Ухвала суду № 40393223, 09.09.2014, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 0308/10824/12 Провадження №11/773/57/14 Головуючий у 1 інстанції:Сівчук А. Є. Категорія:ч.2 ст.368 КК України Доповідач: Лозовський А. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2014 року м. Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі:

головуючого судді - Лозовського А.О.,

суддів - Опейди В.О., Клока О.М.

з участю прокурора - Леміщака Д.М.

засудженого ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, засудженого ОСОБА_1 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 липня 2014 року, яким ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець АДРЕСА_1, не працюючий, одружений, на утриманні має неповнолітню дитину, раніше не судимий,-

Засуджений за ч.2 ст.368 КК України на 5(п'ять) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах строком на 3(три) роки.

Запобіжний захід засудженому залишено попередній - підписку про невиїзд.

Стягнуто із ОСОБА_1 в доход держави 3966,43 грн. судових витрат за проведення експертиз.

Вирішено долю речових доказів.

Арешт, накладений на майно ОСОБА_1 знято, грошові кошти в сумі 9001,25 грн. повернуто, а саме, ОСОБА_2 9000 грн., а ОСОБА_1 1.25 грн

ВСТАНОВИЛА:

Згідно вироку ОСОБА_1, як службова особа, яка займає відповідальне становище, вчинив одержання хабара за невиконання в інтересах того, хто дає хабара будь-якої дії з використанням наданої йому влади та службового становища, поєднане з вимаганням хабара за наступних обставин.

Так, наказом Міністра внутрішніх справ України від 31 травня 2001 року №429 у структурі Державної служби боротьби з економічною злочинністю створено підрозділи по боротьбі з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності та високих технологій.

Додатком №2 до вказаного наказу встановлено штат підрозділів по боротьбі з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності та високих технологій УМВС України у Волинській області у кількості трьох-двох посад та постановлено, що група по боротьбі з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності та високих технологій діє при УМВС України у Волинській області і підпорядкована УДСБНЗ. На виконання вказаного наказу в УМВС України у Волинській області було створено відповідний підрозділ станом на 28.01.2011 року - сектор боротьби з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності та комп'ютерних технологій, у склад якого згідно штату УДСБЕЗ УМВС України у Волинській області, затвердженого наказом МВС України №112 від 14.03.2008 року входили начальник і двоє оперативних працівників.

У відповідності до наказу начальника УМВС України у Волинській області №40 0/с від 08.04.2008 року ОСОБА_1 призначено на посаду начальника сектору боротьби з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності та комп'ютерних технологій відділу ДСБЕЗ УМВС України у Волинській області, а згідно наказу начальника УМВС України у Волинській області №85 о/с від 06.06.2008 року - на посаду начальника сектору боротьби з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності та комп'ютерних технологій управління ДСБЕЗ УМВС України у Волинській області.

14.06.1996 року ОСОБА_1 прийняв присягу працівника органу внутрішніх справ України, згідно якої зобов'язався мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій й громадський порядок.

У відповідності до функціональних обов'язків начальника сектору боротьби з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності та комп'ютерних технологій УДСБЕЗ УМВС України у Волинській області , з якими ОСОБА_1 ознайомлений 15.01.2009 року, останній при виконанні функціональних обов'язків керується конституцією України, актами законодавства, що стосуються діяльності МВС України, «Положенням про державну службу боротьби з економічною злочинністю», затвердженим постановою КМ України від 05.07.1993 року №510 «Про утворення державної служби боротьби з економічною злочинністю», Указами Президента України, постановами Верховної Ради України, дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, розпорядчими документами УМВС України, ін.. нормативно-правовими актами, інструктивними та методичними документами, що регулюють діяльність ДСБЕЗ.

