Постанова № 40400462, 09.09.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2014 р. Справа № 922/1388/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Фоміна В. О., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Деркач Ю.О.

за участю представників сторін:

позивача - Єфременка О.О. (довіреність №14-88 від 18.04.2014р.),

відповідача -Євсютіної І.В. (довіреність №2139/17 від 01.09.2014р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вх.№1629Х/2-7) на рішення господарського суду Харківської області від 03.06.14р. у справі № 922/1388/14,

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ,

до Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації, смт.Хорошеве,

про стягнення 2461981,34 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.06.2014р. у справі №922/1388/14 (суддя Суслова В.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації на користь Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" суму основного боргу у розмірі 2045015,72 грн., 3% річних у розмірі 92833,24 грн., інфляційних витрат у розмірі 85094,60 грн., пені у розмірі 187606,50 грн., судового збору у розмірі 49149,04 грн. В задоволенні пені у розмірі 46901,63 грн. та інфляційних втрат у розмірі 4529,65 грн. - відмовлено. Відмовлено відповідачу в задоволенні клопотання про розстрочку виконання рішення.

Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 03.06.2014р. у справі №922/1388/14 в частині зменшення пені; в оскарженій частині прийняти нове рішення, яким стягнути з Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації на користь Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" суми пені у розмірі 46901,63 грн., у стягненні якої було відмовлено. В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 03.06.2014 р. у справі №922/1388/14 залишити без змін. Судові витрати покласти на відповідача.

Скарга обґрунтована тим, що сторони визначили вид забезпечення виконання зобов'язання - пеню, що передбачені пунктом договору 7.2 та вже заздалегідь визначили розмір неустойки за неналежне виконання зобов'язання, а тому, на думку апелянта, суд неправомірно самостійно визначив розмір пені.

Крім того, як зазначає позивач, зменшення судом розміру пені на 20% від нарахованих сум спричиняє позивачу додаткові збитки та дозволяє відповідачу і у подальшому безкарно порушувати договірні умови.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 03.06.2014р. у справі №922/1388/14 в частині зменшення пені.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу (вх. №5765 від 21.07.2014р.) проти апеляційної скарги заперечував та просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись, зокрема, на те, що посилання позивача на те, що суд першої інстанції в своєму рішенні не навів правове обґрунтування відхилення доводів позивача та оцінював лише докази та доводи відповідача, на підставі яких було зменшено розмір стягуваної суми пені, є помилковим, оскільки судом було оцінено доводи та докази у їх сукупності, що відповідає ст.43 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази по справі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила.

В квітні 2014р. Публічне акціонерне товариство "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації суми основного боргу у розмірі 2045015,72 грн., суми інфляційних втрат у розмірі 13226,83 грн., суми 3% річних у розмірі 94720,61 грн., суми пені у розмірі 254351,88 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 20.07.2014р. між Публічним акціонерним товариством "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", продавцем, та Комунальним підприємством теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації, покупцем, укладено договір купівлі-продажу природного газу № 122/5-БО, згідно з яким продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язується прийняти та оплачувати газ на умовах цього договору.

Відповідно до п.1.2. договору, газ що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Відповідно до п. 2.1. договору, продавець передає покупцеві з 01 серпня 2012 року по 31 грудня 2012 року газ в обсязі до 3817,000 тис. куб.м.

Відповідно до п.3.1. договору, продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця. Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Відповідно до п.3.3. договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Відповідно до п.3.4. договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використання газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Як зазначає позивач, на виконання п.2.1. договору позивач поставив протягом жовтня - грудня 2012 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 11255015,72 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 27.11.2012 року на загальну суму 1227789,38 грн. (за жовтень), від 30.11.2012 року на загальну суму 3780639,94 грн. (за листопад), від 31.12.2012 року на загальну суму 6246586,40 грн. (за грудень). Тобто, позивачем передано відповідачу природного газу на загальну суму 11255015,72 грн.

Відповідно до п. 6.1. договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не виконав свої зобов'язання за договором в повному обсязі та сплатив за поставлений газ лише частково у розмірі 9210000,00 грн., внаслідок чого станом на 20.01.2014р. утворилась заборгованість у розмірі 2045015,72 грн.

28.04.2014р. відповідачем до суду надано клопотання про зменшення пені (вх. №14391), в якому відповідач просив зменшити розмір пені до 50%.

28.04.2014р. відповідачем до суду надано клопотання про розстрочку виконання рішення (вх. №14347), в якому відповідач просив надати розстрочку виконання рішення суду в частині задоволеної суми позову на дванадцять місяців, починаючи з липня 2014р. по липень 2015р., шляхом щомісячної сплати боргу рівними частинами згідно графіку.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. №14199 від 28.04.2014р.) посилався, зокрема, на те, що заявлена основна заборгованість КПТМ в розмірі 204501,72 грн. перед позивачем виникла не з вини відповідача, а з незалежних від відповідача обставин. Просив задовольнити клопотання щодо зменшення пені на 50% та надати КПТМ розстрочку виконання рішення суду на дванадцять місяців згідно графіку в зв'язку з тяжким фінансовим становищем та стратегічним значенням підприємства.

