Постанова № 40406704, 19.08.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

19 серпня 2014 р. №7828/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мар'єнко Л.М.,

при секретарі судового засідання - Тверитнікові О.О.,

за участю: представника позивача - Машир В.О., представника відповідача - Гаспарян А.Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Харківагроснаб" до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення -рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю фірми "Харківагроснаб", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова, в якому просить суд визнати недійсним та скасувати податкове - повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова від 08.06.2010 року № 0000080700/0 .

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2010 року у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Харківагроснаб" до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2010 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Харківагроснаб" залишено без задоволення. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2010 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.02.2014 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Харківагроснаб" задоволено. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2010 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що винесене податкове повідомлення - рішення відповідачем суперечить законодавству з питань оподаткування, тому підлягає скасуванню. Підставою для прийняття рішення стали висновки акту перевірки про завищення позивачем задекларованої суми податкового кредиту за податковими накладними, виписаними ТОВ "Українська фінансова компанія Арієс", які не відповідають, на думку відповідача, вимогам пп. 7.2.1. п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Позивач зазначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач не довів того, що виявлені під час перевірки недоліки податкових накладних впливають на розмір податкового кредиту, сформованого позивачем.

Відповідач проти позову заперечував, надав письмові заперечення, в яких просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що, розглядаючи питання можливості відшкодування ПДВ з державного бюджету, діяльність ТОВ "УФК - Арієс" постачальника ТОВ фірми "Харківагроснаб" мала ознаки "фіктивного підприємства", а саме: ТОВ "УФК - Арієс" не знаходиться за юридичною та фактичною адресами, не має достатньої кількості трудових ресурсів та основних засобів для здійснення фінансово-господарської діяльності, до того ж неможливе підтвердження отримання товару від зазначеного контрагенту, його транспортування, зберігання. ТОВ "УФК - Арієс" визнано банкрутом та розпочато ліквідаційну процедуру, у зв'язку з чим неможливе підтвердження податкового кредиту по ланцюгу постачання до виробника.

Представник позивача Машир В.О. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та письмових поясненнях.

Представник відповідача Гаспарян А.Н. у судовому засіданні заперечувала проти позову, просила відмовити у його задоволенні, посилаючись на наведені у письмових запереченнях обставини.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю фірми "Харківагроснаб" зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Харківської міської ради 12.01.1998 року (т.2 а.с.82), перебуває на обліку в Західній об'єднаній державній податковій інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, є платником податку на додану вартість (т.2 а.с.83).

Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №675206, видами діяльності за КВЕД - 2010 є неспеціальна оптова торгівля; інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у.; знесення; підготовчі роботи на будівельному майданчику; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; вантажний автомобільний транспорт (т.2 а.с.88).

На підставі направлення від 06.05.2010 року №284, фахівцями ДПІ у Ленінському районі м. Харкова проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ фірми "Харківагроснаб" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість із зарахуванням на розрахунковий рахунок платника у банку за березень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.01.2010 р. по 28.02.2010 р.

За результатами перевірки податковим органом складено акт від 28.05.2010 року №7157/07-004/25190036 (т.1 а.с.6-32), в якому встановлені наступні порушення: згідно з поданою позивачем до податкового органу декларацією з ПДВ за березень 2010 року та розрахунком суми бюджетного відшкодування, сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на розрахунковий рахунок за березень 2010 року складає 196371,00 грн. Перевіркою частково підтверджено відображене позивачем в декларації за березень бюджетне відшкодування в сумі 103732,00 грн. В порушення п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4. Закону України "Про податок на додану вартість", п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" від 30.05.1997р. № 165, завищено суму податкового кредиту за декларацією за січень 2010 року на суму 54807,32 грн., за лютий 2010 року на суму 61819,78 грн., за березень 2010 року на суму 69764,83 грн., в зв'язку з чим позивачу зменшено заявлену суму бюджетного відшкодування по податковій декларації за березень 2010 року відповідно до п.п. 7.7.1 п.п. 7.7.2 п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в розмірі 92639,00 грн., зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 23988,00 грн. та зменшено суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за березень 2010 року в розмірі 69765,00 грн.

