Ухвала суду № 40446691, 09.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" вересня 2014 р. м. Київ К/800/26797/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності щодо не виплати грошових коштів та зобов'язання виплатити грошові кошти за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У червні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати грошових коштів, витрачених позивачем на лікування і протезування, зобов'язати Головне управління МВС України в Одеській області здійснити виплату грошових коштів в розмірі 71 847 грн. 37 коп., грошових коштів, витрачених на правову допомогу в сумі 3 000 грн., та стягнути 20 000 грн. в якості відшкодування за спричинену моральну шкоду.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2013 року до участі у справі в якості другого відповідача залучено Головне Управління державної казначейської служби України в Одеській області.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року адміністративний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області щодо невиплати грошових коштів, витрачених позивачем на лікування та протезування. Зобов'язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області здійснити виплату на користь ОСОБА_4 грошових коштів, витрачених на лікування в результаті дорожньо-транспортної пригоди при виконанні службових обов'язків, у загальному розмірі 71 847 грн. 37 коп., за рахунок коштів Державного бюджету України. В інший частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року постанову суду першої інстанції скасовано, адміністративний позов ОСОБА_4 залишено без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, рішення суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам закону з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 проходив службу в органах внутрішніх справ та був звільнений у відставку за п. 65 «б» (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України з 28 лютого 2011 року.

У період з 01 лютого 2011 року по 02 лютого 2011 року проведено розслідування нещасного випадку, за результатами якого складено Акт форми Н-5 додаткового службового розслідування нещасного випадку ДТП, що трапився 09 листопада 2000 року на 43 км. автошляху Ізмаїл-Кирнички Ізмаїльського району Одеської області. Комісією вирішено, що нещасний випадок із ОСОБА_4, стався по причині порушення правил дорожнього руху водієм а/м ВАЗ-2108 держномер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_5 У результаті дорожньо-транспортної пригоди в період проходження служби при виконанні службових обов'язків ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, забиття головного мозку середнього ступеню, забитої рани правої бровної області та правої верхньої повіки, забиття правого очного яблука і правої очниці, забитих ран м'яких тканин шиї зліва, був госпіталізований до Ізмаїльської ЦРЛ.

28 квітня 2011 року ДФЗБО МВС України складено висновок про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_4 у розмірі 23 522 грн. 40 коп., яка виплачена позивачу згідно платіжного доручення від 18 серпня 2011 року № 355 та квитанції АТ «Імексбанк» від 19 серпня 2011 року.

Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 01 березня 2011 року позивачу призначена пенсія за вислугою років в розмірі 88 % грошового забезпечення.

Згідно довідки до Акта огляду МСЕК від 09 березня 2011 року ОСОБА_4 встановлено третю групу інвалідності, що пов'язана з виконанням службових обов'язків.

22 лютого 2012 року ОСОБА_4 звернувся до ГУ МВС України в Одеській області з претензією щодо відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди при виконанні службових обов'язків. Вимога обгрунтована тим, що позивач, як ветеран органів внутрішніх справ України, має право на першочергове безоплатне придбання ліків за рецептами лікарів, а також як інвалід - на безоплатне протезування, а тому ГУ МВС України в Одеській області повинно відшкодувати вартість ліків, які були витрачені на лікування, зокрема, на ендопротезування лівого кульшового суглобу, яке було зроблено позивачу під час лікування у відділенні травматології та ортопедії міської клінічної лікарні м. Миколаєва у період з 21 вересня 2010 року по 11 жовтня 2011 року.

ГУ МВС України в Одеській області надіслало ОСОБА_4 лист № 14/А-36 від 23 березня 2012 року, у якому зазначило про відсутність правових підстав для виплати матеріального збитку, понесеного в результаті лікування. Відмова мотивована тим, що ОСОБА_4 було перераховано одноразову грошову допомогу, як інваліду ІІІ групи, у розмірі 23 522 грн. 40 коп. Крім того, у листі зазначено, що ІІІ група інвалідності ОСОБА_4 була призначена після його звільнення з ОВС України.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_4 має право на відшкодування витрачених на лікування коштів, а тому, відповідно до п. 25 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, відповідач повинен відшкодувати відповідні грошові кошти.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та залишаючи без розгляду адміністративний позов ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач пропустив встановлений законом строк звернення до суду та не зазначив поважних причин для його поновлення, а звернення з позовом в порядку цивільного судочинства не може вважатись поважною причиною пропуску встановленого законом строку звернення до адміністративного суду.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Проте, суд апеляційної інстанції, залишаючи позов без розгляду через пропуск строку звернення до суду, в порушення вимог ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України не з'ясував, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права позивача, не визначив початок перебігу строку звернення до суду з адміністративним позовом. Більше того, суд належним чином не роз'яснив позивачу його процесуальні права, зокрема, заявляти клопотання про поновлення пропущеного строку та наводити поважні причини його пропуску, якщо вважав, що такий строк пропущено. Між тим, від з'ясування вказаних обставин залежить підхід у застосуванні наслідків пропущення строку звернення до суду.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, зокрема статей 159, 195 Кодексу адміністративного судочинства України, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, судове рішення апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк В.В. Тракало