Постанова № 40406901, 05.09.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2014 року Справа № 916/3095/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКравчука Г.А.,суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О.розглянувши у судовому засіданні за участю представників: прокуратури: Бондарчук В.М. - прокурор ГПУ, посв. від 22.11.13, позивача, відповідачів-1,3, третіх осіб: не з'явились, повідомлені належно, відповідача-2: Панчук Н.Ю. - дов. від 14.05.14,

касаційну скаргуЗаступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної радина постановуОдеського апеляційного господарського суду від24.06.14у справі№916/3095/13 Господарського суду Одеської областіза позовом Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної радидо 1.Білгород-Дністровської районної державної адміністрації 2.Малого підприємства "Південний Буг" 3.Білгород-Дністровської районної ради Одеської областітреті особи1.Одеська обласна державна адміністрація 2. Приватний підприємець ОСОБА_6 3. ОСОБА_7провизнання недійсним договору оренди землі, визнання незаконним рішення та визнання недійсними договорів суборендиРозпорядженням Заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 03.09.14 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Кравчука Г.А. - головуючого, Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

У судовому засіданні 04.09.14 оголошувалася перерва до 05.09.14.

Білгород-Дністровський міжрайонний прокурор Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради з позовом (з урахуванням змін та відмови від частини позовних вимог) до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації, Малого підприємства "Південний Буг", Білгород-Дністровської районної ради Одеської області про: 1)визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, площею 1,3068 га, розташованої на Будацькій косі Білгород-Дністровського району, Одеської області біля смт Затока, укладеного 16.05.01 між Білгород-Дністровською районною радою та Малим підприємством "Південний Буг"; 2)визнання незаконним та скасування рішення Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 08.12.00 № 343-ХХІІ; 3)визнання недійсною додаткової угоди до зазначеного договору оренди земельної ділянки від 10.08.08. Прокурор посилався на те, що оспорюване рішення радою прийнято з перевищенням компетенції та з порушенням норм земельного законодавства, оскільки правом розпоряджатоися земельною ділянкою, переданою відповідачеві-2 в оренду, на час винесення спірного рішення, були наділені обласні ради. Враховуючи незаконність рішення ради, прокурор вважав недійсним і спірний договір оренди землі та додаткову угоду до нього. Позов обґрунтований приписами статті 48 Цивільного кодексу УРСР, статей 203, 220, 654 Цивільного кодексу України, статті 209 Господарського кодексу України, статей 19 Земельного кодексу України 1990 року, статті 14 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 24.05.04 №677.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.04.14 (суддя Зайцев Ю.О.) позовні вимоги задоволені. Визнано незаконним та скасовано рішення Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 08.12.00 № 343-ХХІІІ "Про надання земельної ділянки в оренду Малому підприємству "Південний Буг" на Будацькій косі біля смт Затока для забудови та обслуговування бази відпочинку "Південний Буг". Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, загальною площею 1,3068 га, розташованого на Будацькій косі Білгород-Дністровського району, Одеської області, біля смт Затока, укладений 16.05.01 між Білгород-Дністровською районною радою та Малим підприємством "Південний Буг". Визнано недійсною додаткову угоду серії АЕА № 513454 від 10.08.08 до зазначеного договору оренди земельної ділянки. Господарський суд виходив з того, що оскаржуване рішення Білгород-Дністровської районної ради є незаконним з огляду на відсутність у останньої повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою, позаяк такими на момент винесення оспорюваного рішення була наділена Одеська обласна рада. Враховуючи незаконність спірного рішення суд визнав недійсним і договір оренди земельної ділянки, укладений на підставі такого рішення, та додаткову угоду до нього.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.06.14 (судді: Лашин В.В., Аленін О.Ю., Воронюк О.Л.) перевірене рішення місцевого господарського суду скасовано. В позові відмовлено. Апеляційний господарський суд виходив з недоведеності і необґрунтованості позовних вимог та відмовив у позові за спливом строку позовної давності за заявленими прокурором вимогами.

Заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову у справі, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Прокурор вважає, що судом апеляційної інстанції порушені приписи статті 19 Конституції України, статей 12, 19, 102 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), розділу VІІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про оренду землі" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), статей 71, 76, 80 Цивільного кодексу УРСР, статей 256, 261, 267 Цивільного кодексу України, статей 43, 53, 82, 11128 Господарського процесуального кодексу України. Він наголошує на тому, що спірна земельна ділянка належить до земель загальнодержавної власності рекреаційного призначення; що правом її розпорядження на час винесення радою рішення про передачу такої землі в оренду були наділені обласні ради народних депутатів. Водночас прокурор не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо пропуску ним строку позовної давності та посилається на судову практику Верховного Суду України у справі №6/17-4949-2011.

