Ухвала суду № 40393357, 03.09.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2014 р.Справа № 820/11519/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Водолажської Н.С. , Філатова Ю.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2014р. по справі № 820/11519/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛАУКАТ"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛАУКАТ", звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.03.2014 р. №0000422201 та від 07.05.2014 р. № 0001382201.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, слугували висновки податкового органу про те, що взаємовідносини позивача із контрагентом - ТОВ «ІТЕР» не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеним контрагентом, то він мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування на їх підставі суми податкового кредиту з податку на додану вартість. Крім того, за наслідком проведеної перевірки податковий орган також дійшов висновку заниження позивачем у перевіряємий період податку на додану вартість на загальну суму 196 949,24 грн. в зв'язку з безпідставним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість з договірної ціни на товар (абразивні матеріали торгівельної марки «PFERD» August Ruggerberg GvbH Co. KG Mariengeide (Німеччина), яка вище від звичайної ціни на такий товар. Разом з тим, відповідачем не було вжито заходів для з'ясування рівня звичайних цін з реалізації товару, які діяли на ринку на момент виникнення правовідносин, чи були ці товари ідентичними, умови платежів та інші об'єктивні умови, що впливали на формування ціни товару, тобто не виконано обов'язку доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, як то передбачено вимогами податкового законодавства. В зв'язку з чим, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства є помилковими, та як наслідок, спірні податкові повідомлення-рішення - незаконними.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2014 року адміністративний позов було задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова №0001382201 від 07.05.2014 року та №0000422201 від 03.03.2014 року.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача по ланцюгу постачання. Так, за наслідками проведеної перевірки контрагента позивача - ТОВ «ІТЕР» була встановлена неможливість реального здійснення даним підприємством фінансово-господарських операцій із контрагентами, у т.ч. позивачем. Крім того, перевіряючими було встановлено, що ТОВ «Блаукат» на підставі укладених з ТОВ «Компані «Плазма» договорів від 01.01.2010 № 04-01 /2010, від 04.01.2011 № 04- 01 /2011, від 03.01.2012 № 12/6, видаткових та податкових накладних, віднесені до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість з придбання абразивних матеріалів торгівельної марки «PFERD» (Німеччина) за ціною, що вища від звичайної ціни на такий товар (торгівельна націнка склала 50-150 відсотків). Враховуючи наведене, відповідач вказує, що встановлені за наслідками перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є обґрунтованими, та як наслідок, спірні податкові повідомлення рішення є законними та обґрунтованими.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Колегія суддів на підставі п.2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ "БЛАУКАТ" пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації та перебуває на обліку як платник податків та зборів в ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова.

Співробітниками ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова у період з 20.01.2014 року по 30.01.2014 року проведено планову виїзну перевірку ТОВ "БЛАУКАТ" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, за наслідками якої складено Акт №429/20-30-22-01/36370717 від 12.02.2014 року.

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог діючого законодавства, зокрема:

- п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 р., внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 62819 грн., у тому числі за 4 квартал 2010 року у сумі 41765 грн., за 1 квартал 2011 року у сумі 21024 грн.;

- п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.1, п.198.3, п. 198.6, ст.198, п. 200.1, ст. 200. п. 201.1. 201.4, п.201.6 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 247181 грн. у тому числі за березень 2011 року у сумі 30855 грн., за квітень 2011 року у сумі 12069 грн., за травень 2011 року у сумі 7260 грн., за червень 2011 року у сумі 6329 грн., за липень 2011 року 10485 грн., за серпень 2011 року у сумі 8452 грн., за вересень 2011 року у сумі 5529 грн., за жовтень 2011 року у сумі 2035 грн., за листопад 2011 року у сумі 2746 грн., за грудень 2011 року у сумі 9060 грн., за березень 2012 року у сумі 705 грн., за червень 2012 року у сумі 2556 грн., за липень 2012 року у сумі 26242 грн., за серпень 2012 року у сумі 84181 грн., за вересень 2012 року у сумі 5267 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова 03.03.2014 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000422201 на загальну суму 253085,25 грн., в т.ч. 213770 грн. - основний платіж та 39315,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- №0000432201 на загальну суму 73231,25 грн., в т.ч. 62819 грн. - основний платіж та 10442,25 грн. - штрафні ( фінансові) санкції.

Позивач, не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, провів процедуру їх адміністративного оскарження.