На підставі вказаних висновків податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення форми „В1" від 08.06.2010 року №0000080700/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 92639,00 грн. (т. 1 а.с.5).

Судом встановлено, що ТОВ фірмою "Харківагроснаб" укладено з ТОВ "УФК - Арієс" договір купівлі-продажу від 29.10.2009 року №29/10-1 №20/04 (т.2 а.с..150-151). Предметом договору є, відповідно специфікації, поставка позивачу ТМЦ (запчастин для сільськогосподарської техніки).

ТОВ "УФК - Арієс" виписало позивачу податкові накладні та видаткові накладні (т.1 а.с.81-184).

Суд зазначає, що згідно п.4.1 договору, оплата за товар по договору здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника або іншим способом, який не суперечить законодавству України (т.2 ст.150-151).

Судом встановлено, що розрахунок позивачем здійснювався згідно акта приймання-передачі векселів від 07.04.2010 року (т.2 а.с.152).

Відповідно цього акту, ТОВ фірмою "Харківагроснаб" передано ТОВ "УФК - Арієс" в рахунок погашення заборгованості за придбаний товар шість простих векселів серії АА №1583694, 1583695, 1583696, 1583697, 1583698, 1583699, які складені 07.04.2010 року на загальну суму 1363719 грн.

Зазначені прості векселі видано емітентом ТОВ фірмою "Харківагроснаб" на ТОВ "УФК - Арієс", термін погашення 07.04.2020 року.

Відповідно ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" - умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі.

Суд зазначає, що всупереч наведеній нормі закону, умовами договору, а саме пунктом 4.1 договору купівлі-продажу (т.2 ст.150-151), укладеного між ТОВ "УФК - Арієс" та ТОВ фірмою "Харківагроснаб", не передбачено застосування векселів щодо проведення розрахунків за договором, тобто оплата за поставлені товарно-матеріальні цінності векселем умовами договору не передбачена.

Згідно довідки ТОВ фірма "Харківагроснаб" за підписом директора Посаженнікова О.В. від 12.06.2014 року № 020-2014, наданої на виконання ухвали суду про витребування доказів, додаткових угод до договору від 29.10.2009 року №29/10-1 не укладалось (т.2 а.с.177). При цьому вказані векселі векселеодержувачем або векселедержателями до сплати не пред'являлись та не були погашені.

Пунктом 1.4 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який діяв на час спірних правовідносин, встановлено, що цінний папір - це документ, що засвідчує право володіння або відносини позики та відповідає вимогам, установленим законодавством про цінні папери.

Пунктом "д" ч.5 ст. 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", який діяв на час спірних правовідносин, векселі визначені як вид цінних паперів.

Відповідно до п. 1.6 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що товарами є матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Таким чином, в усіх операціях, крім операцій з випуску та погашення, векселі виступають як товар згідно з правилами податкового законодавства.

Згідно п. 1.19 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг), є бартерною.

Суд зазначає, що видача платником податку векселя власної емісії в рахунок компенсації вартості придбаних товарів, така операція не супроводжується переходом права власності на товар і не є поставкою, оскільки під час емісії вексель не є товаром.

Відповідно до п.п. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість", який діяв на час виникнення спірних правовідносин, не є об'єктом оподаткування, а саме, випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу (погашення, викупу) за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, органами місцевого самоврядування відповідно до закону, включаючи інвестиційні та іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю, деривативи, а також корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах; обміну зазначених цінних паперів та корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, формах, на інші цінні папери; розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також діяльності з управління активами (у тому числі пенсійними активами, фондами банківського управління), відповідно до закону.

Проте інші операції з цінними паперами, а саме видача (емісія) цінних паперів у рахунок компенсації вартості придбаних товарів, обмін раніше виданих цінних паперів на інші товари (крім цінних паперів), не виключені зі складу об'єктів оподатковування податком на додану вартість.

