Постанова № 40399246, 29.07.2014, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 липня 2014 рокум. Ужгород№ 807/2172/14

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Іванчулинець Д.В.,

за участю секретаря судового засідання - Гринюк І.В.,

представників позивача: Олійник Є.П., Балко В.Г.

представника відповідача: Цап М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агора» до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області про визнання незаконними дій, бездіяльності та рішення відповідача від 04.12.2013 року про відмову від реєстрації Декларацій про готовність об'єктів до експлуатації по вул. Вербовій 1 та 1а в м. Чоп Закарпатської області, визнання декларацій зареєстрованими, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агора» звернулося в Закарпатський окружний адміністративний суд з позовною заявою до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області, в якій просить визнати незаконними рішення відповідача від 04 грудня 2013 року про відмову від реєстрації поданих цим товариством Декларацій про готовність об'єктів до експлуатації по вул. Вербовій 1 та 1а в м. Чоп Закарпатської області. В позові також містяться вимоги про визнання незаконними дій відповідача по оформленню даного рішення, бездіяльності - щодо зволікання в реєстрації декларацій, та про визнання вказаних декларацій зареєстрованими за принципом «мовчазної згоди».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем в супереч норм чинного законодавства. Зокрема, позивач вважає, що ним було подано повний пакет необхідних для реєстрації декларацій документів, визначених Порядком, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 95 від 19.03.2013 року. Відповідно у відповідача виник обов'язок їх зареєструвати. При цьому, причини про відмову зазначені у оскаржуваному ним рішенні відповідача - не передбачені вказаним Порядком, як підстави для відмови у реєстрації. Засвідчені копії матеріалів поданих до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю приєднані до позовної заяви.

Позивач також наголошує на хибності підстав для відмови у реєстрації декларацій, вказаних у оскаржуваному рішенні відповідача. Зокрема, посилається на відсутність вказівок у нормативно-правових актах на обов'язковість надання для реєстрації декларацій договору оренди земельної ділянки, чинного на дату подання декларацій. Натомість зауважує, що ним подано такий договір, що був чинний на час будівництва, як це і вимагається згідно з Порядком, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 95 від 19.03.2013 року. Положення оскаржуваного рішення щодо неналежності об'єктів до числа таких, які приймаються згідно даного Порядку, позивач спростовує посиланням на норми згаданого порядку та державні будівельні норми.

Окрім наведеного, позивачем ставиться вимога про визнання поданих декларацій зареєстрованими за номерами, що проставлені в них відповідачем. Дана вимога обґрунтовується положеннями про принцип «мовчазної згоди» згідно із статтею 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». Підставами для цього позивач називає відсутність направлення йому зареєстрованих декларацій у встановлений Законом строк, що підтверджується відсутністю направлення позивачу жодної кореспонденції від відповідача протягом такого строку.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги за обставин, викладених у позовній заяві, підтримали повністю, дали аналогічні пояснення та просили суд задовольнити позов.

Представник відповідача у засіданні позовні вимоги не визнав з мотивів, викладених у рішенні про відмову у реєстрації декларацій про готовність до експлуатації об'єктів по вул. Вербовій, 1 та 1а у м. Чоп. Зокрема, наголосив на необхідності подання діючого на момент подання декларації договору оренди землі та зазначив, що вказані об'єкти не приймаються в експлуатацію згідно Порядку, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 95 від 19.03.2013 року. На підтвердження своїх доводів представник відповідача надав акт перевірки вказаних об'єктів від 04 грудня 2013 року.

За наведених обставин представник відповідача просив відмовити в задоволені позову повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх належними та допустимими доказами суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

28 листопада 2013 року позивачем було подано відповідачу документацію про прийняття в експлуатацію торгівельних майданчиків ринку (бетонованих площадок) за адресою: Закарпатська область, м. Чоп, вул. Вербова, 1 та Вербова, 1а. Документація була подана у обсягу, визначеному Порядком, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 95 від 19.03.2013 року. Зазначені об'єкти було збудовано на земельній ділянці, орендованій позивачем за договором від 17.12.2007 року (цільове призначення - обслуговування ринку та здійснення ринкової діяльності, термін оренди - 5 років).

