Ухвала суду № 40405138, 04.09.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2014 року м. Львів Справа № 876/5687/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Багрія В.М., Гінди О.М.,

з участю секретаря - Андрушківа І.Я.,

представника позивача - Завалишина Ю.О., Саноцького Ю.Л.,

представника відповідача - Юрченка Ю.А,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2014 року по справі № 813/2966/14 за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Державне територіально-галузеве об'єднання «Львівська залізниця» (далі - ДТГО «Львівська залізниця») звернулося до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - СДПІ з ОВП у м. Львові), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення СДПІ з ОВП у м. Львові від 26 грудня 2013 року № 0000164210/9452.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2014 року вказаний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ з ОВП у м. Львові від 26 грудня 2013 року № 0000164210/9452.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, СДПІ з ОВП у м. Львові подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послужили підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 12 грудня 2013 року № 248/42-00/01059900, а тому висновок суду першої інстанції про наявність підстав для скасування вказаного податкового повідомлення-рішення є помилковим.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги поданої відповідачем апеляційної скарги та просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Представники позивача в судовому засіданні заперечили проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просили відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 12 грудня 2013 року № 248/42-00/01059900, складеного за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ДТГО «Львівська залізниця» з питань взаєморозрахунків із Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегапласт-Захід» (далі - ТзОВ «Мегапласт-Захід») за жовтень, листопад 2010 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «Київський машинобудівний завод» (далі - ТзОВ «Київський машинобудівний завод») за грудень 2012 року, Державним підприємством «Укрзалізничпостач» (далі - ДП «Укрзалізничпостач») за листопад, грудень 2010 року, серпень-грудень 2011 року, серпень-вересень 2012 року та достовірності декларування податкових зобов'язань та податкового кредиту по поставці послуг нерезидентом у листопаді 2010 року - червні 2011 року, грудні 2011 року - квітні 2012 року, СДПІ з ОВП у м. Львові прийнято податкове повідомлення-рішення від 26 грудня 2013 року № 0000164210/9452, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 2160557.00 грн., з яких на 1444876.00 грн. за основним платежем та на 715681.00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.3, 7.2.8 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, а саме завищення податкового кредиту в сумі 1585526.00 грн. При визначенні суми грошового зобов'язання за основним платежем, що ввійшли в оскаржуване податкове повідомлення-рішення, податковим органом враховано строки давності, встановлені пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України.

Вказані висновки обґрунтовані посиланням на безтоварність господарських операцій та нікчемність договорів укладених позивачем з його контрагентами ТзОВ «Мегапласт-Захід», ТзОВ «Київський машинобудівний завод» та ДП «Укрзалізничпостач». На обґрунтування такого твердження відповідач посилається на відомості, які містяться в актах перевірок податковими органами вказаних юридичних осіб, відповідно до яких у них відсутні трудові та матеріальні ресурси, виробничі бази, складські приміщення, транспортні засоби, що свідчить про неможливість фактичного отримання та продажу товарів (робіт, послуг), а відтак, про відсутність реального здійснення господарської діяльності та про здійснення ними діяльності лише з метою надання податкової вигоди третім особам. Таким чином позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми цього податку, вказані у податкових накладних, виписаних даними контрагентами.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення ДТГО «Львівська залізниця» вимог податкового законодавства, а саме заниження податку на додану вартість, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а досліджені під час розгляду справи докази доводять реальність господарських операцій позивача з ТзОВ «Мегапласт-Захід», ТзОВ «Київський машинобудівний завод» та ДП «Укрзалізничпостач», що в свою чергу свідчить про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно з статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Спірні правовідносини мали місце в період з жовтня 2010 року по вересень 2012 року, а відтак, врегульовані нормами Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Такі ж норми щодо порядку формування податкового кредиту передбачені і статтею 198 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника податку права на податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість є фактичне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) та їх підтвердження належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Тобто, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Як видно з матеріалів справи, позивачем з вказаними вище контрагентами було укладено наступні договори:

договір від 04 січня 2010 року №ЦХП-60110-Л/НХ-1017/НЮ, укладений з ДП «Укрзалізничпостач», відповідно до умов якого останнє зобов'язувалось поставити на умовах цього договору та передати у власність, позивач прийняти і оплатити продукцію виробничо-технічного призначення;

