Постанова № 40411693, 09.09.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2014 року 08:05 № 826/9642/13-а

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Саніна Б.В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомПриватного акціонерного товариства «Телекомпанія «ТЕТ»доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправною та скасування податкових повідомлень-рішеньВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Телекомпанія «ТЕТ» (надалі - Позивач/ПрАТ «ТК «ТЕТ») до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі-Відповідач/ДПІ у Шевченківському районі) в якій просить:

1. Скасувати податкові повідомлення-рішення: №0006382290 від 08.05.2013 р., яким ПрАТ «ТК «ТЕТ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 420 153,00 грн. т застосовано штрафну (фінансову) санкцію на суму 105 038,00 грн.; №0006392290 від 08.05.2013 р., яким ПрАТ «ТК «ТЕТ» зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування на прибуток у розмірі 9 641 319,00 грн., які були винесені Відповідачем на підставі Акту про результати документальної планової перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2012 р. №1151/22-90/16391959 від 18.04.2013 р.

2. Судові витрати по справі стягнути з Державного бюджет України.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.08.2013 р. залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.06.2014 р. постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.08.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.08.2014 р. справу було прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

В судове засідання з'явилися представники Позивача, які позові вимоги підтримують в повному обсязі, просять задовольнити із підстав викладених в адміністративному позові, зокрема зазначають про порушення Відповідачем положень Податкового кодексу України (надалі - ПК України) під час винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. При цьому, представники Позивача звертають увагу, що висновки інспекторів, які викладені в Акті №1151/22-90/16391959 від 18.04.2013 р. «Про результати документальної планової перевірки ПрАТ «ТК «ТЕТ» (код ЄДРПОУ 16391959) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2012 р.» (надалі - Акт №1151/22) є безпідставними та такими що зроблені без дотримання чинного законодавства.

В судове засідання з'явився представник Відповідача, який позовні вимоги не визнає в повному обсязі, просить в задоволенні відмовити із підстав викладених в письмових запереченнях, зокрема зазначає про правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, та вказує на допущення порушень Позивачем вимог ПК України. При цьому, представником Відповідача зазнається, що у ході перевірки виявлено, що ПрАТ «ТК «ТЕТ» безпідставно віднесено до собівартості наданих послуг суму у розмірі 9 641 319,00 грн. (IV кварталі 2012 р.) за придбання прав на використання телевізуальних творів (роялті) наданих компанією «TV Media Planet Ltd.» (Кіпр).

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

На підставі ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд дійшов висновку про можливість перейти до розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення Позивача та Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

ПрАТ «ТК «ТЕТ» зареєстроване 28.12.1994 р. у Шевченківській районній у м. Києві державній адміністрації, та взято на податковий облік у ДПІ Шевченківського району м. Києва 05.06.1995 р.

Основними видами діяльності ПрАТ «ТК «ТЕТ» є: виробництво кіно- та відеофільмів, телевізійних програм (основний); компонування кіно- та відеофільмів, телевізійних програм; розповсюдження кіно- та відеофільмів, телевізійних програм; діяльність у сфері телевізійного мовлення; посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації.

На підставі наказу №487/22-90 від 05.03.2013 р. та направлень на проведення перевірки, які видавались Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби була проведена документальна планова перевірка Позивача в період з 15.03.2013 р. по 11.04.2013 р., за результатами якої складено Акт №1151/22, в якому зазначено висновки інспекторів:

ь пп.14.1.27 та пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.4 та п.138.8 ст.138 ПК України в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток в сумі 9 641 319,00 грн.;

ь п.185.1 ст.185, п.186.3 та п.186.4 ст.186, п.188.1 ст.188, п.197.1 ст.187 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 420 153,00 грн., в тому числі за серпень 2012 р. на 93 128,00 грн., за вересень 2012 р. на 327 025,00 грн.

08.05.2013 р., на підставі Акту №1151/22, Відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення, а саме:

ь №0006392290, яким Позивачу зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 9 641 319,00 грн.

ь №0006382290, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 525 191,00 грн. (із яких: 420 153,00 грн. - за основним платежем та 105 038,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)).

