Постанова № 40406715, 05.09.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 вересня 2014 року № 826/11169/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНДЕЛІТАЖ" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києва про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранделітаж» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дій щодо проведення невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Гранделітаж» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Фірма «Асія», ТОВ «Альта Ком», ТОВ «Каліон», ТОВ «Капексбуд», ТОВ «Альтаїр Компані» за період з 01.01.2012 по 31.12.2013, визнання протиправними дій щодо внесення висновку про недійсність господарських договорів та інших господарських документів в акт «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Гранделітаж» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Фірма «Асія», ТОВ «Альта Ком», ТОВ «Каліон», ТОВ «Капексбуд», ТОВ «Альтаїр Компані» за період з 01.01.2012 по 31.12.2013» №576/22-08/37078879 від 19.02.2014, скасування податкових повідомлень-рішень від 06.03.2014 №0003702213, №0003692213.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що підставою для проведення перевірки слугував лист СУ ФР ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, який є постановою в розумінні п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України. Під час перевірки не було досліджено первинну документацію, висновки гуртуються виключно на акті перевірки контрагента та припущеннях податкового органу. З огляду на безпідставність висновків акту №576/22-08/37078879 від 19.02.2014, позивач вважає прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідач - Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні за згодою сторін відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Гранделітаж» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Фірма «Асія», ТОВ «Альта Ком», ТОВ «Каліон», ТОВ «Капексбуд», ТОВ «Альтаїр Компані» за період з 01.01.2012 по 31.12.2013, за результатом якої складено акт №576/22-08/37078879 від 19.02.2014 (далі - акт перевірки).

З акту перевірки вбачається, що податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем норм: п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України та заниження позивачем суми ПДВ, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду в розмірі 446 426 грн.; п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено суму податку на прибуток у розмірі 1 155 699 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 06.03.2014:

- №0003692213, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 1 444 623 грн.(за основним платежем 1 155 699 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 288 924 грн.),

- 0003702213, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 669 638 грн. (за основним платежем 446 426 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 223 212 грн.).

Суд вважає необґрунтованою вимогу про визнання протиправними дій щодо проведення невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Гранделітаж» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Фірма «Асія», ТОВ «Альта Ком», ТОВ «Каліон», ТОВ «Капексбуд», ТОВ «Альтаїр Компані» за період з 01.01.2012 по 31.12.2013, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Згідно із п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

З матеріалів справи вбачається, що перевірку позивача проведено на виконання постанови СУ ФР ДПІ у Солом'янському районі Головного управління Мін доходів у м. Києві від 12.12.2013, тобто за наявності підстав визначених п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

Також, з матеріалів справи вбачається, що перевірку проведено на підставі наказу від 06.02.2014 №250 та повідомлення від 06.02.2014 №30/10/26-59-22-08-20, копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідно до п.п. 86.1, 86.4 ст. 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

Строк складення акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого цим Кодексом (з урахуванням його продовження).

У разі незгоди платника податків з висновками акта, такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Акт (довідка) документальної невиїзної перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

Акт (довідка) документальної невиїзної перевірки після його реєстрації вручається особисто платнику податків чи його законним представникам або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення. У разі відмови платника податків або його законних представників від підписання акта (довідки) перевірки посадовими особами контролюючого органу складається відповідний акт, що засвідчує факт такої відмови. Відмова платника податків або його законних представників від підписання акта перевірки не звільняє такого платника податків від обов'язку сплатити визначені контролюючим органом за результатами перевірки грошові зобов'язання. Заперечення по акту перевірки розглядаються у порядку і строки, передбачені п. 86.7 цієї статті.

Зокрема, згідно з п. 86.7 ст. 86 ПК України, у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються контролюючим органом протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному ст. 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року у справі № К/9991/36349/11 зазначено, що акт перевірки та внесення до нього даних є лише засобом документування дій контролюючого органу.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року у справі № К/9991/36349/11 зазначено, що акт перевірки та внесення до нього даних є лише засобом документування дій контролюючого органу.