Згідно даних функціональних обов'язків на ОСОБА_1 були покладені, зокрема, наступні завдання та повноваження:

безпосередньо здійснює організаційно-методичне керівництво сектором боротьби з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності та комп'ютерних технологій УДСБЕЗ, розподіляє обов'язки між особовим складом, визначає планові та поточні завдання, контролює їх виконання;

несе персональну відповідальність за виконавську і службову дисципліну, утримання режиму секретності, конспірації і законності у службовій діяльності, особливо при проведенні оперативно-розшукових заходів;

аналізує стан і тенденції щодо виявлення правопорушень у сфері інтелектуальної власності та комп'ютерних технологій, вносить пропозиції керівництву щодо усунення негативних та закріплених позитивних тенденцій, у межах наданих повноважень готує відповіді з цих питань;

здійснює оперативне обслуговування органів влади та місцевого самоврядування, які наділені дозвільними та контролюючими функціями щодо рішення питань у сфері інтелектуальної власності та комп'ютерних технологій, об'єктів господарювання різних форм власності, які здійснюють господарську діяльність у цих сферах, встановлює факти хабарництва, корупції.

У своїй службовій діяльності ОСОБА_1 як працівник міліції, повинен був керуватись Законом України «Про міліцію» від 20.12.1990 року №565-Х11 із змінами та доповненнями.

У своїй службовій діяльності ОСОБА_1 як начальник сектору боротьби з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності та комп'ютерних технологій керувався також Положенням про Державну службу боротьби з економічною злочинністю, затвердженим постановою КМ України від 05.07.1993 року №510 із подальшими змінами та доповненнями.

Однак начальник сектору боротьби з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності і комп'ютерних технологій ОСОБА_1, завідомо знаючи, що приватне торгово-переробне підприємство «Богдан», яке у 2009 році вже перевірялося підпорядкованими йому оперативними працівниками відповідного сектору, займається роздрібною торгівлею комп'ютерною технікою, стандартним програмним забезпеченням та технічним обслуговуванням офісної та комп'ютерної техніки, переслідуючи корисливий мотив, спрямований на одержання хабара, у період часу з 10 по 17 січня 2011 року зайшов в офіс вказаного підприємства. Однак, оскільки директор ПТПП «Богдан» ОСОБА_3 був відсутній, ОСОБА_1 залишив для присутнього в офісі даного підприємства ОСОБА_4 записку, в якій зазначив свій номер телефону, посаду, імя по батькові і зобов'язав ОСОБА_4 передати його вимогу ОСОБА_3 зателефонувати за вказаним у записці номером.

У подальшому директор ПТПП «Богдан» ОСОБА_3, дізнавшись про те, що до нього в офіс приходив ОСОБА_1, який є начальником одного із секторів УДСБЕЗ УМВС України у Волинській області, уповноважений на боротьбу з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності та комп'ютерних технологій, зателефонував ОСОБА_1 за номером телефону, зазначеним на вищезгаданій записці.

У ході телефонної розмови ОСОБА_1, знаючи, що він не повинен заздалегідь повідомляти суб'єктів господарської діяльності про проведення перевірок та що для такої перевірки направлення керівництвом УМВС України у Волинській області не виписувалося, діючи із згаданих вище корисливих мотивів, повідомив ОСОБА_3, що працівникам підпорядкованого йому сектору мають здійснювати перевірку ПТПП «Богдан» з питань дотримання законодавства у сфері інтелектуальної власності та комп'ютерних технологій. При цьому ОСОБА_1 сказав, що вони можуть і не проводити таку перевірку за умови, якщо ОСОБА_3 заплатить йому кошти у розмірі 1000 грн. У випадку, якщо ОСОБА_3 відмовиться це зробити, то підпорядковані ОСОБА_1 працівники проведуть перевірку ПТПП «Богдан», обов'язково виявлять якісь порушення та накладуть на підприємство значні штрафні санкції. Хоча ПТПП «Богдан» порушень законодавства у своїй господарській діяльності не допускало, однак сприймаючи такі погрози ОСОБА_1 реальними та побоюючись, що останній, маючи владні повноваження, у подальшому перешкоджатиме йому у здійсненні підприємницької діяльності, ОСОБА_3 з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав та законних інтересів змушений був погодитися на висунуті ОСОБА_1 умови та повідомив, що до закінчення поточного тижня збере відповідну суму коштів.

