Рішення № 40420803, 11.09.2014, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 вересня 2014 р. справа №903/696/14

за позовом Департаменту соціальної політики Луцької міської ради, м. Луцьк

до відповідачів:

Відділу державної виконавчої служби Маневицького районного управління юстиції, смт. Маневичі

Управління Державної казначейської служби у Маневицькому районі Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області, смт. Маневичі

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: фізична особа ОСОБА_2, м. Луцьк

про стягнення 8 121 грн.

Суддя Войціховський В.А.

за участю представників:

від позивача: Теслюк Н.М. - заступник начальника юридичного відділу (дов. від 12.10.2011р. №9679/11.2/7)

від відповідачів: Наумчук О.В. - заступник начальника ВДВС Маневицького РУЮ (дов. від 10.09.2014р. №4667), Яцук М.В. - старший державний виконавець ВДВС Маневицького РУЮ (дов. від 10.09.2014р. №4667), Ольхова А.В. - головний спеціаліст юридичного відділу ГУ ДКСУ у Волинській області (дов. від 27.08.2014р. №05-03/245)

в судовому засіданні взяла участь: ОСОБА_2

Суть спору: 24 липня 2014 року Департамент соціальної політики Луцької міської ради звернувся до господарського суду з позовною заявою від 22.07.2014р. №11.2-8/8627 про стягнення з відділу державної виконавчої служби Маневицького районного управління юстиції 8 121 грн.

Ухвалою суду від 25.07.2014р. за цим позовом було порушено провадження у справі та призначено її розгляд в судовому засіданні.

В судовому засіданні, котре відбулось 11.08.2014р., господарський суд, з огляду на присутність в засіданні суду уповноваженого представника позивача та наявність письмових заперечень відповідача стосовно позову, приступив до розгляду справи по суті.

Поруч з цим ухвалою суду від 11.08.2014р. до участі у справі в якості відповідача було залучене управління Державної казначейської служби у Маневицькому районі Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області; до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, була залучена фізична особа ОСОБА_7; призначено розгляд справи в судовому засіданні на 11.09.2014р.; зобов'язано сторін та учасників судового процесу надати суду ряд необхідних для об'єктивного вирішення спору по суті документів, матеріалів та письмових пояснень; визнано обов'язковою явку в судове засідання повноважних представників сторін та особисто гр. ОСОБА_7

В судовому засіданні господарським судом було встановлено, що на даний час, як це вбачається із долучених до матеріалів справи (а.с. 81) копій сторінок паспорта, громадянка ОСОБА_7 змінила прізвище на ОСОБА_2

Присутня в судовому засіданні представник позивача з посиланнями на попередньо долучені до матеріалів позовної заяви документи, а також додатково долучені із клопотанням від 06.08.2014р. №11.2-8/9516 матеріали (заява від 06.08.2014р. №11.2-8/9516 про уточнення позовних вимог, Положення про департамент соціальної політики Луцької міської ради, рішення Луцької міської ради від 30.08.2006р. №5/10 "Про реорганізацію управління праці і соціального захисту та відділу субсидій виконкому Луцької міської ради" - а.с. 36-43) пред'явлені до Відділу державної виконавчої служби Маневицького районного управління юстиції позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити, стягнувши при цьому з відповідача на користь Департаменту соціальної політики Луцької міської ради 8 121 грн. у відшкодування завданої шкоди.

При цьому представником позивача засвідчується, що відповідно до ст.ст. 1166, 1172 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає в себе певні елементи: шкода; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоду; причинний зв'язок між ними; вина.

Відповідачем впродовж 2009-2011 років було видано п'ять довідок про неотримання гр. ОСОБА_7 аліментів, зокрема:

- довідку від 01.06.2009р. № 1586 про неотримання аліментів за період з 01.12.2008р. по 01.06.2009р.;

- довідку від 02.12.2009р. № 5270 про неотримання аліментів за період з 01.06.2009р. по 01.12.2009р.;

- довідку від 07.06.2010р. № 2641 про неотримання аліментів за період з 01.12.2009р. по 01.06.2010р.;

- довідку від 02.12.2010р. № 6875 про неотримання аліментів за період з 01.06.2009р. по 01.12.2010р.;

- довідку від 14.06.2011р. № 3171 про неотримання аліментів за період з 01.12.2009р. по 31.05.2011р.