Відповідно до п. 4.8 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" у разі коли платник податку здійснює операції з поставки товарів (послуг), які є об'єктом оподаткування згідно з пунктом 3.1 статті 3 цього Закону, під забезпечення боргових зобов'язань покупця, надане такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових інструментів (далі - вексель), випущених таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є договірна вартість таких товарів (послуг).

Згідно абз. 3 п. 4.8 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість", для цілей оподаткування векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку, крім податкових векселів.

Таким чином, видача векселя (крім податкового) не супроводжується виникненням будь-яких додаткових податкових зобов'язань платника податку, а саме, у вигляді нарахувань податку на додану вартість на вартість векселя.

Згідно п. 4.2 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість", у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Суд зазначає, що інших відмінностей податкового режиму бартерних операцій Законом України "Про податок на додану вартість" не передбачено.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг)

Таким чином, платник податку, який видав або передав за індосаментом вексель для компенсації вартості придбаних товарів чи послуг, отримує право на включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, нарахованої на вартість отриманих товарів.

Проте для визначення підстав виникнення права платника податку на податковий кредит вирішальне значення має саме рух товарів та послуг, а не рух векселів, які обслуговують відповідні операції. Факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог п. 7.4 ст. 7 Закон України "Про податок на додану вартість" є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість навіть у тому разі, якщо розрахунки за товар взагалі ще не здійснені.

При цьому суд зазначає, що відповідно до п. "а" п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом платника податку, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, суми податку на додану вартість, нарахованого під час придбання товарів чи послуг, у розрахунок за які було передано векселі (власної емісії або емітовані третіми особами), не є фактично сплаченими постачальникам таких товарів (послуг). Тому, включені до складу податкового кредиту платника податку, не враховуються під час визначення належних такому платнику податку сум бюджетного відшкодування.

Суд зазначає, що наведена правова позиція відповідає роз'ясненням Вищого адміністративного суду України, які викладені в Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість» Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 року.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту виконання позивачем зобов'язань по оплаті товарно-матеріальних цінностей за зазначеним вище правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти не були списані з рахунків позивача, тобто не вибули з його власності, а оплата шляхом видачі простого векселя здійснена всупереч вимог ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні", оскільки не передбачена умовами договору.

Крім того, відповідно до договору від 29.10.2009 року №29/10-1 №20/04, а також податкових та видаткових накладних, поштова адреса відправника зазначена, як м. Харків, вул. Южная , буд. 4.

З Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено, що місцезнаходження ТОВ "УФК - Арієс": м. Харків, вул. Північна, буд.4.

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", який діяв на час спірних правовідносин, визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно п.п. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" зазначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Як вбачається з матеріалів справи, при виході спеціалістів відділу податкової міліції ДПІ у Ленінському районі м. Харкова за юридичною особою ТОВ «УФК - Арієс» встановлено, що за даною адресою знаходиться інша юридична особа - ВАТ «Харківське АТП», яка дозволів щодо державної реєстрації ТОВ «УФК - Арієс» за даною адресою не надавала та, починаючи з 01.01.2005 р., тобто і на час укладення правочину між позивачем та ТОВ «УФК - Арієс», договірні відносини щодо оренди приміщень між ВАТ «Харківське АТП» та ТОВ «УФК - Арієс» припинено.

В зв'язку з наведеним відповідач направив запити до податкового органу за місцем знаходження ТОВ "УФК-Арієс", за результатами розгляду яких було встановлено, що постановою Господарського суду Харківської області від 13.04.2010 р. по справі № Б-19/45-10 ТОВ "УФК-Арієс" визнано банкрутом та розпочато ліквідаційну процедуру.

Також, податковим органом встановлено, що ТОВ "УФК-Арієс" не знаходиться за юридичною адресою та за адресою місцезнаходження ліквідаційної комісії, про що складено акт від 05.05.2010 р. № 212/23-212/33122520.

