Постанова № 40411746, 21.08.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21 серпня 2014 року 08:30 № 826/11004/14

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Саніна Б.В., суддів Гарника К.Ю., Кобилянського К.М., при секретарі судового засідання Борисовій Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доДержавної служби спеціального зв'язку та захисту інформації Українипровизнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії за участю представників сторін:

від позивача:ОСОБА_1 (паспорт)від відповідача:Казнадій В.В. (довіреність)ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі-позивач/ОСОБА_1) до Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (надалі/відповідач/Держспецзв'язку України), в якому просить суд:

1. Визнати дії відповідача, пов'язані з незарахуванням частини строку навчання у Мінському суворовському військовому училищі в загальний строк безперервної військової служби ОСОБА_1, неправомірними;

2. Зобов'язати відповідача зарахувати ОСОБА_1 строк навчання в Мінському суворовському військовому училищі з 15.08.1990 р. по 25.03.1992 р. та термін перебування в канікулярній відпустці до прибуття до Київського військового інституту управління та зв'язку з 15.06.1992 р. по 31.07.1992 р. до його загального строку безперервної військової служби, внести зміни в особову справу офіцера і перерахувати вислугу років.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2014 р. відкрито провадження по справі та призначено до судового розгляду. Р. по

В судове засідання з'явився позивач, який позо.вні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд їх задовольнити з підстав викладених в адміністративному позові, зокрема зазначає, що дії відповідача щодо незарахування ОСОБА_1 частини строку навчання у Мінському суворовському військовому училищі в загальний строк безперервної військової служби є протиправними.

В судове засідання з'явився представник відповідача, який проти позовних вимог заперечує в повному обсязі, просить в їх задоволенні відмовити з підстави викладених в письмових запереченнях, зокрема зазначає про безпідставність позовних вимог позивача та про відсутність правових підстав для зарахування до періоду військової служби період навчання у Мінському суворовському військовому училищі.

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини постанови, повний текст було виголено та підписано 20.08.2014 р.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення позивача, відповідача та свідків, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 15.08.1990 р. по 15.06.1992 р. ОСОБА_1 навчався у Мінському суворівському військовому училищі, з 31.07.1992 р. по 24.07.1997 р. у Київському військовому інституті управління та зв'язку, з 24.07.1997 р. по 31.12.2006 р. - проходив військову службу в Службі безпеки України на посадах осіб офіцерського складу.

Водночас, як встановлено судом під час розгляду адміністративної справи, з 01.01.2007 р. й дотепер ОСОБА_1 проходить службу за контрактом осіб рядового та начальницького складу в Держспецзв'язку України, на посаді заступника начальника центру - начальника 1 науково-дослідного відділу 3 науково-дослідного центру Державного науково-дослідного інституту спеціального зв'язку та захисту інформації, в званні полковника Держспецзв'язку України.

Так, з персональних облікових документів, зокрема висновку про стаж військової служби, служби на посадах осіб рядового і начальницького складу для виплати процентної надбавки за вислугу років від 11.05.2012 р., позивач дізнався, що датою його військової служби є 25.03.1992 року.

13.01.2014 р. позивач звернувся з рапортом до Голови Держспецзв'язку України в якому просив надати вказівку відповідним підрозділам щодо опрацювання питання по зарахуванню, відповідно до ст.24 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» (надалі-Закон №2232) строку навчання в Мінському суворівському військовому училищі з 15.08.1990 р. по 25.03.1992 р. до загального строку безперервної військової служби позивач, а також внести зміни в особову справу офіцера і перерахувати вислугу років.

03.02.2014 р. позивача було ознайомлено з доповідною запискою Департаменту кадрового забезпечення Адміністрації Держспецзв'язку України, в якій було зазначено про відсутність правових підстав для зарахування до загального строку безперервної військової служби всього терміну навчання у Мінському суворівському військовому училищі та внесення змін до особової справи і перерахунку вислуги років.

