Рішення № 40415396, 09.09.2014, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2014 р. Справа № 909/766/14

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кавлак І.П., при секретарі судового засідання: Максимів Н.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Богородчанського спеціалізованого агролісгоспу ОКП

"Івано-Франківськоблагроліс"

вул. Петраша, 8А, смт. Богородчани, Івано-Франківська область, 77701

адреса представника: вул. Гарбарська, 14/58, м. Івано-Франківськ, 76019

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатекоінвест"

вул. Незалежності, 10, с. Манява, Богородчанський район,

Івано-Франківська область, 77722

про стягнення 126263 грн. 50 коп., з яких:

104983 грн. 90 коп. - основна заборгованість,

12 533 грн. 52 коп. - інфляційні втрати, 1 523 грн. 18 коп. - 3% річних,

7 222 грн. 90 коп. - штрафні санкції (пеня)

За участю представників сторін:

від позивача: Захаріїв Б.Д. - представник, (довіреність №28/06 від 28.06.14);

від відповідача представники не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Богородчанський спеціалізований агролісгосп ОКП "Івано-Франківськоблагроліс" звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатекоінвест" про стягнення 126 263 грн. 50 коп., з яких: 104 983 грн. 90 коп. - основна заборгованість, 12 533 грн. 52 коп. - інфляційні втрати, 1 523 грн. 18 коп. - 3% річних, 7 222 грн. 90 коп. - штрафні санкції (пеня).

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 16.07.14 прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 29.07.14.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 29.07.2014, відповідно до положень ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 09.09.2014.

Представник відповідача жодного разу в судове засідання не з»явився, відзиву на позов не надіслав, хоча належним чином повідомлений про місце і час розгляду справи ухвалами суду від 16.07.14 та від 29.07.2014; письмових заяв, повідомлень щодо поважності причин відсутності відповідача в судовому засіданні до суду не надходило.

Абзацом 3 пункту 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції" передбачено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвала господарського суду про порушення провадження у справі від 16.07.14 надіслана відповідачеві за адресою, вказаною у позовній заяві: вул. Незалежності, 10, с. Манява, Богородчанський район, Івано-Франківська область, 77722. Судом здійснено спеціальний запит (а.с. 30-32) і названа вище адреса зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); станом на час прийняття рішення, ухвала про порушення провадження у справі від 16.07.14 повернута підприємством зв'язку на адресу господарського суду з відміткою: «за зазначеною адресою не проживає » (а.с. 3).

Ухвала господарського суду про відкладення розгляду справи від 29.07.2014 також повернута підприємством зв'язку з аналогічною відміткою (а.с. 36).

Відповідно до пункту 2.6.15. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив. Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Вищезазначені обставини свідчать про належне виконання господарським судом обов»язку щодо повідомлення відповідача про вчинення судом певних процесуальних дій по даній справі.

Частиною 3 ст. 22 ГПК України встановлено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції»визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов»язків цивільного характеру.

За таких обставин, суд, дослідивши матеріали справи, враховуючи те, що відповідач належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, зважаючи на обмеженість строками розгляду справи, встановленими ст. 69 ГПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Присутнім в судовому засіданні представником позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договорів купівлі-продажу: № 1 від 3 січня 2013 року, № 2 від 3 січня 2014 року, № 9 від 3 лютого 2014 року, у зв»язку з чим у останнього утворилася заборгованість в сумі 104 983 грн. 90 коп. З огляду на прострочку виконання відповідачем грошового зобов»язання, а саме порушення строків оплати поставленого товару позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі, 1 523 грн. 18 коп. 3% річних, 7 222 грн. 90 коп. штрафних санкцій (пені).

Згідно вимог ч. 3 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів. Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно дослідивши фактичні обставини справи, заслухавши пояснення представника позивача, об»єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд вважає, що позовні вимоги обгрунтовані з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між позивачем (надалі - продавець) та відповідачем (надалі - покупець) укладено договори купівлі-продажу: № 1 від 3 січня 2013 року(далі - договір №1; а.с.11), № 2 від 3 січня 2014 року(далі - договір №2; а.с. 12), № 9 від 3 лютого 2014 року (далі - договір №9; а.с. 13).

Зазначені вище Договори укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, підписи засвідчено печатками юридичних осіб, що відповідає приписам статей 207, 208 ЦК України. Згідно приписів ст. 204 ЦК України, договори купівлі-продажу: № 1 від 3 січня 2013 року, № 2 від 3 січня 2014 року, № 9 від 3 лютого 2014 року є правомірними правочинами, так як іншого (розірвання, припинення, скасування цих договорів) сторонами суду не представлено.

Пунктом 1.1 Договору №1 сторони погодили, що продавець зобов»язується по замовленню покупця передати у власність товар (дрова технологічні та паливні) в кількості 1000 м. куб.

Пунктом 1.1 Договору №2 сторони погодили, що продавець зобов»язується по замовленню покупця передати у власність товар (дрова технологічні та паливні) в кількості 100 м. куб.

Пунктом 1.1 Договору №9 сторони погодили, що продавець зобов»язується по замовленню покупця передати у власність товар (дрова технологічні та паливні) в кількості 300 м. куб.

Пунктом 1.2. зазначених вище договорів, покупець зобов»язався прийняти і оплатити лісопродукцію на умовах, передбачених цим договором.

У відповідності до умов Договорів позивач (продавець) передав відповідачу (покупцю) товар на загальну суму 129291грн. 90 коп.