З огляду на викладене вбачається, що акт перевірки є службовим документом, у якому зафіксовано відповідні порушення податкового законодавства та який жодним чином не може порушувати права та інтереси позивача. Крім того, як зазначено у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2012 року у справі № 2а-8072/11/2670, вчинені податковим органом дії щодо складання акту документальної невиїзної перевірки не породжують для платника податків настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки.

Згідно з п. п. 4-6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22 грудня 2010 року № 984, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень вказаного законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні або інші документи, зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів з посиланням на відповідні норми чинного законодавства.

Отже, у разі виявлення під час перевірки правочинів, що суперечать інтересам держави та суспільства, або безтоварні операції контролюючий орган повинен відобразити вказане в акті перевірки.

Суд зауважує, що в даному випадку належним способом захисту порушеного права є оскарження рішення прийнятого на підставі висновків перевірки, оскільки саме рішення безпосередньо впливає на права, інтереси ат обов'язки платника податків.

З огляду на викладене, вимога про визнання протиправними дій щодо внесення висновку про недійсність господарських договорів та інших господарських документів в акт «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Гранделітаж» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Фірма «Асія», ТОВ «Альта Ком», ТОВ «Каліон», ТОВ «Капексбуд», ТОВ «Альтаїр Компані» за період з 01.01.2012 по 31.12.2013» №576/22-08/37078879 від 19.02.2014 не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень від 06.03.2014 №0003702213, №0003692213, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач мав взаємовідносини з наступними контрагентами:

- ТОВ «Фірма АСІЯ» відповідно до договорів субпідряду: від 23.07.2012 №23-07/12, від 01.11.2012 №01/11/12, від 01.11.2012 №01/12/12, в ході виконання яких сторонами складено податкові накладні, акти приймання-передачі будівельних робіт, копії яких містяться в матеріалах справи;

- ТОВ «Альта-ком» відповідно до договорів субпідряду від 24.07.2012 №24-07/12, від 01.11.2012 №2/11/12, в ході виконання яких сторонами складено податкові накладні, акти приймання-передачі будівельних робіт, копії яких містяться в матеріалах справи;

- ТОВ «Каліон» відповідно до договорів субпідряду від 06.11.2013 №06-11/12, від 06.02.2013 №06-02/13, від 01.04.2013 №01-04/13, від 03.06.2013 №03-06/13, , в ході виконання яких сторонами складено податкові накладні, акти приймання-передачі будівельних робіт, копії яких містяться в матеріалах справи;

- ТОВ «Капексбуд» відповідно до договору поставки від 10.04.2013 №10-04/13, в ході виконання якого сторонами складено податкові та видаткові накладні, копії яких долучено до матеріалів справи ;

- ТОВ «Альтаїр Компані» відповідно до договорів субпідряду від 01.07.2013 №01-07/13, від 01.08.2013 №01-08/13, в ході виконання яких сторонами складено податкові накладні, акти приймання-передачі будівельних робіт, копії яких містяться в матеріалах справи.

Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень були наступні обставини, які відображені в акті, а саме: опитані як свідки директори ТОВ "Альтаір Компані" - ОСОБА_1 та ТОВ "Каліон" - ОСОБА_2, показали, що не мають відношення до фінансово-господарської діяльності вказаних товариств копії протоколів допиту долучено до матеріалів справи).

У ході досудового розслідування у межах кримінального провадження №32013110080000071, відкритого відносно ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, за ознаками кримінальних проваджень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 КК України, виявлено, що зазначені особи, з метою прикриття незаконної діяльності, а саме пособництва в ухиленні від сплати податків шляхом використання реквізитів фіктивних товариств, підроблення первинних фінансово-господарських та інших документів, а також проведення незаконних банківських операцій, протягом 2012-2013 років створили/придбали, зокрема, ТОВ "Каліон" та ТОВ "Капексбуд".