Від Малого підприємства "Південний Буг" судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому підприємство просить залишити постанову у справі без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від Білгород-Дністровської районної державної адміністрації надійшов відзив про залишення без змін постанови у справі, а касаційної скарги - без задоволення. Водночас адміністрація просила розглянути ссправу без участі її представників.

Від Білгород-Дністровської районної ради Одеської області відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення учасників процесу, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарські суди установили, що за рішенням Білгород-Дністровської районної ради від 08.12.00 №343-ХХІІІ Малому підприємству "Південий Буг" із земель запасу Білгород-Дністровської районної ради було надано у тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 25 років земельну ділянку, загальною площею 1,3068 га, що розташована на Будацькій косі, Білгород-Дністровського району, біля смт. Затока, для забудови та обслуговування бази відпочинку "Південний Буг". Також суди установили, що на підставі цього рішення 16.05.01 між Білгород-Дністровською районною радою та МП "Південний Буг" був укладений договір оренди вказаної земельної ділянки. Умовами цього договору передбачено передання спірної земельної ділянки МП "Південний Буг" в оренду на 25 років для забудови та обслуговування бази відпочинку "Південний Буг". Договір був зареєстрований у Білгород-Дністровському районному відділі земельних ресурсів 17.05.01 за №19. В подальшому, 10.08.08 між Білгород-Дністровською державною адміністрацією Одеської області та МП "Південний Буг" укладено додаткову угоду до спірного договору оренди. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимоги Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області заявлені в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації, Малого підприємства "Південний Буг", Білгород-Дністровської районної ради Одеської області про: 1)визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, площею 1,3068 га, розташованої на Будацькій косі Білгород-Дністровського району, Одеської області біля смт Затока, укладеного 16.05.01 між Білгород-Дністровською районною радою та Малим підприємством "Південний Буг"; 2)визнання незаконним та скасування рішення Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 08.12.00 № 343-ХХІІ; 3)визнання недійсною додаткової угоди до зазначеного договору оренди земельної ділянки від 10.08.08. Ухвалюючи рішення у справі місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цих вимог. Скасовуючи рішення суду, апеляційний господарський суд визнав позовні вимоги необґрунтованими та недоведеними. Водночас суд дійшов висновку і про сплив строку позовної давності за позовом прокурора. Проте такі висновки суду апеляційної інстанції визнаються передчасними з огляду на наступне. У відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України судове рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Відповідно до приписів статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. Разом з цим, за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі. Тобто, метою апеляційного суду є розгляд справи повторно. В силу приписів статті 105 названого Кодексу за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову, у якій мають бути зазначені, зокрема, обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією; доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази; мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів. Проте, ухвалюючи постанову у справі суд апеляційної інстанції вимог вказаних норм не виконав, не з'ясував усіх необхідних для вирішення спору обставин, не надав оцінку усім доказам зібраним у справі та доводам сторін. Не зазначено у постанові апеляційної інстанції і обґрунтованого та вмотивованого спростування висновків господарського суду першої інстанції. Обмежившись посиланням на те, що оспорюваний договір оренди може бути визнаний недійсним лише на майбутнє, апеляційний господарський суд не досліджував обставин, з якими закон пов'язує визнання недійсним такого договору. Водночас апеляційний господарський суд залишив поза увагою і те, що у матеріалах справи відсутня додаткова угода від 10.08.08 до оспорюваного договору, вимога про визнання недійсною якої заявлялася прокурором. Окрім цього, відмовляючи у задоволенні позову через необґрунтованість позовних вимог, апеляційний господарський суд відмовив у позові і через сплив строку позовної давності. Проте, такі висновки суду визнаються взаємовиключними, оскільки за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, правила про позовну давність мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права, а відтак і обґрунтованості позовних вимог. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги. У разі, коли буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Наведене узгоджується з позицію, викладеною у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13 №10. Втім, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові, викладеного не врахував, об'єднавши взаємовиключні поняття правил застосування позовної давності, як за спливом строків позовної давності, так і необґрунтованістю самої вимоги, що унеможливлює висновок про законність ухваленої у справі постанови. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. Відтак, постанова у справі підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду, а касаційна скарга задовольняється частково.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.06.14 у справі №916/3095/13 скасувати. Справу скерувати на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради задовольнити частково.

Головуючий Г.Кравчук

Судді Т.Гоголь

В.Швець