Вважаючи, що Відповідачем було порушено права та охоронювані законом інтереси Позивача під час винесення податкових повідомлень-рішень, останній оскаржив їх в судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Щодо правомірності винесення Відповідачем податкового повідомлення-рішення №0006392290, суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, та підтверджено в судовому засіданні представником Відповідача, податкове повідомлення-рішення №0006392290 було винесено ДПІ у Шевченківському районі ДПС в зв'язку із порушенням Позивачем вимог пп.14.1.27 та пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.4 та п.138.8 ст.138 ПК України.

Так, на думку Відповідача, що також зазначено в Акті №1151/22, Позивачем було безпідставно завищено показники в п.05.1 Декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) на суму 9 641 319,00 грн., в тому числі за 4 квартал 2012 р. - 9 641 319,00 грн.

Відповідно до наданих пояснень Позивача, сума 9 641 319,00 грн. була задекларована правомірно, та містила суму, що виникла за Контрактом від 08.04.2010 р., що укладений між Позивачем та Компанією «TV Media Planet Ltd.» (Кіпр).

Як вбачається із матеріалів справи, 08.04.2010 р. між Позивачем та Компанією «TV Media Planet Ltd.» (Кіпр) укладено Контракт (надалі - Контракт від 08.04.2010 р.), відповідно до якого, Ліцінзіар (Компанія «TV Media Planet Ltd.») передає (відступає) Ліцензіату (Позивачу) виключні права на телевізійний показ фільмів на території України.

Відповідно до умов п.2.1 р.2 Контракт від 08.04.2010 р., виключні права на використання фільмів, що передавались Ліцензіату (Позивачу), включає в себе: право на передачу в ефір (за допомогою безкоштовного ефірного та супутникового телебачення) і по кабелю (за допомогою безоплатного кабельного телебачення) для загального відома; прав на демонстрацію будь-яким способом уривки та/або частини фільмів з метою реклами та анонсування; право переривати та/або дозволяти перервати показ фільмів терміновими випусками новин; прав на переклад, субтитрування, дублювання, озвучення на українську мову; прав на запис фільмів на матеріальний носій та відтворення виключно з метою реалізації права, передбачених п.2.1 даного Контракту; прав на розміщення реклами у відповідності до діючого законодавства України.

Крім того, в п.2.2 р.2 Контракту від 08.04.2010 р., виключні права на використання форматів, що передавались Ліцензіату (Позивачу), включає в себе: прав на використання аудіовізуальних витворів із використанням форматів; виключні авторські права на використання програм, в будь-якій формі та будь-якими способами, включаючи право здійснювати та дозволяти: публічний показ, публічне відтворення, передачу в ефір, повідомлення для загального відома по кабелю, будь-яке інше публічне сповіщення, запис на матеріальні носії і відтворення на будь-яких носіях в будь-якому тиражу, розповсюдження та любих носіях будь-якими способами, переклад, субтитрування, дублювання, озвучення, імпорт, фрагментарне використання, демонстрування будь-якими способами уривків та/або частин Програм, переривати показ програми терміновими новинами, розміщувати рекламу.

В п.3.1 та п.3.2 р.3 Контракту від 08.04.2010 р. передбачено, що за передачу Виключених прав на використання фільмів/форматів Ліцензіат виплачує Ліцензіару авторську винагороду (роялті) в розмірі та в порядку, вказаному в Додатку №1 та №2 до даного Договору.

В якості доказів фактичного Контракту від 08.04.2010 р., між Компанією «TV Media Planet Ltd.» (Кіпр) та Позивачем було укладено три Акти, в яких зазначено дата кінцевого строку дії виключених правна використання фільмів/телевізійної прогарами та сума авторської винагороди (роялті) (всього на суму 1 407 257,00 доларів США), зокрема:

ь Акт №01/12-2012_1к від 01.12.2012 р. - Компанія «TV Media Planet Ltd.» (Кіпр) передала Позивачу аудіовізуальні твори на строк до 30.06.2013 р., за що авторська винагорода (роялті) становить 457 257,00 доларів США (або 3 654 855,00 грн. за курсом НБУ на дату укладення Акту);

ь Акт № 01/12-2012-2 від 01.12.2012 р. - Компанія «TV Media Planet Ltd.» (Кіпр) передала Позивачу аудіовізуальні твори на строк до 30.06.2013 р., за що авторська винагорода (роялті) становить 950 000,00 доларів США (або 7 593 350,00 грн., за курсом НБУ на дату укладення Акту).

