Ухвала суду № 40429444, 09.09.2014, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Трофименко Л.Р.

Суддя-доповідач - Гімон М.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2014 року справа №260/2155/13-а

Донецький апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Гімона М.М., суддів Гайдара А.В., Яковенка М.М., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку ради на постанову Ленінського районного суду м.Донецька від 12 травня 2014 р. у справі № 260/2155/13-а за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Ленінського районного суду м.Донецька від 12 травня 2014 року позов ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, задоволено частково.

Визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку ради з нарахування та виплати ОСОБА_2 допомоги по догляду за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, до досягнення ним трирічного віку в розмірі, встановленому відповідно до ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992 № 2811-XII «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» у редакції Закону України від 01.01.2008 року. Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної в м. Донецьку ради здійснити перерахунок розміру виплаченої ОСОБА_2 допомоги по догляду за дитиною - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до статті 15 Закону України від 21.11.1992 № 2811-XII «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» у редакції Закону України від 09.07.2007 року, з 11.09.2012 року по 12.05.2014 року у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для дітей віком до 6 років та виплатити цю допомогу з урахуванням фактично виплачених сум.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що на час виплати щорічної грошової допомоги на оздоровлення відповідач діяв на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми», а тому дії відповідача не можливо вважати такими, що суперечать законодавству.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що останню необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач, є матір'ю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку у відповідача, отримує допомогу по догляду за дитиною до трьох років (а.с. 6, 9).

Відповідачем вказана допомога була нарахована та виплачена позивачу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» у період з 27.07.2012 року по 16.06.2015 року у розмірі 130,00 грн., як не працюючій особі (а.с 5).

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач неправомірно виплачував позивачу у період з 11.09.2012 року по 12.05.2014 року допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі, який суперечить статті 15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми".

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позову зроблені на підставі всебічно досліджених доказів, обставинам справи дана правильна правова оцінка, а при прийнятті рішення вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Статтею 5 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року № 2811-XII (зі змінами та доповненнями) передбачено, що всі види державної допомоги сім'ям з дітьми, крім допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, зазначеним у частині другій статті 4 цього Закону, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновителів, опікуна, піклувальника).

З 1 січня 2008 року відповідно до статті 15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та пункту 3 Прикінцевих Положень цього Закону, пункту 22 Порядку про призначення та виплату державної допомоги сім'ям з дітьми затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751, розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між: з 1 січня 2008 року - 50%; з 1 січня 2009 року -75%; з 1 січня 2010 року - 100% прожиткового мінімуму встановленого для працездатних осіб та середньомісячним сукупнім доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем призначено допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» в редакції Закону № 107-VІ, тобто у розмірі не менше 130 гривень без врахування різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців.

В той же час, колегія суддів зазначає, що відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», розділ П «Внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким викладена зазначена редакція частини першої статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», діяла по 31 грудня 2008 року.

Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми був затверджений постановою Кабінету Міністрів України 27 грудня 2001 року N 1751 саме на виконання Закону N 2811-XII (пункт 1).

Таким чином, станом на день звернення позивача до відповідача із заявою при призначення їй допомоги по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, частина 1 статті 15 Закону діє в наступній редакції: допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

В подальшому, ані Законом України «Про Державний бюджет на 2013 рік», ані Законом України «Про Державний бюджет на 2014 рік», ані іншими законами не встановлювався інший розмір допомоги, ніж в Законі №2811-ХІІ.

Таким чином, відповідач, виплачуючи позивачу 11.09.2012 року по 12.05.2014 року допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі 130 грн., діяв неправомірно та з порушенням вимог законодавства.

Посилання апелянта на те, що на час виплати грошової допомоги відповідач діяв на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми», колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, в даному випадку положення ст. 15 Закону № 2811-ХІІ.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та задовольнив позов з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що в свою чергу, є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку ради залишити без задоволення.

Постанову Ленінського районного суду м.Донецька від 12 травня 2014 р. у справі № 260/2155/13-а за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів М.М. Гімон

А.В. Гайдар

М.М. Яковенко