Рішення № 40418586, 02.09.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/16013/14 02.09.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайтфрен"

до Державного підприємства "Державний науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні"

про стягнення 79874,02 грн.

Суддя Гулевець О.В.

Представники сторін:

Від позивача: Снісаренко Д.І. (дов.)

Від відповідача: не з'явився

У судовому засіданні 02.09.2014р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі відповідно до положень ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайтфрен" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Державного підприємства "Державний науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні" про стягнення 79874,02 грн., з яких: інфляційні втрати у розмірі 54 753,54 грн. та 3% річних у розмірі 25 120,48 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2014р. суддею Гулевець О.В. порушено провадження у справі №910/16013/14 та призначено до розгляду на 02.09.2014р.

02.09.2014р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайтфрен" надійшли документи по справі та клопотання про унеможливлення зловживання відповідачем процесуальними правами.

Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайтфрен" в судовому засіданні 02.09.2014р. надав пояснення по суті позову, підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача - Державного підприємства "Державний науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні" в судове засідання 02.09.2014р. не з'явився, відзиву на позов та інших витребуваних судом документів не надав. Відповідач належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №01030 31133355.

Згідно із п. 3.9.2 постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Водночас, у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Отже, незважаючи на те, що представник відповідача у судове засідання 03.09.2014р. не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи зазначене, в судовому засіданні 02.09.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позову, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, вислухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2012 року по справі №5011-36/11532-2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайтфрен" до Державного підприємства "Державний науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні" про стягнення 444 585, 00 грн. позов ТОВ "Лайтфрен" задоволено частково та стягнуто з Державного підприємства "Державний науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні" на користь позивача 400 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 40 000 грн. 00 коп. - неустойки, 8 799 грн. 52 коп. - витрат по сплаті судового збору, а всього 448 799 грн. 52 коп.

02.10.2012 року на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва від 17.09.2012 року по справі №5011-36/11532-2012 було видано наказ про примусове виконання рішення.

12.10.2012 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Мартиненко В.В. було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2012 року по справі №5011-36/11532-2012.

Проте, як вказує позивач, станом на 30.07.2014р. вищевказане рішення відповідачем не виконано, що є неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2012 року по справі №5011-36/11532-2012, у зв'язку з чим, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, у період з 17.09.2012 року по 30.07.2014 року позивач нарахував інфляційні втрати у розмірі 54 753,54 грн. та 3% річних у розмірі 25 120,48 грн.

Розглянувши матеріали справи, оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Частиною 2 ст. 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2012 року по справі №5011-36/11532-2012 встановлено, що Державне підприємство "Державний науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні" взяті на себе зобов'язання по поверненню грошових коштів в передбачені договором про надання поворотної фінансової допомоги від 08.06.2012р. строки не виконав, у зв'язку з чим, стягнуто з Державного підприємства "Державний науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні" на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайтфрен" 400 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 40 000 грн. 00 коп. - неустойки, 8 799 грн. 52 коп. - витрат по сплаті судового збору, а всього 448 799 грн. 52 коп.

Відповідно до частини 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу.

У відповідності до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією продовжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача: інфляційних втрат у розмірі 54 753,54 грн. та 3% річних у розмірі 25 120,48 грн. за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2012 року по справі №5011-36/11532-2012.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє божника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

У постанові Верховного Суду України від 20.01.2011 у справі № 10/25 зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі №16/5/5022-103/2011(2/43-654) зазначено, що приписи статті 625 ЦК не заперечують можливості звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищено в порядку індексації та процентів річних від простроченої суми в період виконання судового рішення, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Згідно зі статтею 111 28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За змістом статей 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Зазначену правову позицію наведено, також, у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", постановах Верховного Суду України від 20.12.2010р., № 13/210/10, від 12.09.2011р. № 6/433-42/183, від 14.11.2011р. № 12/207, від 23.01.2012р. № 37/64 та постанові Вищого господарського суду України від 01.11.2012р. №5011-32/5219-2012.

З огляду на зазначене, позивач правомірно звернувся до суду з вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2012 року по справі №5011-36/11532-2012.

З розрахунку позивача вбачається, що позивач здійснює нарахування 3% річних та інфляційні втрати за період з 17.09.2012р. по 30.07.2014р. на 448 799,52 грн. - загальну суму, що присуджена до стягнення з відповідача рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2012 року по справі №5011-36/11532-2012 та складається з: 400 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 40 000 грн. 00 коп. - неустойки, 8 799 грн. 52 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Пунктом 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Тобто, нарахування 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2012 року по справі №5011-36/11532-2012 на 400 000,00 грн. - основного боргу та 40 000,00 грн. - неустойки слід здійснювати з дня, наступного за днем набрання законної сили вказаним судовим рішенням (п. 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"), тобто з 03.10.2012р. по 30.07.2014р.

При цьому, нарахування 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2012 року по справі №5011-36/11532-2012 в частині витрат по сплаті судового збору у розмір 8 799,52 грн. суперечить положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв'язку з чим нарахування 3% річних та інфляційних втрат не здійснюється.

З огляду на вищевикладене, суд здійснивши перерахунок 3% річних, встановив, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 24085,48 грн.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат суд встановив, що розмір інфляційних витрат складає 55797,99 грн., проте, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 54753,54 грн. в межах заявлених позовних вимог.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач в судове засідання уповноваженого представника не направив, доказів виконання грошового зобов'язання за рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2012 року по справі №5011-36/11532-2012 суду не надав.

Враховуючи вищевстановлені обставини, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати з судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та на підставі статей 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Державний науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні" (04086, м. Київ, вул. Петропавлівська, 40, код ЄДРПОУ 13685287) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайтфрен" (04209, м. Київ, вул. Зої Гайдай, 9-А, квартира 109, код ЄДРПОУ 34044721): 3% річних у розмірі 24085 (двадцять чотири тисячі вісімдесят п'ять) грн. 48 коп., інфляційні втрати у розмірі 54753 (п'ятдесят чотири тисячі сімсот п'ятдесят три) грн. 54 коп., судовий збір у розмірі 1803 ( одну тисячу вісімсот три) грн. 33 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 08.09.2014р.

Суддя О.В. Гулевець