Зазначені довідки, в подальшому, було подано гр. ОСОБА_7 до Департаменту соціальної політики, як один із документів, який є необхідний та виступає підставою для отримання тимчасової допомоги. На підставі довідок ВДВС Маневицького РУЮ, Департаментом соціальної політики відповідно до п. 6 Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2006р. №189, який передбачає, що для призначення тимчасової допомоги, у випадку ухилення від сплати аліментів, одержувач подає довідку державної виконавчої служби, що підтверджує факт несплати аліментів одним з батьків протягом шести місяців, що передують місяцю звернення, гр. ОСОБА_7 призначалася тимчасова допомога. Всього на підставі виданих ВДВС Маневицького РУЮ довідок гр. ОСОБА_7 у період з 01.06.2009р. по 30.11.2011р. отримала 8 121 грн. тимчасової допомоги.

Поруч з цим, проведеною державними соціальними інспекторами Департаменту перевіркою було встановлено, що довідки, які видавалися ВДВС Маневицького РУЮ гр. ОСОБА_7 є недостовірними, оскільки аліменти заявниця отримувала постійно, що підтверджується довідкою №1237 від 11.03.2014р., виданою відповідачем.

Відтак, видача відповідачем недостовірних довідок про неотримання гр. ОСОБА_7 аліментів призвела до призначення заявниці допомоги на отримання якої вона не мала права. Таким чином, на думку позивача, шкода заподіяна відповідачем державі, котра і повинна відшкодовуватись заподіювачем шкоди, полягає у виплаті ОСОБА_7 тимчасової допомоги за рахунок коштів державного бюджету на отримання якої вона не мала права, на підставі недостовірних довідок, виданих ВДВС Маневицького РУЮ внаслідок протиправної поведінки та з вини посадових осіб відділу державної виконавчої служби.

Відділ ДВС Маневицького РУЮ у письмовому поясненні (вх. №01-29/7697/13 від 08.08.2014р.) із додатковими документами (а.с. 45-61), а також представники відділу в судовому засіданні стосовно пред'явлених Департаментом соціальної політики Луцької міської ради позовних вимог заперечили, посилаючись на безпідставність, необґрунтованість та невідповідність позову положенням чинного законодавства України, просять суд в його задоволенні відмовити.

При цьому стороною засвідчується наступне:

Відповідно до фактів, викладених у позові, позивач просить застосувати норми ст. ст. 1166, 1172 ЦК України, тобто відшкодувати завдану майнову шкоду юридичною особою.

Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" у систему Міністерства юстиції України увійшла державна виконавча служба, органами якої є і районні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції, що покликані забезпечувати повне, своєчасне і неупереджене виконання рішень судів, інших компетентних органів. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про державну виконавчу службу" державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

У зв'язку з цим виникає питання правильного визначення кола відповідачів у таких справах та правових підстав відповідальності.

Стаття 1172 ЦК України передбачає, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Однак, така відповідальність виникає за наявності вини працівника і відповідає за працівника організація, де працює державний виконавець, що не узгоджується з вимогами чинного закону, оскільки державний виконавець не знаходився в трудових відносинах з ВДВС Маневицького РУЮ, а перебував на державній службі і є представником влади. (11.12.2011р. наказом Головного управління юстиції у Волинській області головний державний виконавець, який видавав довідки гр. ОСОБА_7 був звільнений з посади державного виконавця ВДВС Маневицького РУЮ). Тому, відшкодування шкоди, повинно регламентуватися ст.ст. 1173, 1174 ЦК України.

При розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень ст. 56 Конституції України, ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу", ч. 2 ст. 87 Закону "Про виконавче провадження", положень ст.ст. 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Відділ ДВС Маневицького РУЮ є структурним підрозділом ГУЮ у Волинській області, який має лише депозитний рахунок, з якого проводиться перерахування коштів на рахунки стягувачів відповідно до виконавчих документів, майно, яке перебуває в оперативному управління відділу ДВС є державною власністю та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань.

Крім того, відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та вина завдавача шкоди. Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб. При цьому, факт неправомірності (незаконності), прийняття неправомірного рішення, вчинення дії чи бездіяльності державного виконавця, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, Тобто, підтверджувалося б відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке мас преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби. Відсутність хоча б одного з них елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Фактів неправомірності дій державного виконавця або інших посадових осіб ВДВС Маневицького РУЮ на момент розгляду справи в суді немає. Дії (бездіяльність) державною виконавця, в тому числі, і видача довідок, при виконанні рішення суду щодо стягнення аліментів з ОСОБА_8 в користь ОСОБА_7 жодного разу не оскаржувалась відповідно до положень ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження".

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, 26.07.2005р. до ВДВС Маневицького РУЮ надійшла заява стягувача ОСОБА_9 про прийняття до виконання виконавчого листа № 2-9736/2004, виданого 25.07.2005р. Луцьким міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_8 в користь ОСОБА_7 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_10, на підставі якої 28.07.2005р. головним державним виконавцем ВДВС Маневицького РУЮ Ляшуком А.М. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №23566879. Згідно матеріалів виконавчого провадження державним виконавцем проводилося нарахування заборгованості з аліментів за період з 02.12.2004р. по 01.08.2014р. та вівся облік сплати аліментів боржником, виконавчі дії вчинялися відповідно до вимог чинного законодавства.

Щодо видачі довідок стягувачці, починаючи з 01.06.2009р. відповідач засвідчує, що на момент видачі довідок ОСОБА_7 в матеріалах виконавчого провадження були відсутні матеріали (квитанції), котрі б підтверджували факт сплати боржником аліментів на користь ОСОБА_7 Відповідно до наявних заяв стягувача від 03.12.2009р., 03.12.2010р. та 14.06.2011р. стягувач не заперечувала факт отримання аліментів з 01.06.2009р. в сумі 1 440 грн., але просила поруч з цим зарахувати їх в рахунок погашення боргу за минулі роки, оскільки станом на 01.06.2009р. заборгованість по аліментам становила в сумі 5 766,25 грн. Боржником, пізніше були надані квитанції щодо сплати аліментів, які приєднані до матеріалів виконавчого провадження, та було проведено перерахунок заборгованості по аліментам згідно виконавчого листа.

Відповідно до п.п. 2, 6 Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, тимчасова допомога призначається у разі, коли рішення суду про стягнення аліментів з одного з батьків не виконується у зв'язку з ухиленням від сплати аліментів або відсутністю у боржника коштів та іншого майна, на які за законом може бути звернено стишення. Однією із умов призначення такої допомоги, одержувач повинен подати до органу праці та соціального захисту населення рішення суду (виконавчий лист) про стягнення з одного з батьків аліментів на дитину; довідку державної виконавчої служби, що підтверджує факт несплати аліментів одним із батьків протягом шести місяців, що передують місяцю звернення.

Згідно наданих позивачем доказів, була призначена тимчасова допомога, коли батьки ухиляються від сплати аліментів. Під ухиленням від сплата аліментів розуміються дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь дитини (дітей) визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає облікові при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо). Ухилення від утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але непрацездатних дітей, перебувають па утриманні батьків, може полягати у незабезпеченні таких дітей харчування одягом, іншими речами (насамперед, першої необхідності), наданні необхідних коштів для лікування, відпочинку тощо.

