Рішення № 40416894, 04.09.2014, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

264/3782/14-ц

2/264/9274/2014

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2014 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Одерій С. М., при секретарі Тріфоновій К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання,

В С Т А Н О В И В:

18 квітня 2014 року до Іллічівського районного суду м. Маріуполя звернувся ОСОБА_1 з позовом, який згодом уточнив, до ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 28 травня 2004 року між ним, його дружиною ОСОБА_5 і ОСОБА_6 - рідним сином ОСОБА_5, був укладений договір довічного утримання (догляду), за яким він з дружиною передали у власність ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_6, в свою чергу, зобов'язався довічно повністю утримувати його і його дружину - ОСОБА_5, забезпечуючи харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою і зберегти в безкоштовному довічному користуванні за ним, ОСОБА_1, жилу кімнату розміром 12,9 кв. м., за ОСОБА_5 жилу кімнату розміром 16,6 кв.м. Крім того ОСОБА_6 за умовами договору повинен був доглядати його і його дружину, забезпечувати їх харчуванням, одягом, та необхідною допомогою, а також вони домовлялись, що щомісяця ОСОБА_6 буде виплачувати йому - ОСОБА_1 матеріальну допомогу у розмірі 50 грн. і матеріальну допомогу своїй матері - ОСОБА_5 у розмірі 50 грн.

Однак з часу укладення договору і на протязі наступних років ОСОБА_6 і його сім'я, тобто дружина - ОСОБА_2 та діти - ОСОБА_4 і ОСОБА_4, ніяких дій з виконання договору не приймали. ОСОБА_6 не забезпечував ані позивача, ані ОСОБА_5 ні грошима, ні одягом, не надавав необхідної допомоги, постійно мешкав у місті Києві з 1957 року і приїжджав до м. Маріуполя лише провідати їх.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла ОСОБА_5. Всі витрати з поховання дружини ніс позивач, ОСОБА_6 не був присутній на похоронах. Після смерті ОСОБА_5, ОСОБА_6 приїжджав лише один раз і більше позивач його не бачив. Він так і не сплачував позивачу обумовлену суму, не допомагав йому, не забезпечував одягом і продуктами, не виконував умов договору.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер ОСОБА_6. Позивачу стало це відомо зі слів дружини ОСОБА_6- відповідачки ОСОБА_2 Дружина та діти ОСОБА_6, як його спадкоємці, не беруть на себе зобов'язань по виконанню умов договору довічного утримання, ніяких дій з виконання договору не приймають, не доглядають позивача, не забезпечують харчуванням, одягом, та необхідною допомогою, а також не виплачують йому матеріальну допомогу у розмірі 50 грн. щомісяця, не спілкуються з ним, мешкають у м. Києві і до м. Маріуполя не приїжджають. З травня 2004 року, як і раніше, позивач сам сплачує всі комунальні послуги за квартиру.

Позивач просить суд розірвати договір довічного утримання від 28 травня 2004 року укладений між їм та ОСОБА_6, що посвідчений державним нотаріусом Третьої маріупольської державної нотаріальної контори Папуш П.С. за реєстровим номером 3-916. Визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі, просили позов задовольнити.

Відповідачі у судове засідання не з'явились, надіслали суду заяви, в яких просили розглянути справу по суті без їх участі, заперечували проти позову та просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В письмових запереченнях, наданих суду, вказали, що ОСОБА_6 з моменту укладення договору довічного утримання з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 постійно надавав матеріальну допомогу позивачу, яка в сотні разів перевищує зазначену умовами договору довічного утримання, а також забезпечував та проводив медичне обслідування і лікування позивача в м.Київі. Зауважили, що позивач ОСОБА_1 не пред'являв претензій до ОСОБА_6 за час його життя, а заявив їх тільки після смерті останнього до його спадкоємців, які в свою чергу також виконували умови договору довічного утримання від 28.05.2004 року в тій частині, що стосується позивача, а саме надавали моральну підтримку та допомогу, про що надали квитанції від 24.06.2014 року.

Суд, вислухавши позивача, його представника, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.744 ЦК України за договором довічного утримання(догляду)одна сторона(відчужувач)передає другій стороні (набувачеві)у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та(або) доглядом довічно.

Судом встановлено, що 28 травня 2004 року між ОСОБА_1,ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був укладений договір довічного утримання, який був посвідчений державним нотаріусом Третьої маріупольської державної нотаріальної контори Папуш П.С. за реєстровим номером 3-916.

