Постанова № 40415594, 05.09.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2014 року Справа №922/2277/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивач - Нестерчук А.П.;

відповідач - Ващенко Т.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. 2078Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 15 липня 2014 року у справі №922/2277/14

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ

до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків

про стягнення 286647,51 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 15 липня 2014 року у справі №922/2277/14 (суддя Шатерніков М.І.) позов задоволено. Стягнуто з КП "Харківські теплові мережі" на користь ДК "Газ Укарїни" НАК "Нафтогаз України" суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів у розмірі 167395,42 грн., 3% річних за несвоєчасні розрахунки у розмірі 119252,09 грн. та судовий збір у розмірі 5732,95 грн.

Відповідач із зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення, зменшивши суму трьох відсотків річних на 6001,82 грн. та інфляційних втрат на суму 8431,27 грн., стягнувши їх у розмірі - 3% річних в сумі 113250,27 грн. та інфляційні втрати в сумі 158964,15 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" просить скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.

Позивач вважає, що рішення господарського суду прийнято у повній відповідності до чинного законодавства України без порушення норм матеріального та процесуального права, апеляційна скаргу є необґрунтованою і такою, що не відповідає обставинам справи та не підлягає задоволенню.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального Кодексу України, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Харківської області від 27 вересня 2012 року по справі №5023/3164/12 за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до КП "Харківські теплові мережі" про стягнення 2467936,33 грн. позов задоволено частково, присуджено до стягнення з КП "Харківські теплові мережі" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" суму 2226644,11 грн. основного боргу, 84229,49 грн. пені, 22838,44 грн. інфляційних, 49994,79 грн. - 3% річних, та 49358,73 грн. витрат по сплаті судового збору; в решті позову відмовлено.

Вищезазначене рішення суду набрало законної сили 09 жовтня 2012 року та на його виконання був виданий відповідний наказ.

Доказів скасування вищевказаних рішень в матеріалах справи немає.

Частиною 2 статті 35 Господарського процесуального Кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального Кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідач до теперішнього часу не виконав вищезазначене рішення господарського суду Харківської області, на теперішній час заборгованість відповідача перед позивачем не сплачена.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У свою чергу, відповідач не заперечує проти наявності у нього заборгованості перед позивачем.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд попередньої інстанції виходив з наступного.

Відповідно п. 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює заборону на відмову в односторонньому порядку від зобов'язання або односторонню зміну його умов.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною 5 вказаної статті визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

У відповідності до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.11.2008 року № 01-8/685 „Про практику застосування у вирішені спорів деяких норм чинного законодавства (з матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України) зазначено, що чинне законодавство не заперечує можливість звернення кредитора до господарського суду з вимогою щодо стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості.

Місцевий суд вважає позицію відповідача про те, що інфляційні втрати та три відсотки річних можуть бути нараховані лише на суму основного боргу та пеню, неправомірною, оскільки виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та три відсотки річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем зроблений розрахунок інфляційних втрат за період з жовтня 2012 р. по квітень 2014 р., сума яких складає 167395,42 грн., та 3% річних за період з 08.10.2013 р. по 30.05.2014 р., сума яких складає 119252,09 грн., на думку суду першої інстанції, надані розрахунки відповідають вимогам чинного законодавства та відносинам, що склалися між сторонами, а тому нараховані суми інфляційних втрат та три відсотки річних підлягають стягненню з відповідача.

Однак, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 №01-06/249 «Про постанови Верховного суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Пунктом 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що у разі, коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості, саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і, тому, на неї, в силу припису ч. 2 ст. 550 Цивільного кодексу України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох відсотків річних на цю заборгованість можуть здійснюватись на загальних підставах відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Позивач же на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України неправомірно здійснив нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних на всю суму стягнутої заборгованості.

Згідно наданого відповідачем контр-розрахунку сума трьох відсотків річних, нарахованих на суму основного боргу та пені, що стягнуті за рішенням суду по справі №5023/3164/12, складає 113250,27 грн., а сума інфляційних втрат 158964,15 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду господарського суду Харківської області від 15 липня 2014 року у справі №922/2277/14 підлягає зміні, зменшивши суму трьох процентів річних на 6001,82 грн. та інфляційних втрат на суму 8432,27 грн., стягнувши їх у такому розмірі: три відсотки річних в сумі 113250,27 грн. та інфляційні втрати в сумі 158964,15 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 4 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 15 липня 2014 року по справі №922/2277/14 змінити, зменшивши суму трьох процентів річних на 6001,82 грн., інфляційних втрат на суму 8431,27 грн., стягнувши їх у розмірі 3% річних в сумі 113250,27 грн. та інфляційні втрати в сумі 158964,15 грн.

Повний текст постанови підписаний 01.09.2014 року.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.