Не може визнаватися злісним ухилення від сплати аліментів чи злісним ухилення від утримання дітей, яке хоча і тривало значний проміжок часу чи мало систематичний характер, але було вимушеним з боку особи, на яку такий обов'язок покладено законом чи рішенням суду. До таких випадків слід відносити несплату аліментів особою через неможливість знайти роботу, через хворобу, не виділення із сімейного бюджету коштів, необхідних для придбання одягу неповнолітній дитині чи для лікування непрацездатної дитини у| зв'язку з їх відсутністю тощо. Факт ухилення від сплати аліментів боржника не було встановлено в ні судовому порядку та не підтверджується довідками відділу ДВС.

Відповідно до ч. 9 п 10 вищезазначеного Порядку виплата тимчасової допомоги припиняється у разі добровільного виконання рішення суду особою, зобов'язаною сплачувати аліменти. Про виникнення зазначеної обставини одержувач (тобто одержувач тимчасової допомоги) зобов'язаний повідомити у десятиденний строк орган праці та соціального захисту населення.

Відповідно до п. 2 Порядку повернення коштів, надміру виплачених за призначеною соціальною допомогою, затвердженого 14.12.2005 Міністерством праці та соціальної політики України, Міністерством фінансів України та Міністерством юстиції України, у разі виявлення при перевірках достовірності та повноти інформації про доходи та майновий стан подання громадянами свідомо документів із недостовірними відомостями органи праці та соціального захисту населення вживають такі заходи:

- припиняють надання соціальної допомоги з місяця виявлення порушення і позбавляють права на призначення державної соціальної допомоги на наступний термін;

- визначають обсяг надміру виплачених коштів та встановлюють строки їх повернення, залежно від матеріального стану сім'ї;

- повідомляють рекомендованим листом одержувача допомоги про припинення надання соціальної допомоги, обсяги надміру виплачених коштів та строки їх повернення, але не менше місяця з дня отримання повідомлення. При цьому одержувачі субсидій повертають кошти в подвійному розмірі;

- у разі прийняття рішення про врахування надміру виплачених коштів при виплаті соціальної допомоги (крім субсидій) у наступні періоди, проводить щомісячні відрахування у розмірі не більше як 20 відсотків призначеної допомоги;

- при не поверненні надміру виплачених коштів добровільно в установлені строки вирішують питання про їх стягнення у судовому порядку;

- повідомляють організації, що падають житлово-комунальні послуги, про припинення надання субсидії особі, зменшують асигнування на суму переплачених коштів.

Згідно п. 9 роз'яснення Вищого арбітражного сулу України "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" від 01.04.1994р. №02-5/215 у розгляді позовів про відшкодування шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій державних виконавців при виконанні судового рішення, слід враховувати, що згідно зі ст. 85 Закону України "Про виконавче провадження" на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби або відмову від вчинення ними дій може бути подано скаргу до начальника відповідного органу державної виконавчої служби або до відповідного суду. Отже, факт неправомірності дій державного виконавця або інших посадових осіб державної виконавчої служби па момент розгляду господарським судом спору про відшкодування шкоди повинен вже бути встановлений відповідними засобами доказування. Відповідно до ч. 3 ст. 1 ЗУ "Про державну виконавчу службу" шкода, завдана державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави. Отже, при вирішенні зазначених спорів господарському суду слід залучати до участі у справі відповідні державні органи, які здійснюють розпорядження бюджетними коштами, як іншого відповідача, якщо буде доведено неправомірність (незаконність ) дій державного виконавця.

Залучене відповідно до ухвали від 11.08.2014р. до участі у справі в якості відповідача Управління Державної казначейської служби у Маневицькому районі Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області у письмовому поясненні від 29.08.2014р. (а.с. 74), а також представник управління в судовому засіданні стосовно пред'явлених позовних вимог засвідчили, що відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України та Положення про Управління Казначейства у Маневицькому районі Волинської області, затвердженого Наказом Державної казначейської служби України від 21.11.2011р. №108, Управління Казначейства є юридичною особою, яка здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів.

Районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції є юридичними особами, мають відповідні рахунки в органах Державної казначейської служби України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті. Стягнення грошових коштів з депозитних рахунків органів державної виконавчої служби, що надійшли від боржників для виплати стягувачам, а також звернення на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачам за виконавчими документами під час примусового виконання яких ці суми стягнуто, є неможливим, оскільки не відповідає нормам діючого законодавства. Стягнення коштів для задоволення заявлених позовних вимог можливе з рахунків Головного управління юстиції у Волинській області.

Залучена відповідно до ухвали від 11.08.2014р. до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, фізична особа ОСОБА_2, у письмовому поясненні від 08.09.2014р. (а.с. 78-80) та безпосередньо визначена особа в судовому засіданні стосовно позовних вимог засвідчила, що виплата аліментів колишнім чоловіком проводилась нерегулярно у зв'язку з чим вона була змушена звертатись до ВДВС Маневицького РУЮ із клопотаннями про видачу відповідних довідок. Відповідні довідки ВДВС Маневицького РУЮ видавались за підписом начальника відділу і вихідним номером, в подальшому пред'являлись до Департаменту соціальної політики для нарахування та виплати допомоги.

Дослідивши матеріали справи та додатково надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, господарський суд, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Викладена позиція суду пов'язана із наступними встановленими обставинами:

Департамент соціальної політики Луцької міської ради (далі по тексту - Департамент) є виконавчим органом Луцької міської ради, утвореним відповідно до рішення Луцької міської ради від 30.08.2006р. №5/10 "Про реорганізацію управління праці і соціального захисту та відділу субсидій виконкому Луцької міської ради" (а.с. 43) в результаті реорганізації шляхом злиття відділу субсидій виконкому Луцької міської ради та управління праці і соціального захисту виконкому Луцької міської ради, та таким, що діє на підставі Положення, затвердженого рішенням міської ради від 29.04.2009р. №39/26 (а.с. 38-42).

У своїй діяльності Департамент керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, зокрема, Порядком призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2006р. №189, актів Президента України, Міжнародним стандартом ISO 9001:2008 (ДСТУ ISO 9001:200l), рішеннями Луцької міської ради і виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови, Положенням про департамент соціальної політики і іншими нормативними актами.

До складу Департаменту входить відділ державних соціальних інспекторів повноваження яких визначено Положенням про головного державного соціального інспектора та державного соціального інспектора, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2001р. №1091, відповідно до п. 1 котрого головний державний соціальний інспектор та державний соціальний інспектор наділені повноваженнями із здійснення контролю за правильністю надання соціальних допомог, цільовим використанням коштів державного бюджету, спрямованих на цю мету. Відповідно до п. 3 Положення головний державний соціальний інспектор та державний соціальний інспектор перевіряють достовірність та повноту інформації про доходи і майновий стан осіб, які входять до складу сім'ї, що звертається за призначенням державної соціальної допомоги.

Механізм надання тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання (перебування) їх невідоме, визначено Порядком призначення виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2006р. №189.

Відповідно до п. 5 Порядку призначення виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, тимчасова допомога призначається і виплачується за місцем проживання (перебування) одного з батьків, який утримує дитину управлінням праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі держадміністрації, структурним підрозділом з питань праці та соціального захисту населення виконавчого органу міської, районної у місті ради.

02 червня 2009 року, 04 грудня 2009 року, 07 червня 2010 року, 03 грудня 2010 року, а також 15 червня 2011 року до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради із заявами про призначення тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання (перебування) їх невідоме (а.с. 8, 12, 16, 19, 23), відповідно до Порядку призначення виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, зверталась громадянка ОСОБА_7 (м. Луцьк, пр. Соборності, 10/89).

Пунктами 2, 8 Порядку призначення виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме визначено, що тимчасова допомога призначається у разі, коли рішення суду про стягнення аліментів з одного з батьків не виконується у зв'язку з ухиленням від сплати аліментів або відсутністю у боржника коштів та іншого майна, на які за законом може бути звернено стягнення. Тимчасова допомога призначається в розмірі 30 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для дитини відповідного віку.