Виконання позивачем договірних зобов»язань підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а саме:

нарядом від 07.10.2013 року № 94 на суму 60991 грн. 30 коп. (а.с. 16);

нарядом від 01.11.2013 року № 112 на суму 4096 грн. (а.с. 17);

нарядом від 03.12.2013 року № 132 на суму 16805грн. 50 коп. (а.с. 18);

нарядом від 03.01.2014 року № 5 на суму 13598 грн. (а.с. 19);

нарядом від 10.02.2014 року № 14 на суму 16904 грн. (а.с. 20);

нарядом від 03.03.2014 року № 17 на суму 16896 грн. 50 коп. (а.с. 21). .

Також, в якості доказу отримання товару відповідачем, до матеріалів справи додані товарно-транспортних накладні.

З огляду на вищевикладене, судом встановлений факт отримання відповідачем товару на суму 129291грн. 90 коп.

Порядок розрахунків визначений в розділі 3 Договорів.

Пунктом 3.2. Договорів сторони погодили, що розрахунок за отриману лісопродукцію проводиться шляхом 100% передоплати. Днем проведення оплати вважається день поступлення коштів в касу або на розрахунковий рахунок продавця.

В порушення умов договору, покупець прийняті на себе договірні зобов»язання належним чином не виконав, оплату за отриману продукцію провів частково в сумі 24307 грн. 40 коп.(докази часткової оплати наявні в матеріалах справи); оплати залишку вартості товару в сумі 104983 грн. 90 коп. відповідачем не здійснено.

Згідно приписів ст.ст. 173, 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При дослідженні договорів купівлі-продажу: № 1 від 3 січня 2013 року, № 2 від 3 січня 2014 року, № 9 від 3 лютого 2014 року встановлено, що вони скріплені підписами уповноважених на це осіб, затверджені печатками юридичних осіб, сторонами погоджено всі умови договорів та досягнуто згоди щодо виконання умов останніх, отже дотримання положень таких Договорів є обов'язковими як для позивача, так і для відповідача. Вказані договори, укладені між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірними, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом та вони не визнані судом недійсними (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться у строк (термін) визначений у зобов'язанні (ч. 1 ст. 530 ЦК України), оскільки зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відтак, в силу ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Положеннями ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ч.1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Відповідач в судове засідання жодного разу не з»явився, документальних доказів, які б спростовували доводи позивача щодо неналежного виконання зобов'язань по оплаті відповідачем отриманої лісопродукції в сумі 104 983 грн. 90 коп. суду не надав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем на час прийняття рішення, не оплачений товар в сумі 104 983 грн. 90 коп. розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується документальними доказами.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що вимога про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 104 983 грн. 90 коп. обгрунтована та підлягає задоволенню.

Факт прострочки виконання грошового зобов'язання за договорами купівлі-продажу: № 1 від 3 січня 2013 року, № 2 від 3 січня 2014 року, № 9 від 3 лютого 2014 року підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Пунктом 4.1. договорів сторони погодили, що у випадку невиконання умов п.3.2. Покупець сплачує штрафні санкції в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення платежу, але не нижче облікової ставки НБУ.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 вказаного Закону встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов»язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 612, 625 ЦК України).

Суд перевірив нарахування позивачем 12 533 грн. 52 коп. інфляційних втрат, 1 523 грн. 18 коп. 3% річних, 7 222 грн. 90 коп. штрафних санкцій (пені) та дійшов висновку про задоволення зазначених вимог за розрахунком позивача, який наявний в матеріалах справи та є арифметично вірним.

Оскільки, факт прострочки виконання грошового зобов»язання за договорами купівлі-продажу: № 1 від 3 січня 2013 року, № 2 від 3 січня 2014 року, № 9 від 3 лютого 2014 року, підтверджується матеріалами справи, вимога позивача щодо стягнення з відповідача 12 533 грн. 52 коп. інфляційних втрат, 1 523 грн. 18 коп. 3% річних, 7 222 грн. 90 коп. штрафних санкцій (пені) є обгрунтованою та такою що підлягає задоволенню.

Судовий збір за правилами ст. 49 ГПК України слід покласти на відповідача.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст.124 Конституції України, ст.ст. 173, 175, 193, 216, 230-232 ГК України, ст.ст. 204, 509, 526, 530, 546, 549, 551, 599, 611, 612, 625, 629, 655 ЦК України, керуючись ст.ст. 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, ст. 82, ст.ст. 82-83 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Богородчанського спеціалізованого агролісгоспу ОКП "Івано-Франківськоблагроліс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатекоінвест" про стягнення 126 263 грн. 50 коп., з яких: 104 983 грн. 90 коп. - основна заборгованість, 12 533 грн. 52 коп. - інфляційні втрати, 1 523 грн. 18 коп. - 3% річних, 7 222 грн. 90 коп. - штрафні санкції (пеня) задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатекоінвест"(вул. Незалежності, буд. 10, с. Манява, Богородчанський район, Івано-Франківська область, 77722; код 36914763) на користь Богородчанського спеціалізованого агролісгоспу ОКП "Івано-Франківськоблагроліс" (вул. Петраша, 8А, смт. Богородчани, Івано-Франківська область, 77701; код 05442352) - заборгованість в сумі 104983 (сто чотири тисячі дев»ятсот вісімдесят три)грн. 90 коп., 12533(дванадцять тисяч п»ятсот тридцять три) грн. 52 коп. інфляційних втрат, 1523 (одну тисячу п»ятсот двадцять три)грн. 18 коп. 3% річних, штрафні санкції (пеню) в сумі 7222 (сім тисяч двісті двадцять дві)грн. 90 коп. та 2525 (дві тисячі п»ятсот двадцять п»ять)грн. 27 коп. судового збору.

Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.09.14

Суддя І.П. Кавлак

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"

______ Кавлак І. П. 11.09.14