Договір оренди був чинним на період будівництва, вказаний у деклараціях про прийняття в експлуатацію. На час подання документів відповідачу - термін дії даного договору закінчився.

Прийняття в експлуатацію будь-якого нерухомого майна здійснюється згідно Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». П.9 розділу V цього Закону визначає особливий порядок введення в експлуатацію громадських будинків І та ІІ категорій складності, збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт у період до 2011 року. Процедуру прийняття в експлуатацію таких об'єктів визначає Порядок, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 95 від 19.03.2013 року .

Пунктом 3.2. даного Порядку передбачає потребу подання документу, що посвідчує право користування земельною ділянкою. Згідно пункту 3.4. - подані документи повинні узгоджуватись з відомостями, що внесені до декларацій про готовність таких об'єктів.

Таким чином, позивачем виконано вимогу пункту 3.4. вказаного порядку шляхом подання документу про право користування земельною ділянкою, який узгоджується із записом у деклараціях про період будівництва об'єктів - 2009 рік.

Для прийняття в експлуатацію таких об'єктів законодавством не передбачено вимог про подання документу про право користування земельною ділянкою чинного на дату подання декларації, а не на період будівництва.

Відповідно, вказана підстава для відмови у реєстрації декларацій є такою, що суперечить вимогам Закону.

Щодо доводів відповідача про те, що вказані об'єкти не приймаються в експлуатацію згідно з Порядком, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 95 від 19.03.2013 року, суд констатує наступне:

Пункт 1.1. даного Порядку передбачає, що за ним приймаються в експлуатацію збудовані до 31.03.2011 року «громадські будинки 1 та 2 категорії складності». Пункт 1.2. надає їм визначення, а саме «Громадські будинки … які належать до I та II категорій складності, визначаються відповідно до будівельних норм, державних стандартів і правил».

Такими будівельними нормами є «ДБН В2.2-9-2009 "Громадські будинки та споруди. Основні положення"». Згідно їх додатку А пункту 6 - будівлі підприємств торгівлі відносяться до громадських будинків. Те саме визначено розділом 2.3. Інструкції, затвердженої Наказом Держбуду України № 127 від 24.05.2001 року.

Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, затверджений та введений в дію Наказом Держстандарту України № 507 від 17.08.2000 року - називає криті ринки, павільйони - одним з видів торговельних будівель (код 1230.2).

У деклараціях позивача зазначено саме такий вид будівлі (торговий павільйон ринку код 1230.2).

На підставі наведеного, будівля з кодом 1230.2 відноситься до торговельних, які в свою чергу відносяться до громадських будівель, і відповідно можуть вводитись в експлуатацію у даний спосіб.

Категорія складності ІІ та класифікацію будівлі кодом 1230.2 підтверджено у висновку сертифікованого технічного обстежувача, що додано до позовної заяви.

Відповідно, судом встановлено незаконність відмови у реєстрації декларацій позивача з посиланням на таку підставу.

Суд також доходить висновку про незаконність оскаржуваного рішення про відмову у реєстрації декларацій виходячи з наступного:

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Пунктом 3.5. Порядку, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 95 від 19.03.2013 року, передбачено вичерпний перелік підстав, за яких відповідач вправі відмовити у реєстрації декларацій:

- їх подання до належного органу

- їх неналежне оформлення чи внесення недостовірних даних

- невідповідність супровідних документів вимогам законодавства

Водночас, у оскаржуваному рішенні про відмову у реєстрації декларацій від 04 грудня 2013 року наведено інші причини, які не передбачені ні даним порядком ні іншим законодавством.

Таким чином, суд констатує незаконність даного рішення відповідача про відмову у реєстрації декларацій, по причині внесення до нього підстав для відмови, що не передбачені Законодавством.

Щодо поданого представником відповідача Акту перевірки від 04 грудня 2013 року - суд зауважує на неможливість його прийняття до уваги по причині порушення закону в процесі його складання. Зокрема, порушені критерії допустимості доказів встановлені ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України. Такі порушення виразились у наступному: «Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного контролю», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011р. N 553 визначено процедуру проведення позапланових перевірок та оформлення їх результатів. Пунктами 9 та 13 Порядку передбачено обов'язкову участь у проведені перевірки представника особи, що перевіряється. Пункти 18 та 21 визначено обов'язковість підписання Акту такими представниками (або внесення запису про відмову від підпису) та обов'язковість направлення такого акту особі, що перевіряється.