В пп.14.1.225 п.14.1 ст.14 ПК України передбачено, що роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

При цьому, в пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). При цьому, в пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України під господарською діяльністю розуміють діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Таким чином, із даних матеріалів справи вбачається, що понесені Позивачем витрати за Контрактом від 08.04.2010 р. за своїм змістом є роялті, так як є витратами Позивача, що понесені на придбання аудіовізуальних творів у Компанії «TV Media Planet Ltd.» (Кіпр).

Положеннями п.138.4 ст.138 ПК України зазначається, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В п.138.8 ст.138 ПК України зазначається, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Положеннями ст.140 ПК України передбачено особливості визнання витрат подвійного призначення, зокрема, як вбачається із змісту пп.140.1.2 п.140.1 ст.140 ПК України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються витрати подвійного призначення, а саме: витрати з нарахування роялті та придбання нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку. До складу витрат не включаються нарахування роялті у звітному періоді на користь:

1. нерезидента (крім нарахувань на користь постійного представництва нерезидента, яке підлягає оподаткуванню згідно з п.160.8, нарахувань, що здійснюються суб'єктами господарювання у сфері телебачення і радіомовлення відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (надалі - Закон №3759), та нарахувань за надання права на користування авторським, суміжним правом на кінематографічні фільми іноземного виробництва, музичні та літературні твори) в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за рік, що передує звітному, а також у випадках, якщо виконується будь-яка з умов:

ь особа, на користь якої нараховуються роялті, є нерезидентом, що має офшорний статус з урахуванням п.161.3 ст.161 цього Кодексу;

ь особа, на користь якої нараховується плата за такі послуги, не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такої плати за послуги за виключенням випадків, коли бенефіціар (фактичний власник) надав право отримувати таку винагороду іншим особам;

ь роялті виплачуються щодо об'єктів, права інтелектуальної власності щодо яких вперше виникли у резидента України. У разі виникнення розбіжностей між податковим органом та платником податку стосовно визначення особи, у якої вперше виникли (були набуті) права інтелектуальної власності на об'єкт інтелектуальної власності, такі податкові органи зобов'язані звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, для отримання відповідного висновку;

ь особа, на користь якої нараховуються роялті, не підлягає оподаткуванню у відношенні роялті в державі, резидентом якої вона є;

2. юридичної особи, яка відповідно до ст.154 цього Кодексу звільнена від сплати цього податку чи сплачує цей податок за ставкою, іншою, ніж встановлена в п.151.1 ст.151 цього Кодексу;

3. особи, яка сплачує податок у складі інших податків, крім фізичних осіб, які оподатковуються в порядку, встановленому розділом IV цього Кодексу.

Суд дійшов висновку, що не заперечується Відповідачем, що авторська винагорода (роялті) включається до витрат, при цьому норми ст.140 ПК України регулюють випадки в яких авторська винагорода (роялті) не відноситься до витрат.

Водночас, суд звертає увагу, що чинне законодавство передбачає і інші випадки, за яких виключається віднесення до витрат певних сум.

Так, положення п.139.1 ст.139 ПК України фіксують, що не включаються до складу витрат витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. При цьому, положення п.138.2 ст.138 ПК України передбачають, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених р.II цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом №996. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону №996).

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону №996).

Відповідно до ст.1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, п.1.1 р.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. (надалі - Положення №88) передбачено, що дане Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Пунктом 2.1 р.2 Положення №88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п.2.2 р.2 Положення №88).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Крім того, в листі Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 р. передбачено, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

З огляду на вищевказане податковий кредит формується за наслідками реальної господарської операції, що підтверджується належними податковими накладними та первинними документами, в рамках господарської діяльності платника податків.

При цьому, суд приймає до уваги, що відповідно до позиції Вищого адміністративного суду України, яка викладена в листі №742/11/13-11 від 02.06.2011 р. з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

В ч.1 ст.69 КАС України, визначено що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

В ч.1 та ч.2 ст.71 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Водночас, Позивачем не були надані до суду докази, які б посвідчували реальність господарської операції між ПрАТ «ТК «ТЕТ» та Компанією «TV Media Planet Ltd.» (Кіпр), зокрема не надано: докази перерахування Компанії «TV Media Planet Ltd.» (Кіпр) коштів за Контрактом від 08.05.2010 р.; докази наявності у Компанії «TV Media Planet Ltd.» (Кіпр) прав на об'єкти інтелектуальної власності, які надавались Позивачу; перелік Фільмів та Форматів, які передавались від Компанії «TV Media Planet Ltd.» (Кіпр) до Позивача; докази передачі від Компанії «TV Media Planet Ltd.» (Кіпр) до Позивача електронних, магнітних або інших носіїв інформації, на яких би розміщувались Фільми та Формати.

