Постанова № 40392580, 04.09.2014, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/1627/14-a

"04" вересня 2014 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Чепенюк О.В.,

при секретарі судового засідання Калиняк О.В.,

за участю представників позивача Барилко Т.М., Пашківського А.З.,

представника відповідача Ямнюка І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Скіфія» до Збаразької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Скіфія» (далі - ТзОВ «Скіфія», позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Збаразької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області (далі - Збаразька ОДПІ ГУ Міндоходів у Тернопільській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21 липня 2014 року № 0001842200 та № 0001852200.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2014 року провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21 липня 2014 року № 0001852200 закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову в цій частині.

Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами.

Збаразькою ОДПІ ГУ Міндоходів у Тернопільській області проведено планову документальну виїзну перевірку ТзОВ «Скіфія» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2013 року, про що складено акт від 25 червня 2014 року № 565/2201/24627287. На підставі акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 21 липня 2014 року № 0001842200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 282963 грн. Позивач не погоджується з висновками акту перевірки та вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення неправомірним.

Встановлене перевіркою порушення податкового законодавства стосується віднесення позивачем за підсумками 2013 року до складу інших витрат звичайної діяльності суми витрат на створення резерву сумнівних боргів у сумі сумнівної дебіторської заборгованості. На думку контролюючого органу, платником податків у цьому випадку безпідставно збільшено витрати за 2013 рік та допущено порушення підпункту «г» підпункту 138.10.6 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки платник податку на прибуток має право до складу інших витрат включати витрати на створення резерву сумнівної заборгованості, що визнаються витратами з метою оподаткування в сумі безнадійної дебіторської заборгованості з урахуванням підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, а не сумнівної заборгованості. Дебіторська заборгованість ТзОВ «Скіфія» не підпадала під визначення безнадійної в розумінні підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України, а тому не підлягала включенню до складу витрат платника податків.

Позивач зазначає, що дана дебіторська заборгованість виникла через невиконання зобов'язань дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» Стрийський комбінат хлібопродуктів № 2 (далі - ДП ДАК «Хліб України» Стрийський КХП № 2) та підтверджена рішенням господарського суду Львівської області від 18 січня 2011 року. Протягом тривалого часу така заборгованість не погашена боржником, а вжиті заходи по її стягненню виявились безрезультатними. Відтак, суму дебіторської заборгованості з урахуванням правил, визначених у пункті 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08 жовтня 1999 року № 237 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 1999 року за № 725/4018, віднесено до резерву сумнівних боргів. В подальшому ТзОВ «Скіфія» віднесло таку сумнівну заборгованість в розмірі 992854 грн. до складу витрат та відобразило у рядку 06.4.4. додатку ІВ до рядка 06.4 податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік. Позивач правомірність включення до складу витрат суми дебіторської заборгованості обґрунтовує положеннями пункту 5 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» ПК України та вказує, що заходи щодо стягнення такої заборгованості розпочато до 01 квітня 2011 року.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві, додатково пояснили, що в даному випадку має місце існування сумнівної заборгованості щодо якої існує невпевненість у її поверненні боржником. ПК України розрізняє поняття сумнівної та безнадійної заборгованості, проте визначення дає лише безнадійної заборгованості, наведене у підпункті 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України. Разом з тим, порядок урегулювання і безнадійної, і сумнівної заборгованості визначається однаково в статті 159 ПК України. У спірному випадку заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості вживались до 01 квітня 2011 року, а тому порядок її відображення в податковому обліку регулюється не статтею 159 ПК України, а нормами пункту 5 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, який передбачає: «Якщо в майбутньому (з урахуванням строку позовної давності) такий продавець звертається до суду, то він має право збільшити витрати на суму оскаржуваної заборгованості». Крім того, представники позивача зазначили, що в будь-якому випадку платник податків має право на збільшення витрат на суму непогашеної дебіторської заборгованості, такі витрати сформовано у тому податковому періоді, коли ТзОВ «Скіф» отримало достатню та достовірну інформацію про неплатоспроможність боржника. Представники позивача просили позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав з мотивів, викладених у запереченнях проти адміністративного позову від 20 серпня 2014 року (а. с. 58-61) та зазначив, що поняття резерву сумнівних боргів для бухгалтерського обліку відрізняється від резерву сумнівних боргів податкового обліку. Так, з метою податкового обліку відповідно до підпункту «г» підпункту 138.10.6 пункту 138.10 статті 138 ПК України до витрат платника податку можна віднести лише ту частину резерву сумнівних боргів, яка відповідає поняттю безнадійної дебіторської заборгованості згідно з підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України, тобто такі витрати формуються тоді, коли дебіторська заборгованість стає безнадійною з точки зору ПК України. У спірному випадку заборгованість ДП ДАК «Хліб України» Стрийський КХП № 2 перед позивачем не підпадає під жодну з ознак (умов), наведених у підпункті 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України. ДП ДАК «Хліб України» Стрийський КХП № 2 є діючим платником податків, не визнаний банкрутом, не ліквідований та знаходиться на обліку в органах державної податкової служби як платник податків. На думку відповідача, дебіторська заборгованість, яка віднесена ТзОВ «Скіфія» до резерву сумнівних боргів, не є безнадійною в розумінні податкового законодавства, а тому на суму такої сумнівної заборгованості не можуть бути зменшені витрати платника податків.