Перелік документів, які подаються одержувачем до органу праці та соціального захисту населення, визначено пунктом 6 Порядку призначення виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, а саме одержувачем, для призначення тимчасової допомоги, в даному випадку повинні подаватись рішення суду (виконавчий лист) про стягнення з одного з батьків аліментів на дитину та довідку державної виконавчої служби, котра підтверджує факт несплати аліментів одним із батьків впродовж шести місяців, що передують місяцю звернення.

Судом встановлено, що при зверненні за призначенням допомоги із заявами від 02.06.2009р., 04.12.2009р., 07.06.2010р., 03.12.2010р. та від 15.06.2011р. гр. ОСОБА_7 до Департаменту соціальної політики було подано копію виконавчого листа, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області 25.07.2005р. (а.с. 51) про стягнення з гр. ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Четвертня Маневицького району Волинської області, жителя АДРЕСА_1 на користь гр. ОСОБА_7 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4, в розмірі 1/4 частини всіх видів доходів щомісячно, починаючи з 02 грудня 2004 року і до досягнення дитиною повноліття.

Також гр. ОСОБА_7 до Департаменту соціальної політики було подано поруч з цим видані ВДВС Маневицького районного управління юстиції впродовж 2009-2011 років п'ять довідок про неотримання гр. ОСОБА_7 аліментів, зокрема:

- довідку від 01.06.2009р. № 1586 про неотримання аліментів за період з 01.12.2008р. по 01.06.2009р.;

- довідку від 02.12.2009р. № 5270 про неотримання аліментів за період з 01.06.2009р. по 01.12.2009р.;

- довідку від 07.06.2010р. № 2641 про неотримання аліментів за період з 01.12.2009р. по 01.06.2010р.;

- довідку від 02.12.2010р. № 6875 про неотримання аліментів за період з 01.06.2009р. по 01.12.2010р.;

- довідку від 14.06.2011р. № 3171 про неотримання аліментів за період з 01.12.2009р. по 31.05.2011р. (а.с. 9, 13, 17, 20, 24).

На підставі зазначених довідок ВДВС Маневицького РУЮ, Департаментом соціальної політики відповідно до п. 6 Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, гр. ОСОБА_7 призначалася тимчасова допомога. Всього на підставі виданих ВДВС Маневицького РУЮ довідок гр. ОСОБА_7 у період з 01.06.2009р. по 30.11.2011р. отримала 8 121 грн. тимчасової допомоги (рішення про призначення та розпорядження на перерахунок тимчасової допомоги - а.с. 10, 11, 14, 15, 18, 21, 22, 25).

Фактично згідно визначених документів гр. ОСОБА_7 було виплачено:

- за період з 01.06.2009р. по 30.11.2009р. в розмірі 1 284,30 грн.;

- за період з 01.12.2009р. по 31.05.2010р. в розмірі 1 593,90 грн.;

- за період з 01.06.2010р. по 30.11.2010р. в розмірі 1 668,60 грн.;

- за період з 01.12.2010р. по 31.05.2011р. в розмірі 1 764,60 грн.;

- за період з 01.06.2011р. по 30.11.2011р. в розмірі 1 809,60 грн.

Проведеною державними соціальними інспекторами Департаменту соціальної політики перевіркою правильності та повноти інформації, що надається заявником для призначення державних соціальних допомог (акт за результатами проведеної перевірки правильності та повноти інформації, що надається заявником для призначення державних соціальних допомог від 28.03.2014р. №129 - а.с. 26 на звороті) було встановлено, що довідки, які видавалися ВДВС Маневицького РУЮ гр. ОСОБА_7 про несплату гр. ОСОБА_8 аліментів є недостовірними, оскільки аліменти заявниця отримувала постійно, що підтверджується довідкою №1237 від 11.03.2014р., виданою ВДВС Маневицького РУЮ (а.с. 26).