26.05.2014р. позивач звернувся до суду з заявою про збільшення позовних вимог (вх. №17195), в якій просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 2045015,72 грн., суму пені у розмірі 234508,13 грн., суму інфляційних втрат у розмірі 89624,25 грн. та 3% річних у розмірі 92833,24 грн., загалом 2461981,34 грн.

03.06.2014р. господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 2045015,72 грн., 3% річних у розмірі 92833,24 грн., інфляційних витрат у розмірі 85094,60 грн., пеню у розмірі 187606,50 грн., судовий збір у розмірі 49149,04 грн. В задоволенні пені у розмірі 46901,63 грн. та інфляційних втрат у розмірі 4529,65 грн. - відмовлено. Відмовлено відповідачу в задоволенні клопотання про розстрочку виконання рішення.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві, товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір укладається на розсуд сторін.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вже зазначалось, станом на 20.01.2014р. за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 2045015,72 грн., яка визнана відповідачем.

За таких обставин, зазначені обставини справи з урахуванням приписів чинного законодавства дають суду правові підстави дійти висновку про те, що відповідачем неналежно виконані зобов'язання покупця по зазначеному вище договору, в зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 2045015,72 грн. є обґрунтованою та такою, що правомірна задоволена судом першої інстанції.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.2 договору у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Отже, стягнення пені у разі неналежного виконання взятих на себе зобов'язань покупця передбачено умовами укладеного сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства.

Позивачем до матеріалів справи, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, наданий розрахунок пені за весь період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, відповідно до якого сума пені складає 234508,13 грн. Дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства та умовам договору.

Як свідчать матеріали справи, відповідач 28.04.2014р. надав до суду клопотання про зменшення пені (вх. №14391), в якому просив зменшити розмір пені, яка стягується з КПТМ на користь «НАК Нафтогаз України» до 50%, посилаючись на те, що основний прибуток у КПТМ- це оплата юридичними та фізичними особами послуг з теплопостачання, в той час, коли станом на 01.01.2014р. загальний борг споживачів перед КПТМ складає 24,2 млн.грн. Заборгованість по договору купівлі-продажу природного газу №122/5-БО від 20.07.2012р. виникла через невідповідність діючого тарифу на теплову енергію економічно обґрунтованому тарифу. Факт невідповідності діючого тарифу на теплову енергію економічно обґрунтованому тарифу підтверджується нормативно-правовими актами. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014р. № 30 було затверджено порядок та умови надання у 2014 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування". В зв'язку з цим, борг держави за 2013 року із-за різниці в тарифах на послуги з теплопостачання перед КПТМ складає 7 74 700,00 грн., яка до цього часу не відшкодована.

Таким чином, як зазначає відповідач, заявлена основна заборгованість КПТМ у розмірі 2045015,72 грн. перед позивачем виникла не з вини відповідача, а з незалежних від відповідача обставин.

Фінансовий стан підприємства підтверджується балансом підприємства на 31.12.2013 року, у якому відображені збитки підприємства.

Як вже зазначалось, відповідно до п.1.2 договору № 122/5-БО купівлі - продажу природного газу, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Приписами частини 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. Якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Тому, користуючись правом, наданим вищезазначеними положеннями чинного законодавства, беручи до уваги майновий стан Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації, зважаючи на те, що розмір нарахованої позивачем у позовній заяві пені є надмірно великим, а також враховуючи у всій сукупності доводи відповідача щодо зменшення розміру пені, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача на 20 %, та стягнення з відповідача пені у розмірі 187606,50 грн. і відмови в частині стягнення пені у розмірі 46901,63 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Водночас сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Приймаючи до уваги, що відповідач не виконав свої зобов'язання по оплаті у термін, встановлений договором, позивачем суму 3% річних у розмірі 92833,24 грн. розраховано вірно, а розрахунок інфляційних втрат здійснено з порушенням вимог ст.625 ЦК України, місцевим господарським судом правомірно розраховано розмір інфляційних втрат, які підлягають задоволенню у розмірі 85094,60 грн. та відмовлено в решті суми у розмірі 4529,65 грн.

28.04.2014р. відповідачем до суду надано клопотання про розстрочку виконання рішення (вх. №14347) в частині задоволеної суми позову на дванадцять місяців, починаючи з липня 2014р. по липень 2015р. шляхом щомісячної сплати боргу рівними частинами згідно графіку, що додано до клопотання.

Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Зазначена стаття не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких господарський суд може розстрочити виконання прийнятого ним рішення, проте визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

Відповідно до п.7.1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При вирішенні питання щодо доцільності надання розстрочки виконання судового рішення судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін, ступінь вини відповідача у виникненні даного спору.

З урахуванням вищевикладених обставин справи, з огляду на матеріальні інтереси як позивача, так і відповідача та їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, та інші обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність у спірних правовідносинах виняткових обставин, які можуть бути підставою для розстрочки виконання судового рішення. В зв'язку з чим судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні клопотання щодо розстрочки виконання рішення.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, тому рішення господарського суду Харківської області від 03.06.14р. у справі № 922/1388/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п.1 статті 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 03.06.14р. у справі № 922/1388/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 08.09.2014р.

Головуючий суддя Білоусова Я.О.

Суддя Фоміна В. О.

Суддя Хачатрян В.С.