Представник відповідача вважає, що позивачем допущено порушення вимог ПК України, а тому контролюючим органом правомірно нараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши докази, які є в матеріалах адміністративної справи, суд приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що Збаразькою ОДПІ ГУ Міндоходів у Тернопільській області проведено планову документальну виїзну перевірку ТзОВ «Скіфія» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2013 року, про що складено акт від 25 червня 2014 року № 565/2201/24627287 (а. с. 62-105).

Серед іншого, перевіркою встановлено, що ТзОВ «Скіфія» віднесло до складу інших витрат за 2013 рік витрати на створення резерву сумнівних боргів у сумі 992854 грн., які є частиною дебіторської заборгованості ДП ДАК «Хліб України» Стрийський КХП № 2 перед ТзОВ «Скіфія». Разом з тим, ДП ДАК «Хліб України» Стрийський КХП № 2 є діючим платником податків, не визнаний банкрутом, не ліквідований та знаходиться на обліку в органах державної податкової служби як платник податків, а тому дебіторська заборгованість у спірному випадку не підпадає під визначення безнадійної заборгованості в розумінні підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України. Оскільки дебіторська заборгованість, віднесена ТзОВ «Скіфія» до резерву сумнівних боргів та до складу витрат за 2013 рік, не підпадає під визначення безнадійної, а згідно з підпунктом «г» підпункту 138.10.6 пункту 138.10 статті 138 ПК України до складу інших витрат включаються витрати на створення резерву сумнівної заборгованості лише в сумі безнадійної заборгованості, визначеної з урахуванням підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України, тому товариство завищило витрати, відобразивши сумнівну заборгованість в розмірі 992854 грн. 00 коп. в складі інших витрат у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік.

На підставі акту перевірки Збаразькою ОДПІ ГУ Міндоходів у Тернопільській області прийняте податкове повідомлення-рішення від 21 липня 2014 року № 0001842200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 282963 грн. (а. с. 15).

При вирішенні справи суд застосовує до спірних виходить з наступного.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом «г» підпункту 138.10.6 пункту 138.10 статті 138 ПК України до складу інших витрат включаються інші витрати звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, витрати на створення резерву сумнівної заборгованості визнаються витратами з метою оподаткування в сумі безнадійної дебіторської заборгованості з урахуванням підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу. Для банків та небанківських фінансових установ норми цього пункту діють з урахуванням норм статті 159 цього Кодексу.

Підпункт 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, яка діяла до 01 січня 2014 року) дає визначення безнадійної заборгованості як заборгованості, що відповідає одній з таких ознак:

а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;

б) прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості;

в) заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією;

г) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості;

ґ) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

д) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Визначення поняття сумнівної заборгованості у ПК України відсутнє.

Разом з тим, відповідно до пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08 жовтня 1999 року № 237, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 1999 року за № 725/4018, наведено наступні значення термінів, що використовуються у положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку: безнадійна дебіторська заборгованість - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності; сумнівний борг - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником. Дане Положення містить порядок розрахунку та визначення величини резерву сумнівної заборгованості.

З аналізу наведених положень слідує, що поняття резерву сумнівних боргів для бухгалтерського обліку відрізняється від поняття резерву сумнівних боргів для податкового обліку. З метою податкового обліку можна віднести до складу витрат лише ту частину резерву сумнівних боргів, яка відповідає поняттю безнадійної дебіторської заборгованості згідно з нормами підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Таким чином, підпункт «г» підпункту 138.10.6 пункту 138.10 статті 138 встановлює наступне обмеження: витрати на створення резерву сумнівних боргів в момент такого створення до витрат у податковому обліку відразу не включаються, а відносяться до витрат тоді, коли відповідна дебіторська заборгованість набуває статусу безнадійної в розумінні підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

У спірному випадку за ТзОВ «Скіфія» рахується дебіторська заборгованість, яка виникла через невиконання ДП ДАК «Хліб України» Стрийський КХП № 2 зобов'язань в частині зберігання переданого товару згідно з умовами договору складського зберігання зерна № 40 від 12 січня 2010 року та підлягала стягненню на користь позивача згідно з рішенням господарського суду Львівської області від 18 січня 2011 року у справі № 29/212(10) (а. с. 16-18). Тобто заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості платником податків розпочато до 01 квітня 2011 року (до набрання чинності розділом III «Податок на прибуток підприємств» ПК України).

