Ухвала суду № 40405598, 09.09.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 376/566/14-ц Головуючий у І інстанції Віговський С.І.Провадження № 22-ц/780/3877/14 Доповідач у 2 інстанції КашперськаКатегорія 1 09.09.2014

УХВАЛА

Іменем України

09 вересня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Бевзюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 24 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Сквирської міської ради Київської області, третя особа ОСОБА_1 про визнання права власності на майно в порядку спадкування,

заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

В березні 2014 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом про визнання права власності на майно в порядку спадкування. Заявлені вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дід ОСОБА_4, після його смерті відкрилася спадщина у вигляді будинку АДРЕСА_1, вона є спадкодавцем за правом представлення, оскільки її батько ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Вона прийняла спадщину шляхом подачі заяви до нотаріальної контори, крім неї спадкоємцем першої черги є дочка спадкодавця ОСОБА_1, яка окремо оформляє свою ? частину спадкового майна. Вказує, що своєчасно звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, у видачі свідоцтва їй відмовлено в зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на будинок. Просила визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 24 березня 2014 року позов задоволено, визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами, що належала її дідові ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Третя особа ОСОБА_1, не погоджуючись із рішенням Сквирського районного суду Київської області від 24 березня 2014 року, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до відхилення, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, суд першої інстанції виходив із того, що позивач прийняла спадщину шляхом подачі заяви до нотаріальної контори у встановлений законом строк, є спадкоємцем першої черги за правом представлення та позбавлена можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом через відсутність правовстановлюючого документу на спадковий будинок.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, а також онукою ОСОБА_4

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

13 вересня 2014 року відкрито спадкову справу № 72/2013 щодо майна померлого ОСОБА_4, із заявами про прийняття спадщини звернулися: 13 вересня 2013 року дочка померлого ОСОБА_1, а 17 вересня 2013 року - онука ОСОБА_2, свідоцтва про право на спадщину у даній спадковій справі не видавались.

Згідно листа Комунального підприємства «Південне бюро технічної інвентаризації» від 06 серпня 2014 року № 2366, станом до 01 січня 2013 року право власності на жилий будинок АДРЕСА_1, було зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності від 27 липня 1983 року, виданого Комбінатом комунальних підприємств на підставі рішення Сквирської міської ради народних депутатів від 30 червня 1983 року № 109 (реєстрова книга № 23, реєстрований № 3089).

Листом Сквирської районної державної нотаріальної контори Київської області від 12 грудня 2013 року № 53/01-16 ОСОБА_2 повідомлено, що у відповідності до п. 216 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів в оригіналі про належність цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешт цього майна, тому нотаріальна контора не має можливості видати свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Главою 86 ЦК України, а також спеціальним законодавством, зокрема, Законом України «Про нотаріат», підзаконними нормативними актами, визначено нотаріальний порядок оформлення права на спадщину, що відповідає встановленій законодавством сукупності функцій притаманній юрисдикційній діяльності судів та нотаріусів.

Згідно п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику в справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

У разі, якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові.

Оскільки позивачу листом нотаріальної контори від 12 грудня 2013 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, а інший спадкоємець ОСОБА_1 фактично заперечує проти позову, між сторонами існує цивільно-правовий спір з приводу спадкового майна, який має бути вирішений судом.

Відповідно до вимог ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, що його пережив, та батьки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1266 ЦК України, внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

У відповідності до ст. ст. 1268 - 1270 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

З огляду на викладене в судовому засіданні безспірно знайшли своє підтвердження ті обставини, що позивач ОСОБА_2 як спадкоємець за представленням відповідно до вимог ст. 1269 ЦК України прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 у вигляді ? частини жилого будинку АДРЕСА_1, оскільки в передбачений ст. 1269 ЦК України строк як спадкоємець першої черги звернулася із заявою до приватного нотаріуса Сквирського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_7 про прийняття спадщини.

Оскільки позивач ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, за правом представлення після спадкоємця першої черги за законом, другий спадкоємець першої черги за законом ОСОБА_1 також прийняла спадщину шляхом звернення із заявою до нотаріуса, інших спадкоємців першої черги не виявлено, суд першої інстанції правомірно визначив рівними їх частки у спадщині і визнав за позивачем ОСОБА_2 право власності на спадкове майно у вигляді ? частини жилого будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

При цьому право іншого спадкоємця ОСОБА_1 на отримання у власність ? частини спадкового майна в порядку спадкування за законом порушені не були.

Таким чином, суд обґрунтовано задовольнив заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність позову спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

На думку колегії суддів, необґрунтованими та безпідставними є доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції правил підсудності, враховуючи, що відповідачем є суб'єкт владних повноважень Сквирська міська рада Київської області.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У ст. ст. 2, 17 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів суб'єктів права у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування при здійсненні ними владних управлінських функцій; компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

З урахуванням наведеного, при визначенні підвідомчості справи потрібно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 звернулася до суду із вимогами про визнання права власності на спадкове майно, посилаючись на відсутність можливості оформити право власності у позасудовому порядку.

Розгляд таких справ згідно з положеннями ст. 15 ЦПК України за суб'єктним складом проводиться за правилами цивільного судочинства.

Таким чином, спір, що виник з приводу права власності, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Доводи апеляційної скарги про те, що вирішення порушеного позову відноситься до юрисдикції адміністративних судів, не ґрунтуються на вимогах закону та є безпідставними.

Колегія суддів враховує, що територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини є відповідачами при вирішенні справ про визнання права власності на спадкове майно за відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, таким чином, за наявності іншого спадкоємця - ОСОБА_1, позов повинен був пред'являтися до неї, а не до Сквирської міської ради Київської області.

Разом із тим, оскільки спір по суті вирішено правильно, колегія суддів керується ч. 2 ст. 337 ЦПК України, відповідно до якої не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань, відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 24 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.