договори від 20 серпня 2010 року № МНХ/в-1061 та від 23 вересня 2010 року № МНХТер-4-10042, укладені з ТзОВ «Мегапласт-Захід», відповідно до умов яких останнє зобов'язувалось поставити та передати у власність позивача товари, який в свою чергу зобов'язувався прийняти та оплатити їх вартість,

договір від 07 вересня 2012 року № Л/П -122234 НЮ, укладений з ТзОВ «Київський машинобудівний завод», відповідно до умов якого останнє зобов'язувалось у 2012 році надати позивачу послуги з модернізації колійної машини ЩОМ - 4 згідно з переліком наданих послуг та калькуляцією, а позивач - прийняти і оплатити надані послуги.

В підтвердження реальності виконання договірних відносин позивача з ДП «Укрзалізничпостач» позивачем надано суду копії податкових та видаткових накладних, актів прийому-передачі, товарно-транспортних накладних, рахунків, рахунків-фактур, прибуткових ордерів, накладних на відвантаження товарів.

Зазначені документи вказують на поставку товарно-матеріальних цінностей відокремленим підрозділам позивача, які здійснювали взаєморозрахунки за них, що узгоджується з вимогами Порядку розрахунків за поставлені товарно-матеріальні цінності між ДП «Укрзалзничпостач» і залізницями та обліку ведення претензійно-позовної роботи, затвердженого наказом Укрзалізниці від 30 квітня 2004 року №329-ЦЗ.

Також позивачем надано суду копії актів про приймання матеріалів, руху матеріалів по групі 110611, карток складського обліку, вимог на відвантаження товарів, сертифікатів якості та відповідності товарів, що свідчить про рух активів за результатами здійснених господарських операцій.

Реальність здійснених господарських операцій позивача з ТзОВ «Мегапласт-Захід» підтверджується копіями податкових та видаткових накладних, прихідних ордерів, рахунків-фактур, вимог, платіжних доручень, сертифікатів якості товару, паспорту товару, специфікацій до договору.

Висновок відповідача про недоведеність позивачем факту транспортування придбаного у ТзОВ «Мегапласт-Захід» товару з посиланням на відсутність товарно-транспортних накладних не може бути підставою для визнання здійснених господарських операцій безтоварними, оскільки товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Щодо господарських операцій позивача з ТзОВ «Київський машинобудівний завод», то в матеріалах справи містяться копії податкової накладної, акта здачі-приймання робіт, акта приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів модернізації, рахунку-фактури, платіжних доручень, калькуляції, формуляра щебенеочисної машини ЩОМ-4, паспорта двигуна ЯМЗ-65.03.10, паспорта дизель-електричної машини, паспорта генератора синхронного.

Зазначені документи містять усі необхідні реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що господарські операції між ДТГО «Львівська залізниця» та ТзОВ «Мегапласт-Захід», ТзОВ «Київський машинобудівний завод», ДП «Укрзалізничпостач» реально проведені, а відповідно вказані у виписаних даними контрагентами податкових накладних відомості відповідають дійсності.

В свою чергу, відповідачем не надано суду жодних доказів в підтвердження участі позивача у схемах мінімізації податкових платежів та транзитних фінансових потоків шляхом створення за допомогою спірних операцій лише видимості товарообігу та руху грошових коштів без реальних економічних змін майнового стану.

На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були зареєстровані в установленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, платники податку на додану вартість.

Крім того, згідно з чинним законодавством дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника не залежать від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у них основних фондів та трудових ресурсів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Посилання відповідача на нікчемність договорів укладених позивачем з згаданими вище контрагентами є безпідставними, оскільки необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В підтвердження факту існування вказаних обставин у даній справі СДПІ з ОВП у м. Львові не надано суду жодних належних та допустимих доказів.

Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про правомірність формування позивачем податкових зобов'язань за податком на додану вартість з врахуванням господарських відносин з ТзОВ «Мегапласт-Захід», ТзОВ «Київський машинобудівний завод» та ДП «Укрзалізничпостач», а відтак, про наявність підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2014 року по справі № 813/2966/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А.І. Рибачук

Судді В.М. Багрій

О.М. Гінда

Повний текст ухвали виготовлено 05 вересня 2014 року.