Крім того, Позивачем не надано доказів, що отримані Фільми передавались на переклад, субтитрування, дублювання, озвучення на українську мову.

Разом із тим, суд звертає увагу, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом встановлено, що за результатами перевірки Позивача були виявлені порушення податкового законодавства, на підставі чого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між Позивачем та його контрагентами доречним є застосування доктрини «ділова мета».

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Положення ділової мети та розумного змісту господарської операції широко застосовуються в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину «ділова мета» в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 р. у справі №08/28 за позовом ТОВ «Метпромсервіс» до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якій зазначено про те, що задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців, проте, не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й часники якого обізнані стосовно один одного.

Водночас, Позивачем не надано доказів існування ділової мети укладення Контракту від 08.05.2010 р., не надано жодних доказів використання таких Фільмів та Форматів у власній господарській діяльності (зокрема, але не виключно докази трансляції в ефірі), не надано доказів укладення догорів реклами на час показу таких Фільмів або Форматів в ефірі Позивача.

Таким чином, в процесі розгляду справи судом не встановлено обставини існування доказів, якими підтверджується зв'язок здійснених Позивачем витрат з господарською діяльністю Позивача, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до податкового кредиту позивача.

В зв'язку із ненадходженням витребуваних додаткових доказів спір розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Окрему увагу слід звернути на припис Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 р., в якому зафіксовано, що судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи ч.2 ст.195 КАС України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції. Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем.

Водночас, відповідно до ст.1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (надалі - Закон №3759) під поняттям суб'єкта інформаційної діяльності розуміють юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність у сфері телебачення і радіомовлення (телерадіоорганізації, провайдери програмної послуги тощо).

Як вбачається із матеріалів справи, з чим погоджується Відповідач, ПрАТ «ТК «ТЕТ» є суб'єктом інформаційної діяльності, оскільки здійснює свою діяльність у сфері телебачення.

В ч.1 ст.19 Закону №3759 визначено, що джерелами фінансування телерадіоорганізацій є бюджетні асигнування на виконання державного замовлення, абонентна плата, кошти, отримані від виробництва і трансляції реклами, створення телерадіопрограм на замовлення, іншої передбаченої законодавством і статутними документами комерційної діяльності, кредити, інвестиції, внески засновників, спонсорів, благодійних організацій.

В ст.4 Закону України «Про рекламу» (надалі - Закон №270) використання у рекламі об'єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється відповідно до вимог законодавства України про авторське право і суміжні права. В ст.9 Закону №270 передбачено, що реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу

Однак, суд критично ставиться до посилання Позивача на ч.1 ст.19 Закону №3759 та ст.4, ст.9 Закону №270, оскілки Позивачем не наведено яким саме чином дані положення регулюють порядок віднесення авторської винагороди (роялті) із нерезидентом до податкового кредиту Позивача, за умови відсутності первинних документів.

З огляду на вказане, суд погоджується із посиланням Відповідача, щодо правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0006392290 від 08.05.2013 р.

Щодо правомірності винесення Відповідачем податкового повідомлення-рішення №0006382290, суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, та підтверджено в судовому засіданні представником Відповідача, податкове повідомлення-рішення №0006382290 було винесено ДПІ у Шевченківському районі ДПС в зв'язку із порушенням Позивачем вимог пп.185.1 ст.185, п.186.3 та п.186.4 ст.186, п.188.1 ст.188, п.197.1 ст.197 ПК України.

Так, на думку Відповідача, що також зазначено в Акті №1151/22, Позивачем було встановлено заниження податкових зобов'язань на загальну суму 420 153,00 грн. (в тому числі за липень 2012 р. - 36 537,00 грн. та серпні 2012 р. - 383 616,00 грн.), в зв'язку із невірним визначенням Позивачем місця знаходження контрагента - Компанії «TV Media Planet Ltd.» (Кіпр).

Як вбачається із пояснень Позивача, вказана сума була задекларована правомірно, та містила суму, що виникла за укладеними Контрактами між Позивачем та Компанією «TV Media Planet Ltd.» (Кіпр).

