Головою правління ОСОБА_2 на підставі рішеннями Спостережної ради, оформленого протоколом № 31 від 02.04.2007 р., тому позивачу було відомо про укладення спірного договору в день його підписання, тобто 14.06.2007 р.

Таким чином, строк позовної давності щодо оскарження спірного договору закінчився 14.06.2010 р.

Як визначено ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Тому, враховуючи, що сплив строк позовної давності до основної вимоги - визнання недійсним договору №45/07 від 14.06.2007 р., у позивача також сплив строк позовної давності і до додаткових вимог - визнання недійсними додаткових угод до договору №45/07 від 14.06.2007 р.

Пунктом 4 ст. 179 ГК України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Пунктом «і» ч.5 ст. 41 Закону «Про господарські товариства», передбачено можливість обмеження компетенції виконавчого органу товариства (до якого входить директор), шляхом затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства, загальними зборами.

Згідно п. 8.1 Статуту позивача (в редакції чинній на день укладення спірного договору та додаткових угод), управління компанією здійснюють: - загальні збори; - спостережна рада; - ревізійна комісія; - правління компанії.

Відповідно до п. 8.3.5 Статуту, спостережна рада має такі повноваження, зокрема, надає повноваження правлінню на проведення операцій з оборотними коштами та товарами на суму, що перевищує 100 000 (сто тисяч) грн.

Пунктом 8.4.1. Статуту передбачено, що виконавчим органом Компанії, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є Правління. Правління підзвітне Загальним зборам акціонерів та Спостережній раді Компанії.

При цьому, згідно п. 8.4.4. Статуту позивача (в новій редакції, що діє з 12.04.2011 р.) Правління товариства приймає рішення про укладення господарських договорів щодо розпорядження майном товариства, проведення операцій з оборотними коштами на суму, що не перевищує 7 000 000 (сім мільйонів) грн., укладення кредитних договорів, застави майна, оренди чи інший вид.

Як вбачається з матеріалів справи, протокольними рішеннями: № 31 від 02.04.2007, № 36 від 21.06.2007, № 37 від 12.07.2007, № 40 від 20.09.2007, № 41 від 09.11.2007, № 43 від 17.12.2007, № 44 від 10.01.2008, № 49 від 11.03.2008, № 51 від 28.03.2008, № 52 від 08.04.2008, № 53 від 23.04.2008, № 55 від 02.06.2008, № 58 від 22.07.2008, № 59 від 29.07.2008, № 63 від 08.09.2008, № 65 від 23.10.2008, № 81 від 30.07.2009 Спостережної ради позивача, Голову правління останнього уповноважено на укладення як Кредитного договору, так і всіх додаткових угод до нього.

Крім того, згідно п. 8.4.4. Статуту позивача (в новій редакції, що діє з 12.04.2011 р.) Голова правління мав повноваження на укладення додаткових угод №25 від 29.07.2011 р. та №26 від 23.08.2012 р., оскільки за вказаними угодами розмір кредитних коштів, що отримувало товариство не перевищувало наданого ліміту в 7 000 000,00 (сім мільйонів) грн.

Таким чином, жодних обмежень Голови правління ОСОБА_2 щодо повноважень на укладення угод від імені товариства не було, а останній діяв в межах повноважень, наданих Спостережною радою.

Так, згідно ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

В матеріалах справи наявні належні докази схвалення позивачем спірного Кредитного договору та додаткових: №1 від 26.06.2007 р., №2 від 12.07.2007 р., №3 від 30.10.2007 р., №4 від 22.11.2007 р., №5 від 21.12.2007 р., №6 від 10.01.2008 р., №7 від 25.01.2008 р., №8 від 22.02.2008 р., №9 від 14.03.2008 р., №10 від 28.03.2008 р., №11 від 09.04.2008 р., №12 від 30.04.2008 р., №13 від 08.05.2008 р., №14 від 05.06.2008 р., №15 від 24.07.2008 р., №16 від 29.07.2008 р., №17 від 29.08.2008 р., №18 від 16.09.2008 р., №19 від 29.09.2008 р., №20 від 28.10.2008 р., №21 від 30.10.2008 р., №21/1 від 01.11.2008 р., №22 від 20.11.2008 р., №23 від 28.11.2008 р., №24 від 30.12.2008 р., а саме, Протокол №18 загальних зборів акціонерів ВАТ «АК «Укртранс» від 30.03.2011 р. відображає схвалення акціонерами позивача укладених кредитних угодо та надано повноваження Голові правління повноваження на укладення і підписання необхідних договорів, додаткових угод про продовження кінцевих термінів погашення кредитів.

Як зазначено в п. 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем по справі заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, з приводу чого суд відзначає наступне.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки договір №45/07 від 14.06.2007 р. про надання кредиту у вигляді відновлювальної кредитної лінії укладався Головою правління ОСОБА_2 на підставі рішень Спостережної ради, оформленого протоколом № 31 від 02.04.2007 р., тому позивачу було відомо про укладення спірного договору в день його підписання, тобто 14.06.2007 р.

Таким чином, строк позовної давності щодо оскарження спірного договору закінчився 14.06.2010 р.

Як визначено ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Тому, враховуючи, що сплив строк позовної давності до основної вимоги - визнання недійсним договору №45/07 від 14.06.2007 р., у позивача також сплив строк позовної давності і до додаткових вимог - визнання недійсними додаткових угод до договору №45/07 від 14.06.2007 р.

Проте, як роз'яснено пунктом 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За таких обставин, враховуючи, що право або охоронюваний законом інтерес позивача не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості та не застосовує строк позовної давності, а тому, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про застосування строків позовної давності у зв'язку з підстав вищевикладеного.

Відповідно до статтей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оскільки Голова правління ОСОБА_2 мав необхідний обсяг повноважень на укладення спірного Кредитного договору та додаткових угод, враховуючи наступне схвалення такого договору та додаткових угод загальними зборами акціонерів позивача, суд дійшов висновку, що позовна вимога є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства "Укртранс" - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 09.09.2014 р.

Суддя Бондарчук В.В.