Рішення № 40418496, 02.09.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2014 р. Справа № 921/610/14-г/1

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОМ-Інвест Буд”, с. Петриків Тернопільської області

до відповідача: Державного територіально – галузевого об’єднання “Львівська залізниця”, м.Львів

про: стягнення 136 843,22 грн.

Суддя Король М.Р.

За участю представників:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився;

В судовому засіданні 02.09.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору:

Позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю “ТОМ-Інвест Буд” (с. Петриків Тернопільська область) до Державного територіально – галузевого об’єднання “Львівська залізниця” (м.Львів) про стягнення 136 843,22 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов’язків за договором підряду № 62-13 Л/П-133449/НЮ від 04.10.2013 року належно не виконав, зокрема, не провів повної оплати за виконані позивачем роботи.

01.07.2014 року на адресу господарського суду Львівської області супровідним листом (№ 915/2014 від 23.06.2014 року) направлені матеріали справи за територіальною підсудністю на підставі ухвали господарського суду Тернопільської області від 19.06.2014 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОМ-Інвест Буд” (с. Петриків Тернопільська область) до Державного територіально – галузевого об’єднання “Львівська залізниця” (м.Львів) про стягнення 136 843,22 грн.

Ухвалою суду від 03.07.2014 року прийнято позовну заяву до розгляду та призначено до розгляду в засіданні на 24.07.2014 року. Вимоги до сторін висвітлено в зазначеній ухвалі.

В судове засідання 24.07.2014 року сторони участь повноважних представників не забезпечили, з клопотаннями чи заявами не звертались, вимоги ухвали господарського суду не виконали.

Розгляд справи судом відкладено на 02.09.2014 року.

В судове засідання 02.09.2014 року сторони явку повноважних представників повторно не забезпечили.

Сторонами вимоги ухвал суду не виконано.

Відповідач позов не заперечив, доказів оплати не подав, відзиву не представив.

Відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 ”Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 75 ГПК України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, повно та об’єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне:

04.10.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “ТОМ-Інвест Буд” - позивачем (виконавцем згідно договору) та Державним територіально – галузевим об’єднанням “Львівська залізниця” -відповідачем (замовником згідно договору) було укладено договір № 62-13 Л/П-133449/НЮ, згідно з п.1.1 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе виконання робіт по об’єкту ”Реконструкція адміністративного приміщення з влаштування паливної по вул. Глиняна, 25а в м. Тернополі”.

Вартість робіт по договору визначена на підставі протоколу погодження договірної ціни і складає – 171192,00 грн. відповідно до п.2.1 договору.

У п. 2.2 договору сторони визначили, що замовник здійснює передоплату за роботи , що виконуються виконавцем в розмірі 30% від загальної вартості робіт, що становить 51357,60 грн.

Виконавець зобов’язується розпочати роботи після підписання даного договору та здійснення передоплати замовником згідно п.2.2 цього договору і завершити не пізніше 20 календарних днів після виконання замовником п.2.2 цього договору (п.3.1 договору).

На підставі укладеного між сторонами договору позивачем виконано роботи, що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт № 1 від 31.12.2013 року за грудень 2013 року на суму 98262,52, № 2 від 31.12.2013 року за грудень 2013 року на суму 3132,00 грн. та акту вартості змонтованого устаткування, придбаного виконавцем робіт № 1 (додатково до акту № 1 приймання будівельних робіт за грудень 2013 року) від 31.12.2013 року на суму 69790,27 грн. Загальна вартість виконаних позивачем робіт складає 171184,79 грн.

Відповідно до п. 5.1 договору замовник проводить оплату на підставі акту здачі-приймання виконаних робіт форми КБ-2 та довідки форми КБ-3, підписаних уповноваженими представниками сторін, але не пізніше 10 банківських днів від дати підписання акту здачі-приймання робіт.

Оплату відповідач провів на суму 51400,00 грн., відтак заборгованість відповідача перед позивачем станом на дату розгляду спору складає 119784,79 грн., про що сторони підписали акт звірки розрахунків станом на 01.01.2014 року.

Згідно матеріалів справи, станом на момент звернення позивача до суду та розгляду справи по суті, оплата виконаних робіт відповідачем здійснена не булла (докази оплати в матеріалах справи відсутні).

Крім суми основної заборгованості позивач просить суд стягнути із відповідача 11976,61 грн. інфляційних втрат, 1427,57 грн. 3% річних та 3654.25 грн. – за користування чужими коштами.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Приписами статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново-господарськими зобов'язаннями визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Як обумовлено приписами статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Як встановлено судом, 04.10.2013 року сторони уклали договір № 62-13 Л/П-133449/НЮ, який є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків між сторонами відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (п. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Судом встановлено, що сторонами підписано акти приймання виконання будівельних робіт № 1 від 31.12.2013 року на суму 98262,52, № 2 від 31.12.2013 року на суму 3132,00 грн. та № 1 вартості змонтованого устаткування, придбаного виконавцем робіт від 31.12.2013 року на суму 69790,27 грн., що свідчить про виконання обов'язків підрядником та прийняття робіт замовником і є підставою для оплати вартості робіт замовником відповідно до п.п. 1.3, 5.1, 5.2 договору.

Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Укладеним між сторонами договором сторони визначили 30% передоплату від загальної вартості робіт, що становить 51357,60 грн., яка була здійснена в розмірі 51400,00 грн.

Решту вартості робіт замовник сплачує не пізніше 10 банківських днів від дати підписання акту здачі-приймання робіт (до п. 5.1 договору).

Із врахуванням викладеного, суд встановив, що у відповідача існує заборгованість перед позивачем на суму, що складає 119784,79 грн. Виконані роботи прийняті відповідачем без застережень. Також судом встановлено, що відповідачем не надано і відповідно матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про проведення ним розрахунків за виконані позивачем роботи.

Положеннями статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання. Частинами 1, 2 статі 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України зазначається, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено правильність здійснено позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3654,25 грн. за користування чужими коштами, то такі не підлягають до задоволення з огляду на наступне.

Стаття 536 ЦК України визначає, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як зазначено у п. 6.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 ”Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Відтак, суд виходить з того, що розмір відповідних процентів не передбачено сторонами в укладеному ними договорі та нормами чинного законодавстві щодо даних правовідносин, а відповідно, позов в цій частині є необгрунтованим та безпідставним.

Із врахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення 1197874,79 грн. основного боргу, 11976,61 грн. інфляційних нарахувань та 1427,57 грн. 3% річних є підставними, обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судовий збір покладається на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно задоволеним вимогам.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд –

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги задоволити частково.

2.Стягнути з Державного територіально – галузевого об’єднання “Львівська залізниця” (79007, м.Львів, вул. Гоголя, 1, ідентифікаційний код 01059900) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОМ-Інвест Буд”, (47720, Тернопільська область, Тернопільський район, с. Петриків, вул. Вояків УПА, 1/12, ідентифікаційний код 33282104) 1197874,79 грн. основного боргу, 11976,61 грн. інфляційних нарахувань, 1427,57 грн. - 3% річних та 2663,78 грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Повне рішення складено 08.09.2014 р.

Суддя Король М.Р.