21.01.2011 року ОСОБА_1, переслідуючи корисливий умисел на одержання хабара знову зайшов у вищезгаданий офіс ПТПП «Богдан» та під час зустрічі з ОСОБА_3 повторно висунув останньому вимогу передати йому грошові кошти у сумі 1000 грн. за не проведення у подальшому перевірок ПТПП «Богдан» з питань дотримання законодавства у сфері інтелектуальної власності та комп'ютерних технологій, пригрозивши, що у випадку відмови ОСОБА_3 йому створять проблеми у підприємницькій діяльності. Розуміючи, що така погроза є реальною і дійсно буде мати для нього негативні наслідки, ОСОБА_3 відповів ОСОБА_1, що він зателефонує йому, як тільки назбирає відповідну суму коштів.

Усвідомлюючи, що такі дії ОСОБА_1 є незаконними, директор ПТПП «Богдан» ОСОБА_3 28.01.2011 року звернувся в УСБУ у Волинській області із заявою про те, що працівник УДСБЕЗ УМВС України у Волинській області ОСОБА_1 вимагає в нього хабара в сумі 1000 грн. за не проведення на його підприємстві перевірок законності господарської діяльності у сфері інтелектуальної власності і комп'ютерних технологій.

Того ж дня у період часу з 15 год. 11 хв. до 15 год. 27 хв. у приміщенні офісу ПТПП «Богдан», що розташований в м.Луцьку, вул.Ів.Франка,46 начальник сектору майор міліції ОСОБА_1, будучи працівником правоохоронного органу та службовою особою, яка займає відповідальне становище - керівником структурного підрозділу органу державної влади, діючи з корисливих мотивів і використанням наданої йому влади і службових повноважень за невиконання в інтересах ОСОБА_3 дій з використанням наданої йому влади і службових повноважень, а саме, за не проведення у подальшому ним та підпорядкованими йому працівниками згаданого сектору перевірок ПТПП «Богдан» щодо законності господарської діяльності та у сфері інтелектуальної власності і комп'ютерних технологій, які вони вправі проводити згідно ст.11 Закону України «Про міліцію» та Положення про державну службу боротьби з економічною злочинністю одержав від директора вказаного приватного підприємства ОСОБА_3 хабар у розмірі 1000 грн. Після цього ОСОБА_1 вийшов з приміщення офісу ПТПП «Богдан» та направився до себе на роботу, однак з предметом хабара був затриманий працівниками УСБУ в області.

В апеляції прокурора вказується, що судом першої інстанції не враховано, що вчинений ОСОБА_1 злочин віднесено до категорії тяжких. Призначаючи ОСОБА_1 мінімальне покарання суд в повній мірі не врахував та не дав оцінку даним про особу винного, його суб'єктивному ставленню до вчиненого, що ОСОБА_1 вину не визнав, у скоєному не розкаявся.

Судом не встановлено і не зазначено у вироку виключно позитивні дані про ОСОБА_1, які б дали можливість дійти обґрунтованого висновку про призначення йому мінімального покарання.

Прокурор прохає вирок Луцького міськрайонного суду від 14 липня 2014 року відносно ОСОБА_1 скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості.

У доповненні до апеляції прокурор прохає виключити з мотивувальної частини вироку посилання суду на одержання хабара ОСОБА_1 поєднане з вимаганням.

Постановити новий вирок, визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.368 КК України в ред. від 21.12.2010 року та призначити покарання у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах строком на 3 роки з конфіскацією майна.

Засуджений ОСОБА_1 в апеляції зазначає, що обвинувачення його в одержанні хабара базується на неіснуючій телефонній розмові між ним та ОСОБА_3, під час якої він нібито повідомив ОСОБА_3 про необхідність сплатити кошти, а у противному випадку погрожував перевіркою, наявність якої повністю спростовується матеріалами справи.

Під час досудового слідства та в суді не взято до уваги, що ані в нього ані в його підлеглого ОСОБА_5 підстав для проведення перевірки на підприємстві ОСОБА_3 не було, як і не було ніякого передбаченого законом направлення для такої перевірки, тим більше він не був уповноважений вирішувати, в яких суб'єктів господарювання буде проводитися перевірка, відтак він фізично не міг провести перевірку у ОСОБА_3 Такі питанні вирішувало керівництво УМВС України у Волинській області.