Таким чином, не погоджуючись з висновками викладеними в доповідній записці Департаменту кадрового забезпечення Адміністрації Держспецзв'язку України, та вважаючи відмову в зарахуванні терміну навчання у Мінському суворівському військовому училищі з 15.08.1990 р. по 25.03.1992 р. в загальний строку безперервної військової служби, відмову про внесення змін в особову справу офіцера, а також відмову у перерахуванні вислуги років безпідставними та незаконними, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як встановлено судом під час розгляду адміністративної справи, на час зарахування позивача до Мінського суворовського військового училища (15.08.1990 р.) діяло Положення про суворовські, нахімовське військово-морське і військово-музичне училища, затверджене наказом міністра оборони СРСР від 09.07.1981 р. №150 (надалі-Положення №150) та Закон СРСР «Про загальний військовий обов'язок» відповідно до яких час навчання суворовців, нахімовців і вихованців у суворовському, нахімовському і воєнно-музичному училищах у строк дійсної військової служби не зараховувався.

Отже, час навчання ОСОБА_1 у Мінському суворовському військовому училищі у період з 15.08.1990 р. по 25.03.1992 р. не підлягав зарахуванню у строк дійсної військової служби.

В той же час, суд критично ставиться до посилань позивача на положення Закону №2232, зокрема ст.24 даного Закону, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232 (в редакції чинній на 1992 р.) військова служба є почесним обов'язком кожного громадянина України, особливим видом державної служби, пов'язаної з виконанням громадянином України загального військового обов'язку і службою на конкурсно-контрактній основі у Збройних Силах України та інших військах, створених відповідно до законодавства України.

В той же час, даною нормою визначений вичерпний перелік видів військової служби, зокрема: строкова військова служба; військова служба за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин; військова служба жінок за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів та офіцерського складу; військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів; військова служба за контрактом курсантів (слухачів) військово-навчальних закладів і студентів військових кафедр (факультетів військової підготовки, відділень військової підготовки) вищих цивільних навчальних закладів; військова служба за контрактом офіцерського складу.

Згідно ст.15 Закону №2232 на строкову військову службу призиваються придатні до неї за станом здоров'я і віком громадяни, яким виповнилося 18 років.

Відповідно до ст.24 Закону №2232 початком перебування на військовій службі вважається: день прибуття до військового комісаріату для відправлення у військову частину - для призовників і офіцерів, призваних із запасу; день від'їзду до місця служби, вказаний у розпорядженні, виданому військовим комісаріатом, - для військовозобов'язаних і жінок; день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, - для допризовників, призовників і військовозобов'язаних.

Отже, як вбачається з аналізу вищезазначених норм необхідною умовою прийняття на військову службу є, зокрема, досягнення громадянином України відповідного віку, передбаченого ст.15 Закону №2232.

Навчання ОСОБА_1 з 15-річного віку у військовому училищі в розумінні наведених норм Закону №2232 не є військовою службою.

Аналогічна позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України К/9991/35402/11 від 01.10.2013 р., К/991/41436/12 від 05.06.2014 р., К/800/14696/13 від 13.02.2014 р. та Верховного суду України від 16.04.2013 р., від 27.03.2012 р.

Таким чином, враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, про те, що як на час навчання позивача у Мінському суворовському військовому училищі, так і після його закінчення відсутні правові підстави для його зарахування у строк дійсної військової служби, як наслідок суд погоджується з доводами відповідача, та вважає адміністративний позов таким, що задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В ч.1, ч.4, ч.5 та ч.6 ст.72 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали. Суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Крім того, враховуючи те, що в судовому засіданні протокольною ухвалою позивачу було відстрочено сплату судового збору, до вирішення адміністративної справи №826/11004/14 по суті, суд дійшов висновку про необхідність стягнути з позивача судовий збір у розмірі 73,08 грн.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України - відмовити в повному обсязі.

2. Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1) судовий збір у розмірі 73 (сімдесят три) грн. 08 коп. на розрахунковий рахунок №31218206784007 до ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу: «Судовий збір за розгляд Окружним адміністративним судом м. Києва адміністративної справи №826/11004/14.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Головуючий суддя Б.В. Санін

Судді К.Ю. Гарник

К.М. Кобилянський