Ухвала суду № 40426425, 08.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" вересня 2014 р. м. Київ К/800/30446/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Бухтіярової І.О. Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуЮжноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової службина постанову та ухвалуМиколаївського окружного адміністративного суду від 01.08.2012 Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013у справі № 2а-2851/12/1470за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вісла»доЮжноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової службипроскасування податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Вісла» звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Южноукраїнської об'єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового рішення повідомлення № 0000022301 від 10.01.2012.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.08.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування податку на додану вартість та застосування пільгового режиму оподаткування з ПДВ за період з 01.01.2011 по 01.11.0211, за результатами якої складено акт №91/23-01/33434835 від 19.12.1011;

- перевіркою встановлено порушення позивачем п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України (в результаті чого занижено ПДВ на суму 153 252 грн.) та п.209.2 ст.209 Податкового кодексу України (що призвело до завищення позивачем суми ПДВ, що підлягала перерахуванню на спеціальний рахунок, на 153 252 грн.);

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000022301 від 10.01.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 191 565,04 грн. (з яких: 153 252 грн. - за основним платежем та 38 313 грн. - за штрафними санкціями).

Позиція відповідача полягає в тому, що вирощена позивачем продукція на орендованих земельних ділянках, які оформлені з порушенням норм цивільного законодавства, не може оподатковуватися за спеціальним режимом, оскільки об'єктом оподаткування спеціального режиму в розумінні ст.302 Податкового кодексу України є площа сільськогосподарських угідь.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що податкове законодавство пов'язує виникнення прав та обов'язків у платників податків не з фактом укладення цивільно-правових договорів, а з фактом здійснення господарської операції, оскільки сам по собі факт укладення договору оренди у даному випадку не є об'єктом оподаткування. Погодившись з висновками суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що відсутність належного оформлення земельних ділянок не є підставою для звільнення платника фіксованого сільськогосподарського податку від нарахування податку з площі всіх ділянок, що перебувають у його користуванні, оскільки фіксований сільськогосподарський податок сплачується з усіх земель, що фактично використовуються платником цього податку для виробництва сільськогосподарської продукції.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову. При цьому колегія суддів виходить з наступного.

За змістом п.209.6 ст.209 Податкового кодексу України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Відповідно до п.209.7 ст.209 Податкового кодексу України сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 - 24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Відповідно, єдиними критеріями для віднесення товарів до сільськогосподарських для цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість є належність цих товарів до певної товарної групи, а також створення цих товарів у процесі діяльності, визначеної пунктом 209.17 статті 209 Податкового кодексу України (які також визначаються за відповідними групами класифікатора видів економічної діяльності).

Між тим, судами першої та апеляційної інстанції встановлено та не заперечується відповідачем, що врожай, вирощений позивачем на неналежно оформлених земельних ділянках, є власністю останнього та є сільськогосподарською продукцією його власного виробництва.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що недотримання питомої ваги щодо реалізації сільськогосподарських товарів є єдиною підставою для застосування до сільськогосподарського товаровиробника правил загального режиму оподаткування податком на додану вартість. В інших випадках, зокрема, в разі недотримання вимог щодо оформлення земельних ділянок, які використовуються при виробництві сільськогосподарських товарів, відсутні підстави для застосування до особи загальних правил оподаткування податком на додану вартість.

Крім того, положення податкового законодавства не дають будь-яких підстав для розмежування сільськогосподарської продукції на ту, що отримана товаровиробником на належно оформлених земельних ділянках, право оренди яких зареєстровано, та на ту, що вирощена на ділянках, оренда чи інше право користування якими оформлені з недоліками.

Відповідно до п.302.1 ст.302 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком є площа сільськогосподарських угідь, надана платнику податку у власність чи користування, в тому числі, на умовах оренди. При цьому, зазначеною нормою не встановлено, що відповідні права на ділянки (зокрема, право користування) мають бути певним чином оформлені та зареєстровані.

За таких обставин, відсутність належного оформлення земельних ділянок, зокрема, відсутність державної реєстрації відповідних договорів оренди, не є підставою для звільнення платника фіксованого сільськогосподарського податку від нарахування податку з площі всіх ділянок, що перебувають у його користуванні.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.08.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. БорисенкоСудді І.О. Бухтіярова І.В. Приходько