Зазначені обставини не були з'ясовані ані під час досудового слідства ані в суді. Замовники даної кримінальної справи (посадові особи прокуратури) вирішили нав'язати ОСОБА_3 дати неправдиві показання.

Показання ОСОБА_3 щодо розмов з ним по телефону є суперечливими і неправдивими в частині тривалості цих розмов. Із показань ОСОБА_3 на досудовому слідстві випливає, що між ним та апелянтом було 5 телефонних розмов, а в судовому засіданні ОСОБА_3 стверджував, що було 4 телефонних розмови.

Під час цих 4-х розмов не обговорювалося питання сплачувати якісь кошти та питання проведення чи не проведення перевірок ПТПП «Богдан» і це не заперечується самим ОСОБА_3. як під час досудового слідства так і в суді.

Апелянт вважає, що ОСОБА_3 дав завідомо неправдиві показання в частині того, що повідомив про телефонну розмову, якої насправді не було, вигадавши її з метою обвинувачення його у тяжкому злочині.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_3 та свідок ОСОБА_6 - слідчий прокуратури не змогли пояснити суду наявність п'ятої телефонної розмови до 17 січня 2001 року, кожен з ним плутався у відповідях.

06.09.2013 року слідчим відділом Луцького МВ УМВС розпочате кримінальне провадження щодо ОСОБА_3, який у справі про обвинувачення апелянта давав як свідок завідомо неправдиві показання.

Оскільки розмови до 17.01.11 року з ОСОБА_3 в апелянта не було, у решті наявних у справі матеріалах відсутня будь-яка інформація про те, що кошти ОСОБА_3 передавав йому саме за не проведення перевірки.

Досудовим слідством і судом не з'ясовано, чи мав право ОСОБА_1 проводити перевірку в ПТПП «Богдан».

Суд першої інстанції порушив вимоги ст.400 КПК України - при новому розгляді справи посилив покарання та застосував закон про більш тяжкий злочин, тобто виніс незаконний і необґрунтований вирок.

В момент затримання ОСОБА_1 в кабінеті слідчого прокуратури він просив участі захисника, однак всупереч ст.59 Конституції України, ст.47 КПК України його прохання було проігноровано, а захисник був призначений лише через декілька днів при першому допиті, чим було порушене його право на захист.

Також його право на захист було порушено під час огляду місця події, коли працівники УСБУ проігнорували його законну вимогу повідомити свого захисника та запросити його для огляду місця події.

Апелянт вважає, що оперативно-технічні заходи відносно нього були проведені незаконно. Будь-які дані, зібрані в результаті цих заходів не мають ніякої сили та не можуть бути доказами.

Під час досудового слідства слідчий ОСОБА_6 постійно примушував його до дачі завідомо неправдивих показань про те, щоб ОСОБА_1 написав йому, що кошти позичив не для виконання заходів для державних інтересів, а для особистих цілей.

Кримінальна справа порушена щодо нього 28.01.2014 року, носить замовний характер, є сфальсифікованою.

Луцький міськрайонний суд під час розгляду справи не виконав вказівки Вищого спеціалізованого суду в частині перевірки доводів його касаційної скарги, що свідчить про однобічність і неповноту судового слідства.

В ході судового слідства докази здобуті незаконним шляхом. Головуючий у справі суддя Сівчук А.Є. перебивав свідків під час дачі ними показань, сам продовжував відповідати замість них на питання або ж підказував свідкам, що їм слід говорити.

При допиті основного свідка ОСОБА_3 головуючий зняв близько 140 його запитань до свідка, тобто суд позбавив його права на доведення своєї невинуватості.

Апелянт вважає, що суд не мав права засуджувати його за ч.2 ст.368 КК України, оскільки він не є особою, яка займає відповідальне становище. Суд помилково дійшов висновку, що він був керівником структурного підрозділу органу державної влади.

В матеріалах справи відсутні речові докази - ймовірний предмет злочину - 10 грошових купюр номіналом по 100 грн. на загальну суму 1000 грн. Як видно із матеріалів справи, 1000 грн. були повернуті ОСОБА_3 ще у 2012 році. ОСОБА_1 вважає, що суд не міг винести обвинувальний висновок без наявності предмету злочину - 1000 грн.

