Ухвала суду № 40399045, 02.09.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/1950/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Сало П. І.

Суддя-доповідач: Курко О. П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Курка О. П.

суддів: Білоуса О.В. Совгири Д. І.

при секретарі: Швець А.І.

за участю представників сторін:

представника позивача: Гончаренка О. В.

представника відповідача: Терепи С. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю " Птахофабрика Поділля" до Вінницької об'єднаної Державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Поділля" (далі - Позивач) звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - Відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001332203 від 12.02.2014 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2014 року позов задоволено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення.

Представник Відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити

Представник Позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

З обставин справи встановлено, що працівниками податкового органу проведено позапланову виїзну документальну перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.10.2013 року по 30.09.2013 року.

За результатами перевірки складено акт № 135/2202/34143431 від 28.01.2014 року, згідно висновків якого встановлено порушення Позивача вимог податкового законодавства України.

На підставі висновків акта перевірки Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001332203 від 12.02.2014 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 457 693 грн., з яких 686 154 грн. основного платежу та 8 771 539 грн. штрафних санкцій.

З пояснень представника Позивача встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між Позивачем (Постачальник) та ТОВ "Каміа" (код ЄДРПОУ 31605151) (Покупець) укладено Договір, відповідно до якого Постачальник зобов'язується у зумовлені Договором строки передати у власність Покупцю сільськогосподарську продукцію власного виробництва (Товар), а Покупець у порядку та на умовах, передбачених цим Договором, зобов'язується прийняти та оплатити Товар.

Відповідно до п. 3.2 Договору поставка Товару здійснюється у строк, що визначається сторонами у Специфікаціях. Пунктом 6.1 Договору визначено, що Покупець перераховує Постачальнику оплату за Товар у формі попередньої оплати у розмірі, що становить 100 % загальної вартості Товару, зазначеного в Специфікації.

В рамках укладеного Договору сторони підписали Специфікації, у яких погодили термін поставки Товару до 01.07.2014 року, а саме: № 1 від 25.03.2013 року, № 2 від 26.04.2013 року, № 3 від 27.05.2013 року, № 4 від 17.06.2013 року, № 5 від 23.07.2013 року та № 6 від 20.08.2013 року.

На виконання умов Договору ТОВ "Каміа" згідно Специфікацій здійснило передоплату на загальну суму 3 600 000 грн. протягом березня-серпня 2013 року, а Позивач починаючи з січня 2014 року здійснює поставку Товару окремими партіями, що підтверджується відповідними видатковими накладними.

Як вірно зауважено судом першої інстанції, кінцевий термін поставки, тобто 01.07.2014 року, на час проведення перевірки не настав.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

В силу положень пункту 209.2. ст. 209 ПК України згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Згідно з п. 209.3. ст. 209 ПК України якщо сума податку на додану вартість, сплачена (нарахована) сільськогосподарським підприємством постачальнику на вартість виробничих факторів, перевищує суму податку, нараховану за операціями з постачання сільськогосподарських товарів/послуг, то різниця між такими сумами не підлягає бюджетному відшкодуванню та зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Окремо суд звертає увагу на те, що статтею 209 ПК України не встановлено окремих умов визначення дати виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість для платників, які обрали спрощений режим оподаткування.

Таким чином, оскільки у п. 187.1 ст. 187 ПК України встановлено право платника податку на визначення податкового зобов'язання у разі настання однієї із двох подій, що сталась раніше, колегія суддів вважає, що Позивачем правомірно визначено податкові зобов'язання «за правилом першої події» на підставі зарахування коштів від покупця на рахунок Позивача.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що Відповідач помилково пов'язує момент виникнення податкових зобов'язань Позивача з податку на додану вартість виключно із фактом поставки товару.

Крім того, твердження Відповідача про відсутність у Позивача права декларувати податкові зобов'язання з податку на додану вартість у спеціальній декларації у разі відсутності поставки товару у повному обсязі не відповідає нормам Податкового кодексу України, зокрема й закріпленому у пп. 4.1.2 п.4.1 ст.4 принципу рівності усіх платників перед законом та недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що Позивач на дату отримання попередньої оплати від ТОВ "Каміа" за продукцію власного виробництва правомірно визначив податкові зобов'язання за операцією з постачання товарів та відобразив їх у Декларації з ПДВ 0121 "Спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського господарства".