За результатом розгляду скарги, рішенням Головного управління Міндоходів у Харківській області № 2660/10/20-40-10-04-17 від 15.04.2014 р. скасовано податкове повідомлення-рішення від 03.03.2014 р. №0000432201 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 52206,25 грн., в іншій частині вказане рішення та податкове повідомлення-рішення № 0000422201 залишено без змін, а скарга - без задоволення.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 15.05.2014 р. №38536/6/99-99-10-01-15 про результати розгляду скарги, відповідно до якого залишені без змін податкові повідомлення-рішення від 03.03.2014 р. №0000422201 та №0000432201, з урахуванням рішення, прийнятого за розглядом первинної скарги, а скарга позивача залишено - без задоволення.

На підставі вказаного рішення винесено податкове повідомлення-рішення від 07.05.2014 р. №0001382201 на загальну суму 21025,00 грн., в т. ч. за основним платежем 21014,00 грн. та штрафні санкції 1,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Як було встановлено під час розгляду справи, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, слугувала інформація встановлена при перевірці контрагента позивача - ТОВ «ІТЕР», за наслідками якої була встановлена неможливість реального здійснення даними підприємствами фінансово-господарських операцій із контрагентами, у т.ч. позивачем. Крім того, за наслідком проведеної перевірки податковий орган також дійшов висновку заниження позивачем у перевіряємий період податку на додану вартість на загальну суму 196949,24 грн. в зв'язку з безпідставним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість з договірної ціни на товар (абразивні матеріали торгівельної марки «PFERD» August Ruggerberg GvbH Co. KG Mariengeide (Німеччина), яка вище від звичайної ціни на такий товар.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої виходив з того, що оскільки встановлені за наслідком проведеної перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є необґрунтованими, то прийняті контролюючим органом спірні податкові повідомлення-рішення є незаконними.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Перевіряючи правомірність висновків податкового органу щодо встановлених порушень по взаємовідносинам із ТОВ «ІТЕР», колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коди безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно ст.3. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є прибуток , який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, на суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Разом з тим, відповідно до абз. 4 п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5. п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п. п.7.7.1. п.7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду

Відповідно до п.п.7.7.2. п.7.7. ст. 7 вищезазначеного Закону (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з п.1.8. ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку, і в момент, коли платник податку заявляє до відшкодування розраховану відповідно до закону про податок на додану вартість суму, вартість товару, яка містить в собі ПДВ повинна бути сплачена і підтверджена відповідними платіжними документами.

Таким чином, вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно із законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З 01.01.2011 року порядок обчислення і сплати податку на додану вартість визначений ПК України.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "БЛАУКАТ" у перевіряємий період мало господарські відносини із ТОВ «ІТЕР».

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вище зазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення, господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «БЛАУКАТ» (Покупець) та ТОВ «ІТЕР» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу № 01-01/2010 від 01.01.2010 року, за умовами якого продавець зобов'язується продати покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити промислове обладнання та інструмент.

На виконання умов вищезазначених договірних відносин, контрагентами було передано у власність позивача товарно-матеріальні цінності, про що свідчать надані позивачем та долучені до матеріалів справи копії видаткових накладних.

Оплата за отриманий товар проведена в безготівковій формі, про що свідчать наявні в матеріалах справи виписки по особовому рахунку у банку.

Частиною 2 статті 48 Закону України Про автомобільний транспорт встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі - Правила) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Позивач під час розгляду справи зазначив, що транспортування придбаного товару здійснювалось ФОП ОСОБА_2, котрим товарно-матеріальні цінності поставлені на склад ТОВ «БЛАУКАТ» за адресою: м.Харків, вул. Полтавський шлях, 56. Дані обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи товарно-транспортною накладною.

Колегія суддів зауважує, що податковим органом, як під час проведеної перевірки, так і під час судового розгляду справи, не ставився під сумнів факт наявності на підприємстві необхідних складських приміщень та відповідних виробничих потужностей.

На виконання договірних відносин ТОВ «ІТЕР» було виписано на адресу позивача податкові накладні.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про те, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази.

З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що позивачем під час судового розгляду було доведено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентом господарських операцій.

Доказів того, що вказаний у первинних документах товар не отримувався, ані акт перевірки, ані матеріали даної адміністративної справи не містять.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування.

