Ухвала суду № 40432384, 03.09.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/3601/13-а

Категорія: 8.3.4 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року по справі за адміністративним позовом Малого підприємства «Орбіта-Н» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу, -

В С Т А Н О В И В:

08.08.2013р. МП «Орбіта-Н» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом до ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області та, з урахуванням уточнень до позову, просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 01.08.2013р. №0004351501 - про зменшення розміру від'ємного значення ПДВ на суму 24 422 грн., стягнути моральну шкоду у розмірі 10000 грн., витрат на правову допомогу в розмірі 5000 грн. та судовий збір в сумі 500,62 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення - рішення є протиправним, оскільки воно суперечить чинному законодавству та ґрунтується на помилкових висновках акту перевірки про нікчемність угод, які не відповідають фактичним обставинам та зроблені з перевищенням повноважень контролюючого органу.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 01.08.2013р. №0004351501. задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області 12.12.2013 р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального і процесуального права та просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.10.2013р. та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та /або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.

Заслухавши суддю - доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В період з 03.07.2013р. по 09.07.2013р. ревізором-інспектором відповідача була проведена документальна позапланова виїзна перевірка правомірності нарахування позивачем від'ємного значення різниці та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за квітень 2013 року.

В ході цієї перевірки встановлено порушення підприємтсвом позивача вимог п.198.3 ст.198, п.200.1 абз. "б" п.200.4 ст.200 ПК України, в результаті чого, завищено суму залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за квітень 2013 року на 24422 грн.

За результатами вказаної перевірки складено Акт від 15.07.2013р. №122/14-04-15-01-19/01194839, в якому зафіксовано факт завищення позивачем свого податкового кредиту у березні 2012 року на суму 24066,93 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «КРОК-ПЛЮС», відносно якого є акт про неможливість провести зустрічну звірку.

В подальшому, на підставі вказаного вище акту перевірки, уповноваженою особою ДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 01.08.2013р. №0004351501, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 24 422 грн.

Не погоджуючись із зазначеними вище діями та рішенням податкового оргіну, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з часткової обгрунтоваості позовних вимог, та відповідно, з протиправності спірного рішення відповідача, прийнято без врахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Так, положеннями пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до п.75.1 ст.75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Статтею 1 Закону «Про бухгалтерський облік» визначено загальне поняття та характеристика документу, на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формуються показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст.9 цього ж Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства повинно фіксуватися та підтверджуватися первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

У відповідності до ч.2 ст.3 Закону «Про бухгалтерський облік», на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій, їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а також, досліджуючи питання щодо недійсності угод, судовою колегією встановлено наступні обставини.

Як видно зі спірного акту перевірки, відповідачем зроблено висновок про те, що угоди між підприємством позивача та ТОВ «КРОК-ПЛЮС» за період березень-квітень 2012 року мають ознаки «нікчемності».

Проте, суд апеляційної інстанції, як і окружний суд, з таким висновком податкового органу погодитися не може, виходячи з наступного.

Так, як встановлено з матеріалів справи, позивач у перевіряємому періоді дійсно здійснював господарські операції з ТОВ «КРОК-ПЛЮС», а саме - 22.03.2012 року він уклав договір купівлі-продажу 27,78 тон кукурудзи №23/0312 на суму 55004,40 грн. (ПДВ - 9167,40 грн.).

Факт реальної сплати позивачем грошових коштів за вищезазначеним договором підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських платіжних доручень від 23.03.2012р. №139, від 30.03.2012р. №159 та від 02.04.2012р. №160.

Виконання ж усіх умов цього договору підтверджується видатковими накладними від 22.03.2012р. №РН-77, від 30.03.2012. №РН-106, рахунками-фактурами, спеціфікаціями, які мають всі необхідні реквізити, що передбачені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV, п.1 ст.9 якого встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, вищезазначені документи, на думку суду, підтверджують факт реального настання правових наслідків за вказаними вище правочинами.

Як слідує з п.п.14.1.178. п.14.1 ст.14 ПК України, податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу;

У відповідності до п.198.1. ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у т.ч. в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з вимогами п.201.1 ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Як вже зазначалося вище, порядок формування податкового кредиту визначено Податковим кодексом України від 02.12.2010р. №2755-VI.

Відповідно до положень п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Також, п.198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу) .

Судами обох інстанцій по справі також встановлено, що контрагентом ТОВ «КРОК-ПЛЮС» були видані позивачу і належним чином оформлені податкові накладні.

Факт же поставки товару безпосередньо підтверджується і наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними та довіреностями на отримання товару.

Що ж стосується посилань податкової інспекції в акті перевірки на «нікчемність» укладених позивачем у спірний період правочинів, то судова колегія з цього приводу вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до вимог ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. А згідно із ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, виходячи з аналізу вказаних правових норм та відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом. У всіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Крім того, згідно з п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 року, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Тобто, при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом такої вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, податковим органом до суду не надано жодних доказів, що укладені між позивачем та його контрагентом угоди віднесені законом до «нікчемних», і будь-які судові рішення про визнання їх недійсними або вироки суду відносно їх керівників в матеріалах справи відсутні.

Також, не представлено відповідачем і належних доказів, які б свідчили про відсутність реального характеру господарських операцій між МП «Орбита-Н» з ТОВ «КРОК-ПЛЮС» та підтверджували висновки акту перевірки.

До того ж, під час розгляду справи, судами обох інстанцій не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст укладених договорів не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Окрім того, судова колегія ще раз звертає увагу на те, що всі укладені договори не визнані в встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване заниження позивачем в цьому випадку податкового кредиту з податку на додану вартість - також немає.

При цьому, необхідно наголосити ще й на тому, що усі наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи, видані контрагентом, за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані.

Таким чином, суд 2-ї інстанції вважає, що належних і достатніх підстав для висновку ДПІ про те, що МП «Орбита-Н» сформовано податковий кредит з податку на додану вартість в межах виконання угод, які суперечать вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому є нікчемними, не встановлено.

Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавством висуває лише одну умову - вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.

Отже, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованості висновків акту перевірки, судова колегія приходить до висновку, що усі спірні правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України, а тому, відповідно, позивач правомірно відніс до свого податкового кредиту з ПДВ суми витрат на оплату вартості отриманих товарів (робіт, послуг), відповідно до первинних бухгалтерських документів та за податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також слід вказати і про те, що згідно із ст.61 Конституції України, юридична відповідальність має виключно індивідуальний характер.

Що ж стосується інших позовних вимог МП «Орбита-Н» про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 10000 грн., то на думку суду апеляційної інстанції, останні є безпідставними, недоведеними, ні чим необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, що, в свою чергу, правильно було встановлено судом 1-ї інстанції. При цьому, при прийнятті рішення по цієй частині позовних вимог, слід звернути увагу й на те, що позивачем рішення суду 1-ї інстанції про відмову у їх задоволенні, в апеляційному порядку не оскаржувало ся.

До того ж, ще необхідно зазначити, що згідно із приписами ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, у відповідності до ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

При цьому, у відповідності до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, в свою чергу, в даному випадку, не було зроблено відповідачем при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції грубих порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу податкового органу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,197,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко