Ухвала суду № 40426343, 03.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2014 року м. Київ К/800/51097/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Вербицької О.В., Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року

у справі № 810/2059/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-ГТВ» (далі - позивач, ТОВ «Інтер-ГТВ»)

до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Білоцерківська ОДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Інтер-ГТВ» звернулось у квітні 2013 року до суду з адміністративним позовом до Білоцерківської ОДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення від 16.04.2013 року № 0002391504.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем у період з 06.03.2013 року по 20.03.2013 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за грудень 2012 року, за результатами якої складено акт від 27.03.2013 року № 1296/15-3/31781365, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення ТОВ «Інтер-ГТВ» вимог: пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР); п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України); наказу ДПА України від 24.12.2010 року № 1002 «Про затвердження форм реєстру виданих та отриманих податкових накладних та порядку його ведення» (далі - Наказ № 1002) в частині безпідставного завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за грудень 2012 року на суму 5837,59 гривень, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за грудень 2012 року в розмірі 431 720,43 гривень.

На підставі акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 16.04.2013 року № 0002391504, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем у розмір 431 720,43 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 215 860,22 гривень.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20% від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Приписами пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями. Дані положення кореспондуються з нормами ПК України.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 199.1 ст. 199 ПК України, у разі, якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Приписами п. 200.1 ст. 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.2 ст. 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3 ст. 200 ПК України).

Пунктами 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.15 ст. 201 ПК України зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому ст. 46 цього Кодексу. Платник податку веде реєстр виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума постачання та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку - продавця, який видав податкову накладну такому платнику податку.

З аналізу наведених норм, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що позивач діяв відповідно до діючого законодавства, не включаючи до податкового кредиту не підтверджені податковими накладними суми податкового кредиту, а включив сплачені суми податку лише після отримання податкових накладних.

Дані обставини підтверджується наявними у матеріалах справи, дослідженими судами попередніх інстанцій, первинними бухгалтерськими документами в оригіналах, податковими накладними за вказаний період, відображеними у реєстрах обліку податкових накладних, книгами обліку придбання товарів (робіт, послуг) за періоди отримання документів, додатками № 1, № 5 до декларацій з податку на додану вартість за відповідні звітні періоди, а також результатами проведених комплексних податкових перевірок за актами від 05.03.2010 року № 709/23-2/31781365/49, від 08.07.2011 року № 4064/23-2/31781365/147, від 06.06.2012 року № 1373/22-3/31718365/97, з яких вбачається, що перевіряючими не було виявлено порушень платником податків чинного податкового законодавства щодо нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в період з квітня 2010 року по грудень 2012 року.

Також, судами встановлено, що зазначені документи первинного бухгалтерського обліку подані податковій інспекції у терміни, визначені чинним законодавством щодо подання звітності з податку на додану вартість.

Крім того, колегія суддів в повній мірі погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що посилання відповідача на недекларування контрагентами (постачальниками) позивача податкових зобов'язань на загальну суму 437 558,02 гривень є безпідставними, оскільки за дане порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для контрагента, а не для позивача.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

З аналізу наведених норм законодавства та встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій, що висновки податкового органу щодо заниження позивачем суми податку на додану вартість за грудень 2012 року, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету в розмірі 431 720,43 гривень є безпідставними, оскільки позивач, не включаючи до податкового кредиту не підтверджені податковими накладними суми кредиту діяв правомірно, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення Білоцерківської ОДПІ обґрунтовано визнано протиправним та скасовано.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - відхилити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року у справі № 810/2059/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) О.В. ВербицькаПомічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно