Рішення № 40413078, 02.09.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14570/14 02.09.14

За позовом Комунального підприємства «Індустріальне» Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації

До Приватного підприємства «Українська міжреспубліканська фірма ділового співробітництва «Рома»

Про стягнення 21 692,52 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Цукрова А.Ю. представник за довіреністю № б/н від 02.01.14.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Комунального підприємства «Індустріальне» Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - позивач) до Приватного підприємства «Українська міжреспубліканська фірма ділового співробітництва «Рома» (далі - відповідач) про стягнення 21 692,52 грн., а саме: 12 136,38 грн. - основного боргу, 9 556,14 грн. - пені.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь в витратах по утриманню будинку та прибудинкової території № 128 від 01.04.08., внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем. Вказане зумовило нарахування пені та звернення з даним позовом до суду.

Крім того, позивач на підставі ст. ст. 66, 67 ГПК України просить суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.14. порушено провадження у справі № 910/14570/14 та призначено її до розгляду на 02.09.14.

22.08.14. представником позивача через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення та документи по справі.

Розглянувши заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, суд відмовляє в її задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з п. 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2776 від 12.12.06. «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову», заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

При цьому, відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.11. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, згідно з п. 3 вказаної постанови, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Вказана правова позиція була підтримана й Вищим господарським судом України при винесенні постанови у справі № 6/166 від 13.08.08.

Дослідивши збалансованість інтересів сторін, суд виходить з того, що припущення позивача про неможливість виконання прийнятого в подальшому судового рішення, в разі його задоволення не підтверджується жодними належними та допустимими доказами. Таким чином, останнім не доведено, що майно та грошові кошти, які є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, можуть зникнути, зменшитись за кількістю, а тому заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 02.09.14. представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 02.09.14. не з'явився, вимоги ухвали суду від 18.07.14. не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Відомості про місцезнаходження відповідача за адресою: 03056, м. Київ, вул. Виборзька, 23 є правомірними та підтверджуються відомостями з ЄДРПОУ, що надані позивачем.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/14570/14.

В судовому засіданні 02.09.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.04.08. між позивачем (далі - Виконавець) та відповідачем (далі - Орендар) було підписано Договір № 128 про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь в витратах по утриманню будинку та прибудинкової території (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) предметом Договору є надання Виконавцем за плату Орендарю комунальних послуг (холодне, гаряче водопостачання, центральне опалення і водовідведення) в приміщенні загальною площею 24,00 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Виборзька,23 (далі - Приміщення) і участь Орендаря, в витратах по утриманню будинку і прибудинкової території.

Відповідно до п. 2.1 Договору Орендар щомісячно сплачує Виконавцю вартість фактично отриманих комунальних послуг згідно виставлених постачальниками табуляграм.

Згідно з п. 2.2 Договору розрахунки за отримані комунальні послуги здійснюються за діючими тарифами, встановленими відповідними державними органами. Орендар користується послугами: опалення: оплата здійснюється в опалювальний період за табуляграмами, які АЕК «Київенерго» надає Виконавцю. Тариф на послугу з опалення на момент укладення договору складає 171,62 грн. за 1 Гкал. Опалювальна площа Приміщення 24,00 кв.м; гаряче водопостачання: оплата здійснюється щомісячно за табуляграмами, які АЕК «Київенерго» надає Виконавцю. Тариф на послугу з опалення на момент укладення договору складає 171,62 грн. за 1 Гкал. Кількість кранів ГВП в Приміщенні - один; холодне водопостачання: оплата здійснюється щомісячно за табуляграмами, які ВАТ АК «Киїавводоканал» надає Виконавцю. Тариф на момент укладення договору складає 3,75 грн. Кількість кранів ХВП в Приміщенні - 1;1.

Відповідно до п. 2.4, п. 2.5 Договору у випадку відсутності лічильника розрахунок за використану воду і приймання стічних вод справляється за встановленими нормами. Кількість стічних вод, відведених від Орендаря, приймається рівною кількості використаної води (холодної і гарячої разом).