Відтак за наслідками проведеної перевірки Департаментом соціальної політики Луцької міської ради було прийнято Рішення про визначення обсягу надміру виплачених коштів у вигляді допомог від 02.04.2014р. (а.с. 27), котрим було визначено обсяг надміру виплачених гр. ОСОБА_7 грошових допомог в розмірі 8 121 грн., а також встановлено ВДВС Маневицького РУЮ строк для повернення надміру виплачених коштів до 25.06.2014р.

07 квітня 2014 року позивачем на адресу ВДВС Маневицького РУЮ було направлене повідомлення про повернення надміру виплачених коштів підприємствами, установами, організаціями, які видали довідки про доходи №11.28/3964 (а.с. 28) про повернення коштів в сумі 8 121 грн.

З огляду на відсутність відповідного реагування від ВДВС Маневицького РУЮ на зазначене повідомлення, а також неповернення органом державної виконавчої служби грошових коштів, Департамент соціальної політики Луцької міської ради звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Втім, для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом вказаної статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду (ст. 22 ЦК України).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК відповідальність настає незалежно від вини.

Особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

При цьому, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними свої повноважень.

Частиною 2 статті 87 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Таким чином, предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) органу державної влади (відділу державної виконавчої служби Маневицького районного управління юстиції) при прийнятті відповідного рішення шляхом підготовки та видання недостовірних довідок про неотримання аліментів (довідки від 01.06.2009р. № 1586 про неотримання аліментів за період з 01.12.2008р. по 01.06.2009р.; довідки від 02.12.2009р. № 5270 про неотримання аліментів за період з 01.06.2009р. по 01.12.2009р.; довідки від 07.06.2010р. № 2641 про неотримання аліментів за період з 01.12.2009р. по 01.06.2010р.; довідки від 02.12.2010р. № 6875 про неотримання аліментів за період з 01.06.2009р. по 01.12.2010р.; довідки від 14.06.2011р. № 3171 про неотримання аліментів за період з 01.12.2009р. по 31.05.2011р.), виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) органу державної виконавчої служби і заподіянням шкоди.

Судом встановлено, що в даному випадку, з боку відповідача - відділу ДВС Маневицького РУЮ наявний та повністю підтверджений склад правопорушення положень чинного законодавства України, котре регулює відносини призначення виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, внаслідок чого завдано шкоди державі від імені котрої виступають органи соціального захисту населення, зокрема, Департамент соціальної політики Луцької міської ради (протиправна поведінка ВДВС Маневицького РУЮ - подання недостовірних довідок, шкода - нарахування тимчасової державної допомоги та її виплата гр. ОСОБА_7 в розмірі 8 121 грн., причинний зв'язок - нарахування допомоги на основі недостовірних довідок, вина заподіювача шкоди - надання недостовірних довідок за підписом посадових осіб ВДВС Маневицького РУЮ із скріпленням цих довідок печатками відділу ДВС). Аналогічні правові позиції викладено у матеріалах численної судової практики, зокрема, у постановах Вищого господарського суду України від 20.11.2012р. у справі №5009/2285/12, від 12.03.2013р. у справі №5023/4139/12.

Відтак, враховуючи встановлені у справі обставини, суд вважає, що шкода, завдана неправомірними діями ВДВС Маневицького РУЮ, яка полягає у безпідставному нарахуванні та виплаті грошової допомоги на підставі недостовірних довідок, повинна бути відшкодована державі у повному обсязі.

При цьому судом враховано також положення постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001р. №1751 "Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми" пунктом 48 котрої визначається, що органи, що призначають і виплачують державну допомогу сім'ям з дітьми, мають право у разі потреби перевіряти обґрунтованість видачі та достовірність документів, поданих для призначення допомоги.

Підприємства, установи, організації несуть відповідальність за шкоду, заподіяну сім'ям з дітьми або державі внаслідок несвоєчасної видачі документів або видачі неправдивих даних, і відшкодовують її в установленому законом порядку.

Наявність вини ВДВС Маневицького РУЮ у вказаних вище діях не спростовано під час розгляду справи, судом також не встановлено обставин сплати (відшкодування) визначеним відповідачем матеріальної шкоди державі, спричиненої внаслідок видачі недостовірних документів в розмірі 8 121 грн.

Частиною 3 статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" закріплено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

При цьому, Конституційний суд України в своєму рішенні №12-рп/2001 від 03.10.2001р. у справі №1-36/2001 зазначив, що не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.

Таким чином, з врахуванням наведеного, відшкодування шкоди в даній справі може здійснюватись лише за рахунок державного бюджету (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі №67/157-10 від 25.05.2011р.)

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Статтею 43 названого Кодексу встановлено, що в Україні при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає:

1) розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства;

2) контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, взятті бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов'язаннями;

3) ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

4) здійснення інших операцій з бюджетними коштами.

В органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, бюджетним установам відкриваються рахунки у встановленому законодавством порядку.

Статтею 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" та ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено спосіб захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів, а саме: відшкодування шкоди за рахунок держави, що повністю відповідає приписам ст.ст. 1173 та 1174 Цивільного кодексу України.

Відтак, враховуючи положення вищенаведених норм чинного законодавства України, позивачу надане право звернутися до суду з вимогою про відшкодування з Державного бюджету України державою в особі органів, які виконують функції управління коштами Державного бюджету, а не за рахунок коштів, виділених державою на утримання органів, що завдали шкоду.

Пунктом 5 ч. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011р. №460/2011 передбачено, що казначейство України, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Із системного аналізу наведених норм законодавства вбачається, що обов'язок обслуговування бюджетних коштів та списання цих коштів, у тому числі на відшкодування шкоди, завданої фізичним та/або юридичним особам незаконними діями та рішеннями органів державної влади покладено на державну казначейську службу України.

Висновки, викладені у даному рішенні, відповідають правовій позиції Вищого господарського суду України у справах аналогічної категорії (постанова від 21.03.2012р. у справі №5023/5466/11 (67/157-10), постанова від 01.10.2012р. у справі №5015/1148/12, постанова від 11.02.2013р. у справі №5011-61/2508-2012, постанова від 26.03.2013р. у справі №17/5005 та ін.)

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачі під час розгляду справи не надали суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, як і не надали доказів часткової або повної сплати заявленої до стягнення шкоди.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України в особі Управління Державної казначейської служби у Маневицькому районі Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області грошових коштів у розмірі 8 121 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, з покладенням витрат по сплаті судового збору на ВДВС Маневицького РУЮ в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій останнього.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 526, 598-609, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного бюджету України через Управління Державної казначейської служби у Маневицькому районі Волинської області Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області (смт. Маневичі, вул. Незалежності, 5, код ЄДРПОУ 37950857) в дохід Державного бюджету України (рахунок №35418033022164, МФО 803014, відкритий Департаменту соціальної політики Луцької міської ради, м. Луцьк, пр. Волі, 4а, код ЄДРПОУ 03191963, у Головному управлінні Державної казначейської служби України у Волинській області) грошові кошти в розмірі 8 121 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями відділу державної виконавчої служби Маневицького районного управління юстиції (смт. Маневичі, вул. 100-річчя Маневич, 34а, код ЄДРПОУ 34516065).

3. Стягнути з Відділу державної виконавчої служби Маневицького районного управління юстиції (смт. Маневичі, вул. 100-річчя Маневич, 34а, код ЄДРПОУ 34516065) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: УДКСУ у м. Луцьку Волинської області, код ЄДРПОУ отримувача: 38009628, банк отримувача: ГУДКCУ у Волинській області, код банку отримувача (МФО) 803014, рахунок отримувача: 31219206783002, код класифікації доходів бюджету: 22030001 "Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)", призначення платежу: судовий збір за розгляд господарським судом Волинської області справи, господарський суд Волинської області, код ЄДРПОУ суду 03499885) 1 827 грн. судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням господарського суду законної сили.

Суддя В. А. Войціховський

Повне рішення

складено

11.09.2014р.