Допитані як свідки у кримінальному провадженні засновники та директори ТОВ "Каліон", ТОВ "Капексбуд" та ТОВ "Альтаір Компані" показали, що вказані товариства ними зареєстровані за грошову винагороду без мети здійснення легальної фінансово-господарської діяльності (копії протоколів допиту долучено до матеріалів справи).

З матеріалів справи вбачається, що вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 18.07.2014 у справі №755/15645/14-к ОСОБА_3, визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України та встановлено, що невстановлені особи за попередньою змовою створили/придбали підприємства, що мають ознаки фіктивності , зокрема, ТОВ «Капексбуд», ТОВ «Каліон», ТОВ «Альтаїр Компані» з метою прикриття незаконної діяльності.

Крім того, вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 01.04.2014 у справі №1-кп/760/333/2014 визнано винною ОСОБА_1 у вчинені злочинів, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 3 ст 358 КК України та встановлено, що остання за грошову винагороду на її ім'я зареєструвала ТОВ «Альтаїр Компані» з метою прикриття незаконної діяльності , а саме: з метою штучного створення податкового кредиту з податку на додану вартість іншим підприємствам з метою ухилення від сплати податків до Державного бюджету України.

У постанові Верховного Суду України від 01 вересня 2009 року № 21-1258во09 зазначено, що необхідно приймати до уваги факт наявності фінансово-господарських зв'язків з підприємствами, діяльність яких має ознаки "фіктивності".

Крім того, в силу норм ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини встановлені згадуваними вироками, зокрема, щодо створення (придбання) контрагентів позивача з метою прикриття незаконної діяльності , а саме: з метою штучного створення податкового кредиту з податку на додану вартість іншим підприємствам з метою ухилення від сплати податків до Державного бюджету України не потребують повторного доказування.

Згідно з п.2, 3, 5 ст. 65 Господарського кодексу України: власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Згідно з пунктом 3 статті 8 Розділу III Закону України від 16.07.1999р. № 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (надалі -Закон України №996) визначено, що відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно з вказаними вище вироками та поясненнями засновники контрагентів позивача не мали відношення до зазначених обов'язків покладених на них згідно з Законом України від 16.07.1999р. № 996.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно п.2.4, п.2.16 Положення "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. №168/704, визначено, що: первинні документи для надання ним юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити і бути підписані посадовою особою, відповідальною за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа; забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну та фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

З огляду на викладене, податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності товариства, зокрема у підписанні будь-яких первинних документів, не можна вважати належно оформленими та підписаним повноваженими особами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанову Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі №21-421а11.

Крім того, позивачем не надано належних доказів, які б підтвердили фактичний рух коштів в оплату вищезазначених договорів з контрагентом та будь - яких інших доказів здійснення замовником фінансування субпідрядних робіт.

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, є достатніми для підтвердження висновку податкового органу про те, що господарські операції з виконання підрядних робіт фактично не мали реального характеру, замовлення та виконання робіт оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст.138 Кодексу).

Згідно пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.44.1. ст.44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. а п.198.1, п.198.2., п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями(іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Враховуючи, що вказаними вище вироками встановлено, що контрагентів позивача створено з метою прикриття незаконної діяльності , а саме: з метою штучного створення податкового кредиту з податку на додану вартість іншим підприємствам з метою ухилення від сплати податків до Державного бюджету України, оскільки первинні бухгалтерські документи від імені контрагентів позивача підписано особами, які заперечують свою участь у здійсненні господарської діяльності таких товариств та підписанні документів, беручи до уваги, що позивачем не надано належних доказів, які б підтвердили фактичний рух коштів в оплату вищезазначених договорів з контрагентом та будь - яких інших доказів здійснення замовником фінансування субпідрядних робіт, суд вважає обґрунтованим висновок податкового органу про порушення позивачем норм п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України

о свідчить про правомірність винесених на їх підставі податкових повідомлень-рішень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач при проведенні перевірки та прийнятті оскаржених податкових повідомлень-рішень діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Келеберда