Відповідно до п.1 вказаного договору право власності на квартиру АДРЕСА_1, що належала позивачу та його дружині на праві власності, було передано ОСОБА_6 За це, згідно п.5 вказаного договору, ОСОБА_6 зобов`язався довічно повністю утримувати його і його дружину - ОСОБА_5, забезпечуючи харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою і зберегти в безкоштовному довічному користуванні за ОСОБА_1, жилу кімнату розміром 12,9 кв. м., за ОСОБА_5 жилу кімнату розміром 16,6 кв.м.

Позивач зазначив, що з часу укладення договору і на протязі наступних років ОСОБА_6 і його сім'я, тобто дружина ОСОБА_2 та діти ОСОБА_4 і ОСОБА_4, ніяких дій з виконання вказаного договору не приймали. ОСОБА_6 не забезпечував ані позивача, ані ОСОБА_5 ні грошима, ні одягом, не надавав необхідної допомоги, постійно мешкав у місті Києві з 1957 року і приїжджав до м. Маріуполя лише провідати їх. Отже, жодне з зобов`язань, взятих ОСОБА_6 за договором, він, на думку позивача, не виконав.

З наданих суду відповідачами документів вбачається, що ОСОБА_1 періодично з 2006 року по 2011 рік проходив лікування в м.Маріуполі, а з 01.02.2012 року по 14.02.2012 року у Національному інституті хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова в м.Києві, однак встановити за чий рахунок, власний, ОСОБА_6, або відповідачів, лікувався у цей час позивач суд не має можливості. Всі квитанції виписані на позивача та сплачені від його імені.

Крім того суду надано довідку голови правління ОСББ «Будсервіс» Зубенко Т.І. № 177-68 від 30.06.2014 року, згідно якої ОСОБА_1 періодично, з 1995 року по 2013 рік, проживав у АДРЕСА_1, що зареєстрована на ОСОБА_4, оскільки той потребував догляду та лікування у медичних закладах м.Києва. Догляд за ним здійснювали ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_4, які несли матеріальні та інші витрати на проживання ОСОБА_1, за власний рахунок купували йому ліки та оплачували лікування у медичних закладах. Дана довідка не може бути прийнята судом до уваги, оскільки вказану в ній інформацію голова правління ОСББ Зубенко Т.І. могла отримати тільки зі слів відповідачів, а не з офіційних джерел.

Згідно з наданої суду копії про смерть, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Спадкоємцями після його смерті є ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Згідно до ст. 757 ЦК України, обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем.

Позивач наполягає на тому, що відповідачі, тобто ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_4, якій є спадкоємцями ОСОБА_6, після його смерті ніяких дій з виконання договору не приймали. Не забезпечували його ні грошима, ні одягом, не надавали необхідної допомоги, постійно мешкали у місті Києві і приїжджали до м. Маріуполя лише провідати його.

Відповідачами надані копії проїзних квитків на потяги «Київ-Маріуполь», «Маріуполь-Київ» та «Київ-Донецьк», що лише можуть підтвердити твердження позивача про те, що відповідачі його навідували час від часу, однак встановити хто саме їхав за цими квітками та у якій рік суд не має можливості, оскільки на більшості з цих квитків відсутні відомості про пасажира, тобто відсутні прізвище та ім'я пасажира, який їде за цим квитком, та вказані лише місяць та число відправлення потягу, але не вказано рік.

До того ж надані суду квитанції від 24.06.2014 року про переведення грошей ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_1, не можуть бути прийняті судом як докази виконання ОСОБА_4 умов договору довічного утримання від 28.05.2004 року, оскільки вказані гроші були переведені лише після того, як позивач звернувся до суду для захисту своїх прав.

На підставі ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно п.1 ч.1 ст.755 ЦК України договір довічного утримання(догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.

Враховуючи норму ч.1 ст. 756 ЦК України,у разі розірвання договору довічного утримання(догляду) у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення, таким чином, право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 набуває позивач.

Керуючись ст.ст.10, 11, 57, 58, 59, 60, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 651, 653, 744, 749, 755, 756, 757 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання - задовольнити.

Розірвати договір довічного утримання від № 3-916 28.05.2004 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, посвідчений державним нотаріусом Третьої маріупольської державної нотаріальної контори Папуш П.С.

Визнати право власності 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1.

На рішення може бути подана апеляція в апеляційний суд Донецької області через Іллічівський райсуд м. Маріуполя протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: С. М. Одерій