Постанова № 40423017, 28.08.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 серпня 2014 року 09:47 № 826/10808/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., при секретарі судового засідання Самаренко Х.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Фламенко»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.07.2014 р. № 0010052205,

за участю представників сторін:

від заявника :Тригубчук О.В.

від відповідача: Скапоущенко О.Д.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 28 серпня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фламенко» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.07.2014 р. № 0010052205.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ТОВ «Фламенко» не погоджується з прийнятим ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів м. Києва податковим повідомленням-рішенням від 14.07.2014 р. № 0010052205, вважає його безпідставним, необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм Податкового кодексу України та таким що підлягає скасування в порядку адміністративного судочинства.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що оскаржуване рішення винесено всупереч положенням чинного законодавства.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти заявлених позовних вимог та просив суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі, оскільки перевіркою встановлено відсутність підстав, які надають позивачу право на формування податкового кредиту.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Фламенко» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період січень 2014 року по взаємовідносинах з ТОВ «Сібол».

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Фламенко»:

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит за січень 2014 р. на загальну суму ПДВ 199 406,00 грн., що призвело до порушення п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за січень 2014 року на суму 199 406,00 грн.

За наслідками проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві складено акт від 27.06.2014 р. № 1196/26-59-22-05/31610334 та винесено податкове повідомлення-рішення від 14.07.2014 р. №0010052205, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 299 109,00 гривень, в тому числі за основним платежем в розмірі 199 406,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 99 703,00 грн.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Наведені правові норми свідчать, що для отримання платником податку права на бюджетне відшкодування необхідними та достатніми умовами є фактична сплата податку на додану вартість отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до бюджету, подання заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації, та додання розрахунку суми бюджетного відшкодування.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Про необхідність дослідження реальності здійснених господарських операцій Вищий адміністративний суд України наголошував і в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 - "…з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку…".

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Судом встановлено, що ТОВ «Фламенко» зареєстровано Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією, перебуває на обліку в ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м.Києві та є платником з податку на додану вартість.

Основними видами діяльності, згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом перевірки податкового органу стали взаємовідносини між Позивачем (Замовник) та ТОВ «Сібол» (Виконавець), які здійснювались у відповідності до договорів підряду від 08.01.2014 р. № 0801-14КЧ, № 0801-14ДК, № 0801-14СМ.

Згідно умов зазначених вище договорів Виконавець на умовах договору зобов'язується вчасно здійснювати оплату, відповідно до п. 2.5 цього договору, а Виконавець виконати роботи якісно та на умовах, що передбачені цим договором.

За результатами надання послуг, сторонами складено акти приймання виконаних будівельних робіт відповідно до договорів № 0801-14КЧ, № 0801-14ДК, № 0801-14СМ, за січень 2014 р.

До вказаних договорів позивачем надано локальні кошториси та довідки про вартість виконаних будівельних робіт за січень 2014 року.

Податкові зобов'язання щодо надання вищенаведених послуг відображено в податкових накладних від 31.01.2014 р. № 30025, № 3002, № 3002, виданих ТОВ «Сібол».

На підтвердження реальності господарської операції позивачем, на вимогу суду надано оборотно-сальдову відомість за рахунок: 10:03 (будівлі і споруди) від 01.01.2014 р. та податкову декларацію з податку на додану вартість.

Згідно поданої податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2014 року, позивачем зазначено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду становить 1 707,00 грн.

Згідно розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів обсяг постачання без ПДВ становить 997 030,00 грн.

Як вбачається висновки податкового органу щодо нікчемності господарських операцій позивача з ТОВ «Сібол» зроблені з огляду на акт № 1001/26-55-22-07/37265968 від 03.04.2014 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Фламенко» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за січень - лютий 2014 р., яким встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод без мети настання реальних наслідків.

Згідно цього акту, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві встановлено, що керівником головним бухгалтером та засновником в одній особі ТОВ «Сібол» є гр. ОСОБА_3, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, під час виїзду встановлено, що гр. ОСОБА_3 за вказаною адресою не проживає.

СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві проводиться досудове розслідування по матеріалам, які внесені до ЄРДР під № 32014100000000051 за фактом незаконного нарахування податкового кредиту з ПДВ у зв'язку з нібито здійсненними фінансово-господарськими операціями з реально діючими суб'єктами підприємницької діяльності, що містять ознаки фіктивних в тому числі і ТОВ «Сібол», що призвело до несплати податків в особливо великих розмірах.

Однак, вирішуючи дану справу, суд критично оцінює посилання відповідача на факт порушення кримінальної справи, оскільки він не є беззаперечним доказом фіктивності господарських операцій.

Так, відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було, доказів про винесення вироку у справі відповідачем не надано.

Стосовно посилання податкового органу на неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, як на підставу неправомірності включення позивачем певних сум за угодами з таким контрагентом до складу податкового кредиту, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

В силу приписів статті 16 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1999 № 2657-ХП податковою інформацією є сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Згідно з приписами статті 74 Податкового кодексу України, податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби.

Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань.

Так, в силу приписів пункту 83.1 статті 83 Податкового кодексу України, податкова інформація є підставою для прийняття посадовими особами органів державної податкової служби відповідних висновків під час проведення перевірок.

Оформлення результатів перевірок здійснюється шляхом складання акта перевірки, який є носієм доказової інформації та повинен містити висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання законодавства.

У свою чергу, метою проведення зустрічної звірки платника податків є виключно отримання податкової інформації, тобто, зібрання відомостей, які розкривають процес поточної господарської діяльності платника податків, дані про його контрагентів, кількісні, якісні та інші характеристики отриманих та наданих товарів (робіт, послуг).

Враховуючи, що зустрічні звірки не є перевірками платника податків, письмовий документ, який складається після проведення зустрічної звірки (довідка) та у разі неможливості її проведення (акт) не може містити у собі висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства, у тому числі, і про реальність, повноту, достовірність господарських операцій такої особи.

Крім того, суд зазначає, що пунктом 4.4 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених Наказом Державної податкової адміністрації України від 22 квітня 2011 року №236, передбачено, що у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) та вживає відповідних заходів, передбачених актами Державної податкової служби України.

При подальшому залученні суб'єкта господарювання (посадових осіб суб'єкта господарювання) до проведення зустрічної звірки відповідальний підрозділ органу Державної податкової служби забезпечує проведення такої звірки.

Таким чином в акті про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання лише засвідчується факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснюються між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

З аналізу вищевикладених норм права та обставин справи вбачається, що висновки суб'єкта владних повноважень, викладені в Акті про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента, а також про нікчемність правочинів, здійснених між позивачем та його контрагентом зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не відповідають визначеному змісту акта про неможливість проведення зустрічної звірки.

Разом з тим, вирішуючи питання обґрунтованості права позивача на формування податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість суд має дослідити: встановлення факту здійснення господарської операції (в т.ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської діяльності), встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку), встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність належним чином оформлених податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Так, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Так, надаючи правову оцінку обставинам справи, суд не може погодитись з доводами позивача та критично ставиться до наданих позивачем первинних документів бухгалтерського обліку, підтверджуючих здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Вищий адміністративний суд України в своєму листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11 звернув увагу судів на те, що належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що ухвалою про забезпечення адміністративного позову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.07.2014 р. у справі № 826/9830/14 за позовом ТОВ «Сібол» до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві про визнання дій протиправними щодо проведення зустрічної звірки, було ухвалено заборонити ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві вчиняти певні дії: а саме використовувати факти, викладені в акті від 3 квітня 2014 року № 1011/26-55-22-07/37265968 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Сібол» щодо підтвердження господарських відносин за період з січня по лютий 2014 року, в якості достовірної інформації при виявлені порушень вимог податкового законодавства при проведені перевірок контрагентів ТОВ «Сібол» за ланцюгом придбання та продажу товару.