Згідно з п. 2.6 Договору крім плати за комунальні послуги Орендар сплачує Виконавцю експлуатаційні витрати, розмір яких на момент укладання Договору становить 18,24 грн. на місяць. Розмір цих витрат може коригуватись без додаткового погодження сторін в залежності від фактичних витрат в звітному періоді.

Нарахування експлуатаційних витрат здійснювалось позивачем у відповідності до наказу № 25/1 «Про відшкодування витрат на утримання будинків та прибудинкових територій орендарями та власниками нежитлових приміщень» від 02.02.11.

Орендар також сплачує за встановленими тарифами вартість послуг по транспортуванню теплової енергії від джерел теплопостачання до споживача (відшкодування внутрішньобудинкових мереж) в розмірі 1,22 грн. на місяць незалежно від господарської діяльності щомісячно, до 1 числа місяця, наступного за звітним (п. 2.7 Договору).

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 5.1 з 01.04.08. до 01.04.10. Дія Договору продовжується на наступний строк, якщо жодна із сторін до його закінчення не попередить інші сторони про припинення Договору.

У відповідності до матеріалів справи, заяви про припинення Договору від жодної зі сторін не надходило, а тому він автоматично продовжувався до 01.04.12., 01.04.14., 01.04.16. Вказане сторонами не спростовано.

Позивач вказує на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість: за опалення за період 01.05.08. по 01.05.14. в розмірі 11 596,60 грн., за холодне водопостачання за період з 01.01.09. по 01.05.14. в розмірі 129,46 грн., за експлуатаційні витрати за період з 01.04.08. по 01.05.14. в розмірі 398,59 грн., по відшкодуванню внутрішньобудинкових мереж за період з 01.05.08. по 01.05.14. в розмірі 11,71 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Приписами п. 1 ч. 3 ст. 20 та п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" на споживачів та на виконавців житлово-комунальних послуг покладено зобов'язання по укладенню договорів про надання житлово-комунальних послуг.

На виконання умов Договору позивачем надано відповідачу комунальних послуг, експлуатаційного обслуговування та відшкодуванню внутрішньобудинкових мереж загальною вартістю 18 404,08 грн. за період з 01.04.08. по 01.05.14.

Відповідачем було погашено за вказаний період заборгованість на суму 6 267,73 грн. (у вказану суму судом не враховано здійснену відповідачем проплату в розмірі 250,00 грн. від 16.07.14. за послуги надані в червні 2014 року).

Отже заборгованість відповідача перед позивачем за Договором за комунальні послуги, експлуатаційне обслуговування та відшкодуванню внутрішньобудинкових мереж за період з 01.04.08. по 01.05.14. становить 12 136,35 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем у розмірі 12 077,15 грн.

Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача за період з 01.04.08. по 01.05.14. становить 12 136,35 грн., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення. Проте, в позовній заяві Комунальне підприємство «Індустріальне» Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації просить суд стягнути з відповідача 12 136,38 грн. основного боргу за Договором.

З огляду на викладене та зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу (заборгованість за комунальні послуги, експлуатаційні витрати та відшкодування внутрішньобудинкових мереж) підлягає частковому задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 12 136,35 грн. заборгованості.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач на підставі п. 2.9 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 9 556,14 грн. - пені.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2.9 Договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату нараховується пеня в розмірі 1% від суми боргу за кожен день затримки платежів, але не більше 100% від суми боргу.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Абзацом 4 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, та здійснено перерахунок пені з урахуванням того, що до пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, а умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

З огляду на все викладене вище судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 869,23 грн. - пені, в іншій частині в розмірі 6 686,91 грн. нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

При цьому, відповідачем не оспорено розрахунку пені.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Українська міжреспубліканська фірма ділового співробітництва «Рома» (03056, м. Київ, вул. Виборзька, 23; ідентифікаційний код 16482001) на користь Комунального підприємства «Індустріальне» Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (03067, м. Київ, вул. Виборзька, 42; ідентифікаційний код 35756924) 12 136 (дванадцять тисяч сто тридцять шість) грн. 35 коп. - основного боргу, 2 869 (дві тисячі вісімсот шістдесят дев'ять) грн. 23 коп. - пені, 1 263 (одну тисячу двісті шістдесят три) грн. 81 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.09.14.

Суддя Т.М. Ващенко