В представленому представником відповідача Акті позапланової перевірки відсутні підписи представника ТОВ «Агора», відсутній запис про відмову від підпису та відсутні записи та докази його направлення позивачу. Натомість, позивачем представлено докази відсутності жодної кореспонденції до нього від відповідача за вказаний період (довідку поштового відділення з додатками).

За таких умов, Акт перевірки вражається таким, що отриманий з порушенням встановленої законом процедури - порушено вимоги пунктів 9, 13, 18 та 21 Порядку № 553 від 23.05.2011 року.

Відповідно, даний доказ не відповідає критерію допустимості, встановленому ст.70 КАС України, та за правилом даної статті - не можуть братися до уваги судом при розгляді справи.

Водночас, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконними дій та бездіяльності відповідача, а також визнання декларацій зареєстрованими - виходячи з наступного:

Визнання судом незаконним рішення відповідача від 04 грудня 2013 року про відмову у реєстрації декларацій позивача є результатом допущення порушення відповідачем норм законодавства в процесі його винесення, та наслідком внесення до нього аргументів, що не передбачені Законом. При цьому процедура оформлення даного рішення, визначається нормативними актами з питань діловодства та документообігу в державних установах. Відповідно дії з оформлення даного рішення не впливають на його зміст та не тягнуть за собою визнання їх незаконними.

Враховуючи, що порушення відповідачем норм права та інтересів позивача мало місце у формі винесення ним рішення про відмову у реєстрації декларацій, то наведене зумовлює відсутність підстав для визнання бездіяльності відповідача незаконною.

В ході судового розгляду було встановлено, підтверджено доказами та не заперечується відповідачем факт проставлення на деклараціях про прийняття в експлуатацію об'єктів по вул. Вербовій, 1 та 1а у м. Чоп реєстраційних номерів Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області. Проставлення вказаних реєстраційних номерів свідчить про виконання інспекцією функцій з реєстрації кореспонденції. Повноваження на реєстрацію декларацій передбачені законодавством саме для відповідача та не належать до компетенції адміністративних судів. За умови визнання незаконним рішення про відмову у реєстрації декларацій, наявність реєстраційних номерів на деклараціях свідчить про відсутність порушення інтересів позивача та відсутність потреби у визнанні декларацій зареєстрованими. Таким чином, факт реєстрації декларацій у формі проставлення на них реєстраційних номерів не оспорюється та не потребує судового доведення.

Відповідно до ч. 1. ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно ч. 3. ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2. ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За наведених обставин суд приходить до переконання, що права та інтереси позивача порушені та потребують судового захисту, а відтак оскаржене рішення відповідача прийняте всупереч вимог п.1.1., 1.2, 3.2, 3.3 та 3.4 Порядку № 95 19.03.2013 року, ст.8, 39 та п.9 розділу V Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ч.2 ст.19 Конституції України - підлягає визнанню незаконним.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, а відтак слід присудити понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, у вигляді сплати судового збору у розмірі 73 (сімдесят три) грн. 08 коп. до стягнення з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 11, 70, 71, 86, 94, 160-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Агора» до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області про визнання незаконними дій, бездіяльності та рішення відповідача від 04.12.2013 року про відмову від реєстрації Декларацій про готовність об'єктів до експлуатації по вул. Вербовій 1 та 1а в м. Чоп Закарпатської області, визнання декларацій зареєстрованими - задовольнити частково.

2. Визнати незаконним рішення Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області від 04 грудня 2013 року про відмову від реєстрації поданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Агора» 28 листопада 2013 року Декларацій про готовність об'єктів до експлуатації по вул. Вербовій 1 та Вербовій, 1а в місті Чоп Закарпатської області.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агора» (поштова адреса: Україна, 89434, Закарпатська область Ужгородський район, с. Великі Геївці, в. Гагаріна, 2-Б , ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 25433792) понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 73 (сімдесят три) грн. 08 коп.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У випадках, встановлених статтею 167 частиною 4 цього Кодексу десятиденнийстрок на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

СуддяД.В. Іванчулинець