Однак, суд не може прийняти зазначену ухвалу як належний оскільки, оскільки в силу закону, прийняття рішення про забезпечення позову само по собі не встановлює факту правомірності дій позивача та/або реальність господарських операцій, а спрямоване за збереження існуючого становища суб'єкта господарювання до вирішення справи по суті.

Як вбачається з пояснень позивача, фактично у періоді, що перевірявся, останній здійснював діяльність з надання в оренду, суборенду й експлуатацію власних та орендованих нежитлових приміщень, що підтверджується довідками (від 25.08.2014 р.) ТОВ «САВ-Дістрибьюшн», договорами оренди та суборенди, передача вказаних приміщень здійснювалася на підставі актів прийманні-передачі приміщень.

Позивачем також укладалися угоди на виконання будівельних робіт з електромонтажних, оздоблювальних робіт тощо.

При цьому, обсяг задекларованих робіт за звітний період - січень 2014 р. визначався з урахуванням надання послуг з будівництва, спорудження, створення.

Проаналізувавши первинні документи позивача, суд звертає увагу, що вартість задекларованих послуг не підтверджується первинними документами позивача, що вбачається з наступного.

Відповідно до п. 2.5 договорів № 0801-14КЧ, № 0801-14ДК, № 0801-14СМ Замовник протягом 300 банківських днів з моменту підписання належним чином уповноваженими представниками сторін акту виконаних робіт, визначених в п. 1.1 даного договору, перераховує на поточний рахунок Виконавця вартість виконаних робіт. Водночас, позивачем не надано суду рахунків-фактур.

Крім того, позивачем не надано суду доказів передачі майданчика для виконання робіт у відповідності до п. 1.2 договорів № 0801-14КЧ, № 0801-14ДК, № 0801-14СМ, доказів наявності основних фондів, трудових ресурсів, доказів наявності приміщень у власності, у зв'язку з чим, неможливо прослідкувати зміни у майновому стані позивача.

З огляду на викладене суд вбачає, що надані позивачем первинні документи носять сумнівний та неповний характер.

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з надання послуг фактично не мали реального характеру, виконання робіт оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Тому наявність у позивача необхідних документів, які відповідно до Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», що є підставою для віднесення певних сум до податкового кредиту (податкових та видаткових накладних, актів виконаних робіт, тощо) сама по собі не є підставою для їх включення до складу податкового кредиту, оскільки судом встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було.

Отже, із наданих позивачем документів не можливо встановити зв'язок між його господарською діяльністю, придбанням послуг та їх реалізацією, руху активів, а відтак позивач не довів, що його дії по формуванню податкового кредиту є правомірними.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

У зв'язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав з якими Податковий кодекс України у взаємозв'язку з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується із висновком податкового органу про те, що в порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті у січні 2014 р. на суму 199 406,00 грн.

Враховуючи те, що судом не встановлено підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 14.07.2014 р. № 0010052205, відповідно, відсутні підстави для задоволення даних позовних вимог.

На підставі викладеного, суд доходить висновків, що у випадку оскарження позивачем рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які не порушують прав або охоронюваних Законом інтересів позивача, або не підлягають судовому оскарженню взагалі, суд повинен відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд вважає, що відповідачем надано достатні докази, які свідчать що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято в межах повноважень податкового органу та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно. В той же час, позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають поверненню.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Фламенко» відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фламенко» (код ЄДРПОУ 31610334) решту суми судового збору у розмірі 4 384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 00 копійки на користь Окружного адміністративного суду м. Києва (розрахунковий рахунок №31218206784007, отримувач платежу УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, МФО 820019, банк одержувача ГУ ДКСУ у місті Києві, код класифікації доходів бюджету 22030001 із рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю «Фламенко» (код ЄДРПОУ 31610334).

3. Виконання постанови суду в частині стягнення решти суми судового збору у розмірі 4 384,00 грн. з рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю «Фламенко» (код ЄДРПОУ 31610334) покласти на ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О.Іщук

Повний текст постанови складено 02.09.2014 року