В подальшому ТзОВ «Скіфія» подало до суду заяву про визнання ДП ДАК «Хліб України» Стрийський КХП № 2 банкрутом, ухвалою господарського суду Львівської області від 21 липня 2011 року порушено справу про банкрутство щодо такого боржника (а. с. 138). Разом з тим, ухвалою цього ж суду від 03 жовтня 2013 року провадження у справі № 5015/4081/11 про банкрутство ДП ДАК «Хліб України» Стрийський КХП № 2 припинено, враховуючи неможливість застосування до боржника у даній справі інших, крім мирової угоди, подальших процедур банкрутства, а також те, що учасники провадження у справі не надали суду станом на день розгляду справи мирової угоди. Господарським судом судове рішення обґрунтоване тим, що дочірнє підприємство є державним підприємством та входить до Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації відповідно до Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації». До боржника, що є об'єктом права державної власності і не підлягає приватизації та внесеного до переліку відповідно до Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» може бути застосовано дві судові процедури банкрутства - процедура розпорядження майном та процедура мирової угоди. Судові процедури: санація та ліквідація відносно боржника, що знаходиться в переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, відповідно до Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» можуть бути здійснені тільки після звернення керівних органів боржника в установленому законом порядку з клопотанням про виключення боржника з даного переліку та прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України про виключення боржника з переліку та внесення відповідних змін до Закону. Оскільки відповідне рішення Кабінетом Міністрів України про виключення боржника з переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не прийняте, мирова угода між боржником та кредиторами не укладена, тому провадження у справі про банкрутство припинене за частиною першою статті 80 Господарського процесуального кодексу України (а. с. 127). На даний час ДП ДАК «Хліб України» Стрийського КХП № 2 є діючою юридичною особою, що не заперечується сторонами.

В акті перевірки від 25 червня 2014 року № 565/2201/24627287 (а. с. 67-69) також зазначено, що ДП ДАК «Хліб України» Стрийського КХП № 2 є діючою юридичною особою, державна реєстрація якої не припинена, станом на дату написання акту перевірки перебуває на обліку в Стрийській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Судом встановлено, що ТзОВ «Скіфія» таку дебіторську заборгованість ДП ДАК «Хліб України» Стрийського КХП № 2 в розмірі 992854 грн. включило до складу витрат та відобразило у рядку 06.4.4. «витрати на створення резерву сумнівної заборгованості» додатку ІВ до рядка 06.4 податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік (а. с. 19).

Враховуючи наведені обставини та положення підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України, слід погодитись з позицією відповідача, що дебіторська заборгованість ДП ДАК «Хліб України» Стрийського КХП № 2 перед ТзОВ «Скіфія» не підпадає під ознаки безнадійної в розумінні ПК України, а тому з метою оподаткування така заборгованість не включається до резерву сумнівних боргів та не відноситься до складу витрат платника податків.

При цьому, суд не бере до уваги позицію представників позивача про те, що дана дебіторська заборгованості не буде погашена боржником у майбутньому у зв'язку з відсутність майна та коштів у ДП ДАК «Хліб України» Стрийського КХП № 2, оскільки чинна на час існування спірних правовідносин редакція підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України не передбачала такої ознаки (умови) для визнання дебіторської заборгованості юридичної особи безнадійною.

Також суд вважає необґрунтованим посилання позивача на пункт 5 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» ПК України з огляду на таке.

Підпунктом 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР, який діяв до 01 квітня 2011 року, було передбачено, що у податковому періоді, протягом якого відбувається відвантаження товарів або фактичне надання результатів робіт (послуг) платник податку повинен збільшити валові доходи на суму відвантажених (наданих) товарів (робіт, послуг). Відповідно до статті 12 даного Закону платник податку на прибуток - продавець мав право віднести до складу валових витрат суми безнадійної дебіторської заборгованості лише за умови проведення відповідних заходів по її стягненню, передбачених підпунктом 12.1.1 цієї статті.

