Ухвала суду № 40426410, 01.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2014 року м. Київ К/800/53854/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Сіроша М.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16.12.2010 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року

у справі № 2а-3092/10/0370

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4

до Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 16.12.2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції від 09.09.2010 року №0005951701/0/10053, від 04.10.2010 року №0005951701/1/10930 та податкові повідомлення-рішення від 09.09.2010 року №0005941701/0/10054, від 04.10.2010 року №0005941701/1/10929.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року, відповідачем складено акт від 26.08.2010 року №789/17-2073612371, яким встановлено порушення: - пп. 4.2.8 п. 4.2 ст. 4, пп. 8.1.3 п. 8.1 ст. 8, ст.ст. 18, 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», р. IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 року №13-92 та р. IV Інструкції з оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом ГДПІ України від 21.04.1993 року №12, в результаті чого занижено чистий дохід в сумі 479 708, 50 грн.; - п. 9.4 ст. 9, п.10.2 ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в розмірі 193 900, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: - від 09.09.2010 року №0005951701/0/10053, яким позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 61 963, 00 грн.; - №0005941701/0/10054, яким позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 290 850, 00 грн., в тому числі 193 900, 00 грн. за основним платежем та 96 950, 00 грн. за штрафними санкціями.

За результатами адміністративного оскарження Володимир-Волинською ОДПІ вказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін та винесено податкові повідомлення-рішення від 04.10.2010 року №0005951701/1/10930 та №0005941701/1/10929.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо необґрунтованості висновків податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства та, як наслідок, скасування податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Статтею 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 року №727/98 (далі - Указ) передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн. Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Відповідно до статті 5 Указу у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 року № 13-92 (далі - Декрет) визначає особливості оподаткування доходів від зайняття підприємницькою діяльністю.

Статтею 13 цього Декрету визначено, що згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.

Таким чином, у разі перевищення граничного розміру виручки у платника єдиного податку виникає як обов`язок переходу у наступному податковому періоді на загальну систему оподаткування так і з оподаткування суми такого перевищення у порядку, встановленому розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», оскільки оподаткування за ставкою єдиного податку може мати місце тільки при дотриманні норм Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», а у випадку недотримання вказаних норм, зокрема щодо перевищення граничного розміру виручки, такі суми мають оподатковуватись на загальних підставах.

Відповідно до п. 2.1 статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон) платником податку є будь-яка особа, яка, зокрема підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку.

Підстави, за якими особа підлягає реєстрації як платник податку, визначені у п. 2.3 ст. 2 цього Закону.

Відповідно до пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Відповідно до пп. «а» п. 9.6. Закону з урахуванням положень пункту 9.5 цієї статті заява про реєстрацію має бути подана (надіслана) податковому органу особами, що підлягають реєстрації згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не пізніше двадцятого календарного дня з моменту досягнення суми оподатковуваних операцій, визначеної зазначеним пунктом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що тільки у разі, коли з моменту перевищення граничного розміру виручки, визначеного ст. 1 Указу, особою, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, допущено перевищення операції з поставки товарів (послуг) сукупно протягом останніх дванадцяти календарних місяців 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), у такої особи виникає обов'язок зареєструватися платником податку на додану вартість та сплатити такий податок, починаючи з періоду, в якому відбулось перевищення загальної суми (300000 гривень) від здійснення оподатковуваних операцій з поставки товарів (послуг).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що визначення обсягу виручки за 2008 та 2009 роки здійснено податковою інспекцією на підставі відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів, а також первинних (банківських документів), а саме: за 2008 рік - 1 029 340, 60 грн., за 2009 рік 572 223, 30 грн., однак жодних первинних банківських документів або про отримання позивачем коштів у вигляді готівки в касу відповідачем не подано та не наведено.

Разом з тим, з наявних у матеріалах справи довідок філії банківської установи судами встановлено, що позивачем були отримані кошти: з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року в сумі 596 322, 60 грн., в тому числі 115 000, 00 грн., повернутих з депозитного рахунку на поточний згідно умов договору про відкриття «Депозитної лінії», з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року в сумі 472 767, 55 грн.

Отже, відповідачем безпідставно зараховано до суми виручки позивача повернуті з депозитного рахунку кошти, що надійшли на його банківський рахунок, які не є виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у розумінні статті 1 Указу.

Тож судами встановлено, що позивач у 2008 та 2009 роках року не перевищував граничного обсягу виручки в сумі 500 000, 00 грн., який дозволяв перебувати на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, що виключає підстави для висновку про виникнення обов'язку перейти на загальну систему оподаткування зі сплатою податку в загальному порядку та покладення відповідальності за ненарахування та несплату податку на додану вартість.

Таким чином, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини та мотиви, з яких вони виходили при ухвалені рішень, колегія суддів погоджується з висновками про те, що податкові повідомлення-рішення від 09.09.2010 року №0005951701/0/10053 та №0005941701/0/10054, а також винесені за результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення від 04.10.2010 року №0005951701/1/10930 та №0005941701/1/10929 суперечать вимогам закону, а тому є протиправними і підлягають скасуванню.

За змістом статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області відхилити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16.12.2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року у справі № 2а-3092/10/0370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

М.В.Сірош

З оригіналом згідно

Помічник судді І.М. Кучерук