Так, між Позивачем та Компанією «TV Media Planet Ltd.» (Кіпр) укладено ряд договорів, за якими відбулась передача майнових прав інтелектуальної власності, зокрема:

ь 29.12.2011 р., за умовами якого Позивач зобов'язався передати Компанії «TV Media Planet Ltd.» (Кіпр) виключні права на використання фільму шляхом публічного сповіщення. Розмір авторської винагороди зазначено 22 857,14 доларів США;

ь 20.07.2012 р., за умовами якого Позивач зобов'язався надати Компанії «TV Media Planet Ltd.» (Кіпр) виключне право на публічне сповіщення (телевізійний показ) творів шляхом їх передачі в ефір. Розмір авторської винагороди зазначено 239 970,00 доларів США.

Таким чином, суд погоджується із посиланням Позивача, що за вказаними договорами відбулась передача майнових прав інтелектуальної власності на аудіовізуальні твори.

В якості доказів реальності виконання даних контрактів, до суду були надані Акти, що укладені між Позивачем та Компанією «TV Media Planet Ltd.» (Кіпр), а саме:

ь акт від 01.07.2012 р., до Договору від 29.12.2011 р. згідно з яким, авторська винагорода за надання виключних прав на використання фільму складає 22 857,14 доларів США (або 182 686,00 грн. в еквівалентні по курсу НБУ).

ь акт від 14.08.2012 р., до Договору від 20.07.2012 р., згідно з яким авторська винагорода за надання виключних прав на використання творів складає 239 970,00 доларів США (або 1 918 080,00 грн. в еквівалентні по курсу НБУ).

Водночас, доказів отримання кошів від нерезидента Компанії «TV Media Planet Ltd.» (Кіпр) Позивачем до суду надано не було, як і не було надано доказів існування права власності на фільм та твори, прав інтелектуальної власності на які передавались Позивачем Компанії «TV Media Planet Ltd.» (Кіпр).

В п.185.1 ст.185 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку, в тому числі і з вивезення товарів за межі митної території України. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

В п.186.3 ст.186 ПК України передбачено, що місцем постачання зазначених у цьому пункті послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання. До таких послуг належать, зокрема надання майнових прав інтелектуальної власності. В п.186.4 ст.186 ПК України передбачено, що місцем постачання послуг є місце реєстрації постачальника, крім операцій, зазначених у п.186.2 і п.186.3 цієї статті.

Відповідно до наданих Позивачем копій Свідоцтв НЕ 155804, виданого Департаментом реєстратора та офіційного ліквідатора компаній Міністерства торгівлі, промисловості і туризму Республіки Кіпр, та апостильовані до чинного законодавства, вбачається, що Компанія «TV Media Planet Limited» розташована за адресою Нікосія, Кіпр. Крім того, відповідно до Свідоцтв, наданих Департаментом внутрішніх податків, апостильованого відповідно до чинного законодавства, вбачається, що Компанія «TV Media Planet Limited» є резидентом Республіки Кіпр та оподатковується за законодавством Республіки Кіпр.

Таким чином, як вбачається із матеріалів справи, місцем реєстрації та постійного знаходження Компанії «TV Media Planet Ltd.» є Республіка Кіпр. Жодних доказів перебування Компанії «TV Media Planet Ltd.» в Україні Відповідачем до матеріалів справи не надано.

Як наслідок, суд погоджується із доводами Позивача, що Відповідачем не надано жодного правого обґрунтування причин визначення місцем виконання договорів Україну.

Оскільки, підставою для донарахування Позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість Відповідачем була єдина підстава (щодо місця проведення господарської операції), і жодних інших підстав представником Відповідача не вказано, тому суд дійшов висновку про протиправність винесення податкового повідомлення-рішення №0006382290 від 08.05.2013 р.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частинами 1 та 2 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог Позивача. Крім того, відповідно до ст.94 КАС України та Закону України «Про судовий збір», судовий збір підлягає відшкодуванню Позивачу в розмірі 40,00 грн.

Керуючись положеннями ст.2, ст.17, ст.71, ст.86, ст.158-ст.163, ст.167, ст.254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Телекомпанія «ТЕТ» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0006382290 від 08.05.2013 р., винесене Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби України.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Присудити на користь Приватного акціонерного товариства «Телекомпанія «ТЕТ» понесені судові витрати в розмірі 40 (сорок) грн. 00 коп. із Державного бюджету направлених на асигнування діяльності Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя Б. В. Санін