ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
місто Київ
01 вересня 2014 року 10:26 справа №2а-9597/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомПублічного акціонерного товариства "Київський ювелірний завод"доМіжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платниківпровизнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішеньО Б С Т А В И Н И С П Р А В И:
Відкрите акціонерне товариство "Київський ювелірний завод" (далі по тексту - позивач, ВАТ "КЮЗ") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків (далі по тексту - відповідач, СДПІ), в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 21 травня 2010 року №0000164040/0 та №000184040/0.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2010 року, адміністративний позов задоволено повністю.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 квітня 2013 року №К-39578/10 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2010 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративну справу передано на розгляд судді Смолію І.В.
Судом замінено первинного відповідача - СДПІ, на його правонаступника - Міжрегіональне головне управління Міністерства доходів і зборів України - Центральний офіс з обслуговування великих платників (далі по тексту - МГУ-ЦО).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2013 року позовну заяву ВАТ "Київський ювелірний завод" залишено без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2013 року, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. При цьому Київським апеляційним адміністративним судом замінено назву позивача на Публічне акціонерне товариство "Київський ювелірний завод" (далі по тексту - ПАТ "КЮЗ").
Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративну справу передано на розгляд судді Кузьменку В.А.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2014 року адміністративну справу прийнято до провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні 18 серпня 2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав; судом ухвалено розглядати справу у порядку письмового провадження на підставі статті частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору,
В С Т А Н О В И В:
Відповідно до податкового повідомлення-рішення СДПІ від 21 травня 2010 року №0000164040/0 згідно з підпунктом "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктами 17.1.3, 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", за порушення підпункту 1.2.5 пункту 1.2, підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.8 пункту 5.2, абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ВАТ "КЮЗ" визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 8 594 558,00 грн., у тому числі за основним платежем - 4 773 954,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 820 604,00 грн.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення СДПІ від 21 травня 2010 року №0000184040/0 згідно з підпунктом "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", за порушення підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.1.4 пункту 7.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ВАТ "КЮЗ" визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 5 721 030,00 грн., у тому числі за основним платежем - 3 814 020,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 907 010,00 грн.
Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 07 травня 2010 року №234/40-40/00227229 "Про результати планової виїзної перевірки Відкритого акціонерного товариства "Київський ювелірний завод", код ЄДРПОУ 00227229, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007р. по 31.12.2009р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007р. по 31.12.2009р." (далі по тексту - Акт перевірки).
У висновку Акта перевірки встановлено порушення позивачем підпункту 1.2.5 пункту 1.2, підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.8 пункту 5.2, абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток за 1-3 квартали 2007 року, за 2008 рік та 2009 рік на загальну суму 4 792 149,00 грн.; підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.1.4 пункту 7.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 3 828 654,00 грн.
Позивач визнає порушення вимог підпункту 1.2.5 пункту 1.2, підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.8 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.1.4 пункту 7.1 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", та не погоджується із встановленими в Акті перевірки порушеннями інших норм вказаних Законів в частині неправомірного формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам із ТОВ "Полюс СВ".
Так, оскаржувана частина податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість визначена відповідачем у зв'язку із наступним: ВАТ "КЮЗ" за перевірений період відносило до складу валових витрат вартість придбаних у ТОВ "Полюс СВ" діамантів та до складу податкового кредиту - відповідні суми податку на додану вартість у складі вартості товару; одночасно за даними бази даних АІС "Податки" стан ТОВ "Полюс СВ" визначено, як "місцезнаходження підприємства не виявлено, акт про неможливість проведення перевірки"; постачальником придбаного у ТОВ "Полюс СВ" товару було ТОВ "Лакорс-Комплект", яке не знаходиться за юридичною та фактичною адресами, а його засновник та директор не мають відношення до створення та фінансового господарської діяльності підприємства, згідно висновку спеціаліста підписи виконані від імені засновника ОСОБА_2 та директора ОСОБА_3 на установчих документах та інших документах виконані вірогідно не ними, а іншою особою, що вказує на фіктивний характер угод, укладених ТОВ "Лакорс-Комплект".
Наведена інформація, на думку відповідача, свідчить, що бухгалтерські та документи, складені ТОВ "Лакорс-Комплект" по взаємовідносинам із ТОВ "Полюс СВ", не дійсні; в результаті порушення ТОВ "Лакорс-Комплект" господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з ТОВ "Полюс СВ" на поставку діамантів, та ТОВ "Полюс СВ" з ВАТ "КЮЗ", мають протиправний характер, суперечать інтересам держави та суспільства, порушують публічний порядок, а отже, є нікчемними; що у свою чергу виключає можливість позивача формувати валові витрати та податковий кредит по вказаним операціям.
Позивач вважає протиправними спірні податкові повідомлення-рішення, оскільки господарські операції з контрагентами-постачальниками в ході перевірки підтверджені первинними документами та податковими накладними, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту, а ВАТ "КЮЗ" дотримано передбачені умови для формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.
Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.
Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позовні вимоги ВАТ "КЮЗ" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 зазначав, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ВАТ "КЮЗ" та ТОВ "Полюс СВ", мету придбання та обставини використання придбаних товарів/послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема чи були платниками податку на додану вартість).
Як встановлено в Акті перевірки, визнається сторонами та частково підтверджується матеріалами справи, 17 червня 2009 року між ВАТ "КЮЗ" (покупець) та ТОВ "Полюс СВ" (постачальник) укладено договір поставки товару №17/06, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити покупцю ювелірну сировину - дорогоцінне каміння, а саме діаманти, кількість, характеристики (розсів, колір/чистота, вага у каратах), ціну за 1 карат і загальну вартість яких сторони зазначають у відповідних специфікаціях.
Згідно з пунктами 4.1, 6.1 договору поставка товару здійснюється постачальником за наступною адресою: м. Київ, вул. Голосіївська, 17, базис поставки DDP; постачальник зобов'язаний нести усі витрати, пов'язані з товаром, до моменту здійснення його поставки (передачі покупцю за видатковою накладною), до вказаних витрат відносяться витрати, пов'язані зі зберіганням товару, доставкою за місцем призначення тощо.
На виконання умов вказаного договору згідно зі специфікаціями та видатковими накладними протягом липня-вересня 2009 року ТОВ "Полюс СВ" поставило ВАТ "КЮЗ" діаманти в кількості 131 922 штук, загальною масою 3 536,3 грам, на загальну суму 18 826 722,30 грн.
Згідно зі специфікаціями товар постачався постачальником з адреси: м. Київ, вул. Голосіївська, 17-б, на ВАТ "КЮЗ" за адресою: м. Київ, вул. Голосіївська, 17.
Одержані від постачальника товари для оприбуткування на склад оформлено актами приймання, що датовані липнем, серпнем, вереснем 2009 року; фактичне отримання товару оформлено довіреностями на отримання цінностей, виписаними ВАТ "КЮЗ".
Кожна партія товару супроводжувалась атестатом, відповідно до якого походження товару - придбані в Україні.
ТОВ "Полюс СВ" виписало позивачу податкові накладні на загальну суму 18 826 722,30 грн., у тому числі податок на додану вартість - 3 765 344,45 грн.
Розрахунки між сторонами проведено у безготівковій формі згідно відповідних платіжних доручень.
Відповідач прослідкував походження поставлених ВАТ "КЮЗ" діамантів та встановив в Акті перевірки, що вони придбані ТОВ "Полюс СВ" у ТОВ "Лакорс-Комплект", що підтверджується відповідним договором поставки, специфікаціями, видатковими накладними та атестатами.
Суд встановив, що всі оригінали документів по відносинам ВАТ "КЮЗ" з ТОВ "Полюс СВ", у тому числі первинні, податкові, бухгалтерські, вилучені згідно протоколу виїмки та огляду від 06 травня 2010 року старшим оперуповноваженим ГВПМ СДПІ капітаном податкової міліції Глушко Є.В.
З метою дослідження первинних та податкових документів по спірними правовідносинам суд зобов'язав СДПІ надати копії вилучених у позивача документів по взаємовідносинам із ТОВ "Полюс СВ", однак, станом на день вирішення спору витребуваних документів до суду не надано.
Суд зауважує, що всі первинні, бухгалтерські та звітні документи по взаємовідносинам із ТОВ "Полюс СВ", зокрема, господарські договори, специфікації, акти приймання, видаткові накладні, атестати, довіреності на отримання цінностей, податкові накладні, досліджувались відповідачем під час перевірки; при цьому жодних порушень в частині форми та змісту цих документів в Акті перевірки не встановлено; не містить Акт перевірки й відомостей про відсутність у позивача будь-яких підтверджуючих документів.
Позивач також надав до суду наявні у нього копії договору поставки товару від 17 червня 2009 року, додаткової угоди до нього, специфікацій, актів приймання, відповідних аркушів книги обліку довіреностей.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
За правилами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для подальшого використання у власній господарській діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.
Зміст Акт перевірки свідчить, що відповідачем не встановлено відсутність на момент перевірки у ВАТ "КЮЗ" відповідних розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідач лише зазначив в Акті перевірки про те, що документи по фінансово-господарським операціям між ВАТ "КЮЗ" та ТОВ "Полюс СВ", є недійсними у зв'язку із порушеннями законодавства при створенні та діяльності контрагента постачальника - ТОВ "Лакорс-Комплект".
Між тим, суд звертає увагу, що ймовірні порушення податкового законодавства по ланцюгу постачання не є підставою для позбавлення правового значення відповідних первинних та податкових документів, виданих безпосереднім підприємством-постачальником.
Окрім того, судом не встановлено, а відповідачем не наведено, що первинні документи щодо спірних правовідносин складено з порушенням вимог законодавства, у тому числі Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Досліджуючи питання пов'язаності придбаних позивачем товарів та послуг з його господарською діяльністю, суд зазначає про наступне.
Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Пункт 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Судом, зокрема на підставі даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та інформацією, розміщено в мережі Інтернет, наприклад, http://www.kuz.ua/ua/o_kompanii/, ВАТ "КЮЗ" на момент здійснення спірних операцій та вирішення спору, здійснює діяльність з виробництва ювелірних та побідних виробів, роздрібної торгівлі ювелірними виробами в спеціалізованих магазинах; позивач має відповідні потужності та персонал для здійснення основного виду господарської діяльності.
Виходячи із напрямків господарської діяльності позивача, суд приходить до висновку, діаманти, придбавались ним у ТОВ "Полюс СВ" для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та були безпосередньо у ній використані, зокрема при виготовленні ювелірних виробів.
Таким чином, ВАТ "КЮЗ" здійснювало витрати на придбання товарів і послуг у підприємств-постачальників для провадження своєї господарської діяльності, спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем до суду не надано.
Так само відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що ТОВ "Полюс СВ" не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям та не вчиняло фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача про не надання до перевірки товарно-транспортних накладних, оскільки за умовами договору поставки усі витрати щодо поставки товару ніс постачальник; крім того, суд зауважує на знаходженні постачальника у безпосередній близькості від ВАТ "КЮЗ": товар постачався із вул. Голосіївської, 17-б до вул. Голосіївської, 17, що не потребує залучення транспорту.
При вирішенні спору суд врахував вказівки Вищого адміністративного суду України, викладені в ухвалі від 25 квітня 2013 року щодо особливих умов транспортування діамантів, як специфічного товару, та встановив, що на момент здійснення спірних господарських операцій не встановлювалось спеціальних правил поставки дорогоцінного каміння.
Безпідставними та необґрунтованими є посилання в Акті перевірки відсутність ТОВ "Лакорс-Комплект" за місцезнаходженням, висновок спеціаліста про виконання підписів виконані від імені засновника ОСОБА_2 та директора ОСОБА_3 на установчих документах та інших документах вірогідно іншими особами, та про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва ТОВ "Лакорс-Комплект", оскільки: вказані обставини не впливають правомірність формування валових витрат по операціям із придбання діамантів, не спростовують реальність таких господарських операцій, та не підтверджуються належними і допустимими доказами.
Стосовно висновків Акта перевірки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та підприємствами-постачальниками, суд звертає увагу на наступне.
Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.
Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочину, укладеного в межах спірних правовідносин між позивачем та його контрагентом, а відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.
Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.
Суд звертає увагу, що відповідних судових рішень про визнання недійсними правочинів, укладених між позивачем та підприємствами-постачальниками, матеріали справи не містять, а про існування таких судових рішень ні суду, ні сторонам не відомо.
При вирішенні даного спору суд враховує вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ "Полюс СВ" було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Враховуючи викладене, беручи до уваги придбання товарів з метою провадження господарської діяльності, висновки Акта перевірки про порушення норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в частині заниження податку на прибуток по відносинам позивача із ТОВ "Полюс СВ" нормативно та документально не підтверджуються, а визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток за даним епізодом порушення є протиправним.
Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Закон України "Про податок на додану вартість" передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).
Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.
Судом встановлено вище, що придбання позивачем у ТОВ "Полюс СВ" ювелірної сировини безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.
Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ "Полюс СВ", був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, вимогам, відповідність вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" досліджених під час перевірки податкових накладних, на підставі яких позивач формував податковий кредит, відповідачем не заперечується.
При цьому ймовірні порушення законодавства при створенні підприємства ланцюгу постачання (який не є безпосереднім постачальником) не позбавляють юридичного значення податкових накладних, складених постачальником, та не є підставою для притягнення до відповідальності добросовісного покупця.
Враховуючи викладене, на думку суду, ВАТ "КЮЗ" правомірно формувало податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ "Полюс СВ", а висновки Акта перевірки про заниження податку на додану вартість за даним епізодом порушення є помилковими; тому, визначення суми податкового зобов'язання у цій частині є протиправним.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення СДПІ від 21 травня 2010 року №0000164040/0 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 8 472 026,00 грн., у тому числі за основним платежем - 4 706 681,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 765 345,00 грн., та податкове повідомлення-рішення СДПІ від 21 травня 2010 року №0000184040/0 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 5 648 016,00 грн., у тому числі за основним платежем - 3 765 344,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 882 672,00 грн., є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, МГУ-ЦО не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень СДПІ з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПАТ "КЮЗ" підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Київський ювелірний завод" задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків від 21 травня 2010 року №0000164040/0 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 8 472 026,00 грн., у тому числі за основним платежем - 4 706 681,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 765 345,00 грн.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків від 21 травня 2010 року №0000184040/0 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 5 648 016,00 грн., у тому числі за основним платежем - 3 765 344,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 882 672,00 грн.
4. Присудити з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства "Київський ювелірний завод" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.А. Кузьменко
Судове рішення № 40428578, Окружний адміністративний суд міста Києва було прийнято 01.09.2014. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 2а-9597/10/2670. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: