Ухвала суду № 40446463, 02.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2014 року м. Київ К/800/62170/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді Муравйов О. В. Вербицька О. В. Цвіркун Ю. І. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській областіна постанову та ухвалуОдеського окружного адміністративного суду від 30.05.2012 року Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 рокуу справі№ 2а-7907/10/1570за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Будінтерпром»до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової службипровизнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.05.2012 року у справі № 2а-7907/10/1570, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси № 0008412301/0 від 10.08.2010 року.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. ст. 71, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної невиїзної перевірки з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам ТОВ «Будінтерпром» з контрагентом-постачальником ТОВ «Триллиум» у березні, квітні, травні 2010 року складено акт № 96/23-214/32727089 від 22.07.2010 року, яким зафіксовано порушення п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На думку податкового органу зазначені порушення ґрунтуються на відсутності у ТОВ «Будінтерпром» необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутності основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; підприємство не знаходиться за місцезнаходженням, а тому угоди з ТОВ «Триллиум», по яким сформовано податковий кредит, у відповідних податкових періодах: березні 2010 року, квітні 2010 року в розмірі 919 605,00 грн., мають ознаки нікчемності.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи, підтверджується реальність господарських операцій, а обґрунтування відповідача, наведене в акті перевірки, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками судів, враховуючи наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного податкового періоду складається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права на формування податкового кредиту, вважається дата здійснення першої з подій або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або руху грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договорів купівлі-продажу № 01/05-1 від 05.01.2010 року та № 20/02 від 20.02.2010 року, укладених позивачем з ТОВ «Триллиум», підтверджується наявними у справі документами, зокрема, податковими накладними; видатковими накладними; прибутковими накладними; оборотно-сальдовими відомості по рахунку № 631; платіжними дорученнями; актами здачі-приймання робіт (надання послуг); договорами про надання транспортно-експедиторських послуг № 01/02-1 від 01.02.2010 року.

Доводи податкового органу ґрунтуються на відсутності позивача за його місцезнаходженням та співставленні даних автоматизованих систем по задекларованим в деклараціях з податку на додану вартість за березень-травень 2010 року даних.

Вказані доводи обґрунтовано відхилені судами першої та апеляційної інстанції, оскільки листом № 30 від 16.04.2009 року позивач повідомив податковий орган щодо зміни юридичної адреси з м. Одеса, вул. Гайдара, 13, на фактичну адресу: м. Одеса, вул. Дальницька, 50/17, який отримано відповідачем 18 квітня 2009 року.

Посилання щодо кількості працюючих та наявності нерухомості у позивача спростовується листом від 13.04.2011 року Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси щодо кількості працюючих у ТОВ «Будінтерпром» в 2010 році. В листі від 21.04.2011 року КП «ОМБТІ та РОН» зазначається про реєстрацію за ТОВ «Будінтерпром» підвального приміщення площею 571,3 кв. м, по вул. В. Арнаутській, 2-Б в м. Одесі відповідно договору купівлі-продажу.

Також підлягають відхиленню доводи про результати автоматизованого співставлення даних, задекларованих в деклараціях з податку на додану вартість за березень-травень 2010 року, а саме: станом на 21.07.2010 року встановлено розбіжності даних з даними податкового обліку з підприємством-контрагентом ТОВ «Триллиум» на загальну суму 919 605,00 грн., та у зв'язку з тим, що на момент проведення та складання акта перевірки місцезнаходження ТОВ «Будінтерпром» відсутнє, адже у разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Вказані обставини не є безумовною підставою для висновків про безтоварність спірних операцій та позбавлення позивача права на формування податкового кредиту в разі підтвердження фактичного виконання договорів відповідними первинними документами.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновку акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів погоджується з висновком про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставності формування податкового кредиту та валових витрат позивачем через відсутність фактичного виконання договору із спірним контрагентом викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Також обґрунтованим є висновок судів про відмову в задоволенні решти позовних вимог, оскільки дії відповідача щодо проведення документальної невиїзної перевірки позивача, в результаті якої було складено акт від 22.07.2010 року № 96/23-214/32727089 «Про результати проведення перевірки ТОВ «Будінтерпром» (код ЄДРПОУ 32727089) з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Триллиум»(код ЄДРПОУ 36110319), з яким сформовано податковий кредит в березні, квітні, травні 2010 року»; визнання нікчемними правочинів, укладених позивачем з контрагентом-постачальником ТОВ «Триллиум» за березень-травень 2010 року; визнання недійсними даних, наведених позивачем у деклараціях з податку на додану вартість за березень-травень 2010 року про обсяги придбання та про задекларований податковий кредит, не суперечать законодавству.

Крім того, висновки податкового органу за наслідками проведення перевірки, викладені у відповідному акті, не породжують для суб'єкта господарювання певних юридичних наслідків та не змінюють фінансово-економічне становище платника, а зобов'язання відповідача визнати податкові зобов'язання позивача з ПДВ та податкового кредиту не є належним способом захисту.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30.05.2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 року у справі № 2а-7907/10/1570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Ю. І. Цвіркун