Відповідно до п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" від 30.05.1997р. № 165, який діяв на час спірних правовідносин, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.

Згідно п.2.2 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" зареєстрованого Міністерством фінансів України від 05.06.1995 р. за №168/704, первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції, якщо це можливо, безпосередньо після її проведення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

На вимогу контролюючих або судових органів та своїх контрагентів підприємство, установа зобов'язані за свій рахунок зробити копії таких документів на паперовому носії.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.

Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників

Відповідно до ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.06.1999р. за №391/3684) указано, що доходами є збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем вимог п.п. 7.2.1. п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є обґрунтованим, оскільки у виписаних ТОВ "УФК - Арієс" податкових накладних адреса постачальника вказана, як м. Харків, вул. Южная, буд. 4, згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адреса за якою знаходиться постачальник м. Харків, вул. Північна, буд. 4, а фактично на час укладення угоди з позивачем контрагент ТОВ "УФК - Арієс" не перебував за адресою реєстрації, що додатково підтверджує нереальний характер укладеної між позивачем та ТОВ "УФК-Арієс" угоди, на підставі податкових накладних, за якими в подальшому позивачем було сформовано податковий кредит, а також зазначені суми ПДВ увійшли до розрахунку суми бюджетного відшкодування по податковій декларації за березень 2010 року, залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду та суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за березень 2010 року.

Крім того, суд зазначає, що поставка ТМЦ, які в даному випадку є запчастинами для сільськогосподарської техніки, виходячи з їх фізичних властивостей - ваги та об'єму, безумовно передбачає їх транспортування відповідними транспортними засобами. Згідно п.3.3 вищевказаного договору постачання товару здійснюється силами постачальника за його рахунок.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Мінтрансу України №363 від 14.10.1997 року, які діяли на час спірних правовідносин, вказано, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно п.11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Відповідно до Типової форми №1-ТН, затвердженої Міністерством транспорту України від 29.12.1995 року №488/346, яка діяла на час спірних правовідносин, передбачено необхідність заповнення графи пункт навантаження.

Судом встановлено, що в товарно-транспортних накладних, наданих позивачем до справи, у графі "пункт навантаження" зазначено - "м. Харків", пункт розвантаження - "м. Харків, вул. Спортивна, буд. 9", тобто відправником вказана неповна адреса пункту навантаження.

Таким чином, надані позивачем товарно-транспортні накладні не відповідають вимогам допустимості доказів та не можуть бути взяті судом до уваги в якості підтвердження факту реального постачання ТМЦ, оскільки в товарно - транспортних накладних фактично не вказано пункту навантаження.

У відповідності до вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожний зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод, інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, перевіривши відповідно до вимог зазначеної норми рішення відповідача, що оскаржується в даній справі, судом встановлено, що його прийнято з урахуванням вимог ст. 6 Конституції України, яка передбачає, що органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Зокрема, приписами ст. 2, ст. 10 та ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" на державні податкові інспекції покладено завдання та функції контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків і зборів, перевірки достовірності документів, пов'язаних з обчисленням податків, які реалізуються шляхом проведення документальних невиїзних, планових та позапланових виїзних перевірок.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про необґрунтованість доводів позивача щодо реальності угоди, укладеної між позивачем та ТОВ "УФК-Арієс", оскільки позивачем не доведено факту поставки та сплати за договором поставки. З огляду на це, Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Харкова при винесенні податкового повідомлення-рішення від 08.06.2010 року №0000080700/0 діяла в межах своєї компетенції, обґрунтовано та законно, зазначене рішення прийнято з дотриманням вимог ч.3 ст.2 КАС України, є правомірним та не підлягає скасуванню, через що у задоволенні позову належить відмовити у повному обсязі.

Згідно ст. 94 КАС України, у разі відмови у задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати з відповідача не присуджуються.

Керуючись ст.ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Харківагроснаб" до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова від 08.06.2010 року №0000080700/0 - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 26.08.2014 року.

Суддя Мар'єнко Л.М.