У справі відсутні його функціональні обов'язки, він не був ознайомлений з ними. Наявне у справі повідомлення УДСБЕЗ від 14.03.2011 року про те, що він ознайомився із затвердженими функціональними обов'язками співробітників сектору 15.01.2009 року не відповідає дійсності.

Суд безпідставно не взяв до уваги показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Посилання суду на те, що ОСОБА_7 перебуває з ним у дружніх відносинах не відповідає дійсності та матеріалам справи. Також невірно суд оцінив показання свідка ОСОБА_9

Також суд безпідставно прийшов до висновку про відсутність у ОСОБА_3 підстав оговорювати його, про наявність між ними неприязних стосунків.

Суд безпідставно не взяв до уваги його показання щодо наміру позичити гроші у ОСОБА_3

У зв'язку з однобічністю досудового та судового слідства, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону апелянт прохає вирок суду скасувати, закрити кримінальну справу на підставі ст.376 КПК України.

У разі встановлення в ході апеляційного розгляду, на думку суду. відсутності підстав для закриття кримінальної справи апелянт прохає винести ухвалу про повернення справи прокуророві на додаткове розслідування.

Заслухавши доповідача, який виклав обставини справи та доводи апеляційних скарг, прокурора, який подану представником прокуратури апеляцію з доповненнями підтримав, а апеляцію засудженого ОСОБА_1 заперечив, засудженого ОСОБА_1 який апеляцію прокурора заперечив, у своїх поясненнях до апеляційних скарг та в судових дебатах заперечив доведеність його винуватості у скоєнні злочину, за який він засуджений, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення з таких підстав.

Зазначення ОСОБА_1 в апеляції про те, що обвинувачення його в одержанні хабара базується на неіснуючій телефонній розмові між ним та ОСОБА_3, під час якої він нібито повідомив ОСОБА_3 про необхідність сплатити кошти, а у противному випадку погрожував перевіркою, не відповідає дослідженим в судовому засіданні обставинам справи.

Винуватість ОСОБА_1 в одержанні хабара стверджується не лише показаннями ОСОБА_3, але й показаннями свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_4 та інших, а також дослідженими в судовому засіданні процесуальними документами та висновком експертизи №146 від 21.03.2011 року, відповідно до якого на вилучених у ОСОБА_1 під час огляду місця події купюрах є сліди його рук.

Твердження ОСОБА_1 про те, що він мав намір позичити гроші в сумі 1000 грн. у ОСОБА_3 не заслуговує на увагу, оскільки будь-якими даними не підтверджується, а навпаки спростовується встановленими обставинами справи.

В апеляції засудженого безпідставно вказано на те, що суд не взяв до уваги, що ані в нього ані в його підлеглого ОСОБА_13 не було підстав для проведення перевірки на підприємстві ОСОБА_3 і що було відсутнє направлення для такої перевірки. Дані обставини, як убачається із протоколу судового засідання, судом було взято до уваги. Крім того, директор ПТПП «Богдан» ОСОБА_3, знаючи, що ОСОБА_1 займає посаду начальника сектору боротьби з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності та комп'ютерних технологій управління ДСБЕЗ УМВС України у Волинській області, не міг бути обізнаний з колом його повноважень.

Необґрунтованим є і посилання апелянта на суперечливість і неправдивість показань свідка ОСОБА_3, який з моменту звернення його із заявою до УСБУ України у Волинській області на вимагання в нього ОСОБА_1 грошей давав послідовні показання щодо обставин вчинення засудженим злочину.

Посилання ОСОБА_1 на порушення судом першої інстанції вимог ст.400 КПК України в ред.1960 року є незаконним і необґрунтованим. Так, згідно ч.2 ст.400 КПК України в ред.1960 року «посилення покарання або застосування закону про більш тяжкий злочин при новому розгляді справи судом першої інстанції або апеляційним судом допускається тільки за умови, що вирок було скасовано за м'якістю покарання або у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин за скаргою прокурора або потерпілого чи його представника, а також коли при новому розслідуванні справи буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжкий злочин, або коли збільшився обсяг обвинувачення.

З ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31.05.2012 року а.ухв.4 випливає, що «з матеріалів справи видно, що станом на 28.01.2011 року ОСОБА_1 при вчиненні інкримінованого злочину являвся службовою особою, яка займає відповідальне становище, оскільки був керівником структурного підрозділу органу державної влади, при цьому мав у безпосередньому підпорядкуванні двох оперативних працівників.» Таким чином, попередній вирок Луцького міськрайонного суду був скасований у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин.

Враховуючи, що судом першої інстанції встановлено і підтверджено зазначене Вищим судом твердження про те, що ОСОБА_1 займав відповідальне становище, його дії вірно кваліфіковано за ч.2 ст.368 КК України.

Посилання в апеляції засудженого на те, що головуючий у справі не давав можливість підсудному ОСОБА_1 задавати питання свідкам є необґрунтованим, оскільки, як вірно зазначено в оскаржуваному вироку, питання, які знімав головуючий, не стосувалися інкримінованого підсудному злочину.

Зазначення ОСОБА_1 в апеляції про те, що в матеріалах справи відсутні речові докази - 10 купюр по 100 грн. на загальну суму 1000 грн., які були повернуті ОСОБА_3 у 2012 році, не впливає на доведеність вини засудженого у вчиненні злочину.

Будь-яких прав, в тому числі і права на захист при проведенні досудового та судового слідства, в тому числі і права на захист обвинуваченого порушено не було.

Не відповідає дійсності і посилання засудженого ОСОБА_1 на те, що він не був ознайомлений зі своїми функціональними обов'язками.

Невірним є і зазначення в апеляції ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не виконав вказівки Вищого спеціалізованого суду в частині перевірки доводів його касаційної скарги.

Судове слідство проведено об'єктивно і в повному обсязі з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону.

Не заслуговує на увагу і посилання прокурора на те, що суд першої інстанції безпідставно призначив ОСОБА_1 мінімальне покарання, передбачене ч.2 ст.368 КК України. При визначенні покарання засудженому суд врахував характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним злочину, дані про особу ОСОБА_1, відсутність обтяжуючих покарання обставин. А тому підстав для скасування вироку за м'якістю призначеного засудженому покарання суд не знаходить.

Разом з тим, суд у мотивувальній частині вироку всупереч встановленим обставинам помилково зазначив, що ОСОБА_1 винен в одержанні хабара поєднаному з вимаганням. Дане твердження підлягає виключенню з вироку.

Своє рішення про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі суд першої інстанції мотивував тяжкістю вчиненого злочину, тим, що ОСОБА_1 затягував процес, не з'являючись в судові засідання, не визнав свою вину у скоєному.

Ці обставини на думку колегії суддів не є беззаперечними підставами для позбавлення ОСОБА_1 волі.

Судом у вироку вірно зазначено, що ОСОБА_1 раніше не судимий, вперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, має на утриманні малолітню дитину. Крім того, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні одного епізоду злочину на суму 1000 грн., яка не є значною, що з моменту його скоєння минув тривалий час - понад три роки і за цей період ОСОБА_1 не вчинив жодного правопорушення.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає за доцільне звільнити ОСОБА_1 від призначеного основного покарання. При цьому додаткове покарання у виді конфіскації майна відповідно до ст.77 КК України не застосовується.

Керуючись ст.ст.365, 366 КПК України 1960 року, апеляційний суд Волинської області, -

У Х В А Л И В :

Апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Луцького міськрайонного суду від 14 липня 2014 року відносно ОСОБА_1 в частині призначеного покарання змінити.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_1 від призначеного покарання у виді 5(п'яти) років позбавлення волі, якщо він протягом трирічного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, передбачені ст.76 КК України:

- повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання,

- періодично з'являтися в кримінально-виконавчу інспекцію для реєстрації.

Виключити з мотивувальної частини вироку посилання суду на одержання ОСОБА_1 хабара поєднане з вимаганням.

В решті вирок залишити без змін.

Головуючий

Судді