Відповідно до акту перевірки № 135/2202/34143431 від 28.01.2014 року Відповідачем зроблено висновок про відсутність об'єктів оподаткування по господарських операціях Позивача з придбання товару (шроту соняшникового) у ПП "СФГ Нікопольське" та ПП "АФ Приват Агро" за період травень-вересень 2013 року. Таким чином, Позивачем безпідставно сформовано податковий кредит, задекларований в податкових деклараціях з ПДВ за травень-вересень 2013 року на загальну суму 686 154,82 грн., в тому числі сформованого по операціях з ПП "СФГ Нікопольське" на суму 494 755,20 грн. та по операціях з ПП "АФ Приват Агро" на суму 191 399,62 грн.

Колегія суддів не може погодитися з даним висновком Відповідача враховуючи наступне.

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14.1 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 даної статті встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Податкового кодексу України протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пп. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином Податковим кодексом України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Крім того, відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з вимогами Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити : назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за №168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Також необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена і пунктом 1.2 статті 1, пунктом 2.1 статті 2 наведеного Положення.

Крім того, відповідно до пункту 2.1 статті 2 Положення, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Понесені витрати на послуги повинні оформлятись відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої послуги.

В підтвердження реальності господарських операцій з ПП "СФГ Нікопольське" та ПП "АФ Приват Агро" Позивачем надано договори поставки товару № 71/013 від 19.07.2013 року та № 36/13 від 17.05.2013 року, товарно-транспортні накладні; видаткові накладні; податкові накладні; банківські виписки; журнал ввозу-вивозу товарно-матеріальних цінностей; звіт про рух продукції на складах (щодобово); внутрішні накладні на переміщення товару; звіти про використання сировини та відомість витрат кормів; довідки про наявність необхідних посад в штатному розкладі; договори оренди складів та комбікормового цеху; договори поставки аналогічного товару з іншими контрагентами в інші часові проміжки.

Вказані первинні документи досліджено судами першої та апеляційної інстанцій, на підставі чого суд дійшов обґрунтованого висновку про реальність операцій Позивача щодо придбання матеріальних цінностей у ПП "СФГ Нікопольське" та ПП "АФ Приват Агро", оскільки ці операції призвели до зміни майнового стану платника податків, метою їх придбання було їх подальше використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

З приводу доводів апеляційної скарги про недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних колегія суддів зазначає, що відсутність у товарно-транспортних накладних окремих відомостей не може бути підставою для висновків про не підтвердження господарських операцій між Позивачем та його контрагентом, якщо при цьому іншими документами підтверджується протилежне. Більше того, наявність або, навпаки, відсутність товарно-транспортних накладних жодним чином не впливає на формування податкового кредиту, оскільки товарно-транспортні накладні підтверджують факт перевезення, проте не стосуються питань податкового обліку та звітності.

Крім того, як слідує з обставин справи, висновок Відповідача про порушення Позивачем вимог податкового законодавства, ґрунтується на аналізі господарської діяльності контрагентів Позивача. Зазначене, на думку колегії суддів, не дає достатніх підстав для висновку про безтоварність вищенаведених господарських операцій з огляду на наступне.

Чинним законодавством України на учасників цивільно-правових відносин, які є платниками податків, не покладено обов'язку та не визначено право перевірки відповідності законодавству статусу контрагентів, в т.ч. перебування за місцезнаходженням, та дотримання ними вимог податкового законодавства. Кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Позивач не може нести відповідальність за неналежне оформлення контрагентом Позивача документації по взаємовідносинах з третіми особами, за неподання контрагентами будь-яких документів чи за неналежне ведення контрагентами Позивача бухгалтерського та/чи податкового обліку.

Так, згідно установленої судової практики Верховного Суду України, висловленій, зокрема, у постанові цього суду від 31 січня 2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що "чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Відповідно до частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

До того ж, про неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого зазначено в практиці Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Таким чином, судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт поставки товарів Позивачу його контрагентами документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарів не були доведені, а надані Позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності вказаних вище господарських операцій.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо правомірності включення ТОВ "ПТАХОФАБРИКА ПОДІЛЛЯ" до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 686 154,82 грн. за період травень-вересень 2013 року, сплаченого у зв'язку із придбанням товарно-матеріальних цінностей у контрагентів ПП "СФГ Нікопольське" та ПП "АФ Приват Агро".

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи колегія суддів вважає, що доводи, викладені Відповідачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що входять до предмета доказування та мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає всі підстави для залишення його без змін.

Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 198 , ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2014 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 08 вересня 2014 року .

Головуючий Курко О. П.

Судді Білоус О.В.

Совгира Д. І.