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст.61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, колегія суддів висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом - ТОВ «ІТЕР» мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Таким чином, висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагентів позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства та про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ з фактом оплати. Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки продукції.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентом, та як наслідок, правомірність формуванню податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентом, та як наслідок, правомірність формуванню позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

З приводу висновків податкового органу про заниження позивачем у перевіряємий період податку на додану вартість на загальну суму 196949,24 грн. в зв'язку з безпідставним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість з договірної ціни на товар (абразивні матеріали торгівельної марки «PFERD» August Ruggerberg GvbH Co. KG Mariengeide (Німеччина), яка вище від звичайної ціни на такий товар, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Згідно із пунктом 1 розділу ХІХ "Прикінцеві положення" ПК України стаття 39 цього Кодексу, яка встановлює методи визначення та порядок застосування звичайної ціни, набирає чинності з 1 січня 2013 року, а відповідно до пункту 8 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" ПК України, у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", тому визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін повинно здійснюватися за нормами цього Закону в загальному порядку.

Враховуючи наведене, на час виникнення спірних правовідносин правила застосування звичайних цін були визначені п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Так, відповідно до п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

У разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Згідно з абзацом 2 пункту 8 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" ПК України, положення підпункту 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо донарахування податкових зобов'язань платнику податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, не застосовується.

Таким чином, якщо не доведено зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору

Обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд України, зокрема в мотивувальній частині Постанови Верховного Суду України від 07.11.2011 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства "Зап-Екоресурс" до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що законом встановлено умови визначення ціни продажу товару як звичайної, які передбачають, зокрема, що така ціна має відповідати рівню справедливих ринкових цін, тобто цін, що діють на одному ринку товарів -сфери обігу товарів, яка визначається, зокрема, можливістю продавця реально і без додаткових витрат продати товар, а також визначатись на підставі інформації про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Згідно із п.13 Указу Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" № 817 від 23.07.1998 року, індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з акту перевірки, податковим органом не вивчались статистичні дані стосовно рівня цін за договорами між непов'язаними особами стосовно ідентичних товарів у співставних умовах.

У разі відсутності таких статистичних даних, відповідно п.п.1.20.5-1 п.1.20. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", контролюючий орган для обґрунтування звичайної ціни був зобов'язаний використовувати правила, встановлені національними стандартами бухгалтерського обліку, проте, як вбачається з акту перевірки та підтверджено під час розгляду справи, такі правила не використовувала.

В ході судового розгляду справи відповідачем не надано доказів використання при прийнятті рішень про застосування звичайних цін інформації про укладені на момент продажу договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, статистичних даних або правил, встановлених національними стандартами бухгалтерського обліку.

З огляду на зазначене, оскільки у податкового органу відсутня отримана у встановленому законом порядку інформація про операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами) на відповідному ринку товарів (робіт, послуг), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що звичайною ціною продажу товару має вважатися ціна, встановлена договором.

Враховуючи вищевикладене, при визначенні рівня звичайних цін відповідач діяв не у спосіб, визначений підпунктом 1.20.2 пункту 1.20. статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, а використав інформацію про фактичні витрати, понесені відповідачем на придбання продукції, яка була предметом контрактів. Позиція податкового органу про те, що розмір фактичних витрат, понесених на придбання продукції є її звичайною ціною, на думку суду, не ґрунтується на приписах законодавства. Застосування для визначення рівня звичайних цін інших правил не передбачено чинним законодавством України.

Отже відповідачем порушено встановлений законом порядок визначення звичайної ціни, а також не доведено у порядку, встановленому законом, що рівень ціни договору, за якою позивач придбав продукцію, не відповідає рівню звичайних цін.

Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що ціни за якими позивач придбав продукцію відповідають рівню справедливих ринкових цін, а сума податкового кредиту на підставі виписаних контрагентами податкових накладних розрахована у відповідності до вимог ПК України.

Відповідно до ч.ч. 4,6 ст. 71 КАС України встановлено, що суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів відмічає, що суб'єкт владних повноважень у спірних правовідносинах не забезпечив належної реалізації владної управлінської функції.

З огляду на вищезазначене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що встановлені за наслідком перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, та як наслідок, нарахування суми грошового зобов'язання на підставі спірних податкових повідомлень-рішень є незаконними.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що оспорюванні податкові повідомлення-рішення були прийняті не на підставі законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятих податкових повідомлень-рішень, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2014 року по справі №820/11519/14 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2014р. по справі №820/11519/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Водолажська Н.С. Філатов Ю.М.