З 01 квітня 2011 року порядок урегулювання безнадійної та сумнівної заборгованості визначено пунктом 159.1 статті 159 ПК України. Разом з тим, відповідно до пункту 5 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» ПК України норми пункту 159.1 статті 159 ПК України не поширюються на заборгованість, що виникла у зв'язку із затримкою в оплаті товарів, виконаних робіт, наданих послуг, якщо заходи щодо стягнення таких боргів здійснювалися до набрання чинності розділом III «Податок на прибуток підприємств» ПК України. З метою оподаткування відображення в обліку продавця та покупця такої заборгованості здійснюється до повного погашення чи визнання такої заборгованості безнадійною у такому порядку: порядок урегулювання сумнівної заборгованості, щодо якої заходи із стягнення сумнівної заборгованості розпочато до набрання чинності розділом III ПК України. Платник податку - продавець зобов'язаний збільшити дохід відповідного податкового періоду на суму заборгованості (її частини), попередньо віднесеної ним до складу витрат або відшкодованої за рахунок страхового резерву і у разі, якщо протягом такого податкового періоду відбувається будь-яка з таких подій:

а) суд не задовольняє позову (заяви) продавця або задовольняє його частково чи не приймає позову (заяви) до провадження (розгляду) або задовольняє позов (заяву) покупця про визнання недійсними вимог щодо погашення цієї заборгованості або її частини;

б) сторони договору досягають згоди щодо продовження строків погашення заборгованості чи списання всієї суми заборгованості або її частини (крім випадків укладення мирової угоди в межах процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, визначених законом);

в) продавець, який не отримав відповіді на претензію протягом строків, визначених законом, або отримав від покупця відповідь про визнання наданої претензії, але не отримує оплати (інших видів компенсацій у рахунок погашення заборгованості) протягом визначених у такій претензії строків та при цьому протягом наступних 90 днів не звертається до суду (господарського суду) із заявою про стягнення заборгованості або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна.

Якщо в майбутньому (з урахуванням строку позовної давності) такий продавець звертається до суду, то він має право збільшити витрати на суму оскаржуваної заборгованості.

Таким чином, вказаним пунктом 5 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» ПК України передбачено порядок коригування доходів продавця у сторону збільшення, які попередньо віднесені ним до складу витрат, а не формування (зменшення) його витрат. Отже, оскільки згідно із зазначеним пунктом платник податку - продавець збільшує доходи на суму заборгованості, попередньо віднесеної до складу витрат, то сума дебіторської заборгованості, по якій платник податку - продавець до 01 квітня 2011 року здійснив заходи щодо її стягнення, але не включив до складу валових витрат (як у спірному випадку), при обчисленні об'єкта оподаткування після 01 квітня 2011 року в податковому обліку такого продавця не відображається. Право платника податків - продавця збільшити витрати на суму оскаржуваної заборгованості у разі звернення до суду передбачене з урахуванням того, що продавець раніше відобразив дохід по такій операції. Також суд вважає необґрунтованим збільшення позивачем витрат саме за 2013 рік, як вказує позивач, у період, коли ТзОВ «Скіфія» отримало достатні докази неплатоспроможності боржника ДП ДАК «Хліб України» Стрийського КХП № 2, оскільки законодавчі норми не пов'язують збільшення витрат платника податків саме з такою подією у відповідному звітному періоді.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи норми чинного законодавства та оцінюючи досліджені в судовому засіданні докази, суд приходить до висновку, що Збаразька ОДПІ ГУ Міндоходів у Тернопільській області як суб'єкт владних повноважень, заперечуючи проти адміністративного позову, довела правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 21 липня 2014 року № 0001842200. Відтак, у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Згідно з частиною першою статті 4, підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4, частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI, статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06 грудня 2012 року № 5515-VI позивачу за подання даної позовної заяви слід було сплатити судовий збір за вимоги майнового характеру у розмірі 4872 грн. 00 коп. (4 мінімальні заробітні плати), оскільки 2 відсотки від розміру майнових вимог (282963 грн. 00 коп.) становить 5659 грн. 26 коп., тобто перевищує максимальний розмір судового збору, встановлений законом. Фактично при поданні адміністративного позову ТзОВ «Скіфія» сплачено судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп. (а. с. 2).

Частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги. Отже, з позивача слід стягнути у дохід Державного бюджету України решту суми судового збору у розмірі 4384 грн. 80 коп. (4872 грн. 00 коп. - 487 грн. 20 коп. = 4384 грн. 80 коп.).

Керуючись статтями 2, 11, 86, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Скіфія» до Збаразької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Збаразької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області від 21 липня 2014 року № 0001842200 відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Скіфія» (47302, Тернопільська область, місто Збараж, вулиця Грушевського, 90, ідентифікаційний код 24627287) у дохід Державного бюджету України решту суми судового збору у розмірі 4384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України (оголошення вступної та резолютивної частини постанови), а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У повному обсязі постанова виготовлена 09 вересня 2014 року.

Головуючий суддя Чепенюк О.В.

копія вірна

Суддя Чепенюк О.В.