Рішення № 40389990, 03.09.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2014 р.Справа № 922/3062/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Філії централізованого продажу послуг ПАТ "Укртелеком", м.Київ до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Чугуїв про стягнення 6651,95 гривень за участю представників:

позивача - Перхун Ю.М. (довіреність №1787 від 11 грудня 2013 року)

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

21 липня 2014 року позивач, публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі філії централізованого продажу послуг ПАТ "Укртелеком", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідача) суми заборгованості у розмірі 6651,96 гривень, у тому числі, 5996,26 гривень суми основної заборгованості, 171,67 гривень суми нарахованої пені, 83,17 гривень суми 3% річних та 400,85 гривень суми інфляційних втрат. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням відповідачем умов договору №888311-263 про взаємоз'єднання телекомунікаційної мережі оператора з телекомунікаційною мережею ВАТ "Укртелеком", укладеного між сторонами 20 травня 2010 року. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1827,00 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23 липня 2014 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07 серпня 2014 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07 серпня 2014 року було відкладено розгляд справи на 03 вересня 2014 року.

22 серпня 2014 року представник позивача надав через канцелярію суду заяву (вх.№29342) про зменшення розміру позовних вимог, в якій зазначив про допущення помилки під час складання резолютивної частини позовної заяви, у зв'язку з чим, просив суд стягнути з відповідача 6651,95 гривень, у тому числі, 5996,26 гривень суми основної заборгованості, 171,67 гривень суми нарахованої пені, 83,17 гривень суми 3% річних та 400,85 гривень суми інфляційних втрат. Судом було досліджено відповідну заяву та прийнято до розгляду.

Представник позивача у відкритому судовому засіданні підтримав надану заяву про зменшення розміру заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Суд, розглянувши заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, перевіривши повноваження представника позивача на підписання даної заяви, встановивши, що відповідні дії позивача не порушують права і охоронювані законом інтереси сторін, дійшов висновку про її прийняття до розгляду, та продовжує розгляд справи з урахуванням прийнятої заяви.

Представник позивача у відкритому судовому засіданні 03 вересня 2014 року підтримав позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач у відкрите судове засідання 03 вересня 2014 року свого представника не направив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав. Про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином. Ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи були направлені відповідачеві на юридичну адресу, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Відповідно до ст.64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами, без участі відповідача, в порядку ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

20 травня 2010 року між відкритим акціонерним товариством "Укртелеком", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Укртелеком", (позивачем) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (відповідачем) було укладено договір №888311-263 "Про взаємоз'єднання телекомунікаційної мережі оператора з телекомунікаційною мережею ВАТ "Укртелеком" (договір).

Згідно з п.1.3 договору та п.1.2 угоди про надання телекомунікаційних послуг (далі - угода) до основного договору, предметом договору є послуги, що можуть надаватися після встановлення взаємоз'єднання.

Послуги, які надає позивач відповідачу за цим договором, визначені у п.1.2.1 угоди, а послуги, які надає відповідач позивачу - у п.1.2.2 угоди.

Відповідно до п.3.14 та п.3.15 угоди, сторони складають та підписують акти здавання-приймання наданих у звітному місяці послуг. Підписані сторонами акти здавання-приймання наданих послуг є достатньою підставою для оплати рахунків за надані послуги. Якщо акти здавання-приймання наданих послуг не будуть підписані у строк, передбачений цим договором, то рахунки, сформовані згідно даних позивача, є достатньою підставою для сплати за надані послуги.

Згідно з п.3.16 угоди, плата сторонами рахунків проводиться не пізніше останнього числа місяця, що настає після звітного періоду. Рахунки за отримані послуги сплачуються шляхом простого банківського переказу на розрахункові рахунки сторін. Також розрахунки між сторонами за цим договором можуть проводитися шляхом зарахування зустрічних однорідних фінансових вимог. Для здійснення такої форми розрахунку сторони підписують протокол проведення розрахунків, в якому відображають вартість послуг, наданих за звітний період, та суму перевищення, що належить до сплати стороною, визначеною боржником, у встановлені строки. Форму протоколу проведення розрахунків наведено в додатку №27 до договору.

Пунктом 5.2 порядку взаєморозрахунків між операторами телекомунікацій, за послуги доступу до телекомунікаційних мереж загального користування, який затверджений рішенням Національної комісії з питань регулювання зв'язку України від 09 липня 2009 року №1586 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 21 вересня 2009 року за №880/16896, визначено, що усі оператори телекомунікацій зобов'язані розраховуватись за послуги, що надаються в точці взаємоз'єднання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав зобов'язання за спірним договором, а саме, надав відповідачу послуги, оформив акти здавання-приймання наданих послуг та рахунки, протоколи проведення розрахунків, які направив відповідачу. Факт надавання послуг та направлення рахунків підтверджується наявними у матеріалах справи реєстрами згрупованих рекомендованих відправлень, відповідними рахунками та актами здавання-приймання послуг (а.с.32-74).

Відповідачу позивачем були надані наступні послуги на суму 7771,93 гривень:

- за серпень 2013 року на суму 1257,78 гривень;

- за вересень 2013 року на суму 1578,35 гривень;

- за жовтень 2013 року на суму 1667,59 гривень;

- за листопад 2013 року на суму 1891,84 гривень;

- за грудень 2013 року на суму 1376,30 гривень;

- за січень 2014 року на суму 0,05 гривень;

- за лютий 2014 року на суму 0,02 гривень.

Відповідач, в свою чергу, частково оплатив отримані послуги на суму 1775,67 гривень. Розрахунків за зустрічними однорідними фінансовими вимогами у сторін не виникало.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив претензію (вих.№888103/6-368) від 30 січня 2014 року на адресу відповідача про сплату виниклої заборгованості, але відповіді не отримав.

Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором не виконав повністю, у зв'язку з чим, у нього утворилась основна заборгованість перед позивачем у розмірі 5996,26 гривень, яка до цього часу залишається непогашеною.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про повне задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази повного погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 5996,26 гривень нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 171,67 гривень пені, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).

Відповідно до п.3.1. Договору, у випадку несвоєчасної оплати робіт та послуг, боржник повинен сплатити пеню в розмірі однієї облікової ставки НБУ, за кожен день затримки платежу.

Позивач нарахував суму пені, з урахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22 листопада 1996 року, та в порядку ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

З урахуванням викладеного, суд, перевіривши розрахунок пені, нарахованої позивачем, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та таким, що відповідає нормам чинного законодавства, а тому нарахована сума підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 400,85 гривень суми інфляційних втрат та 83,17 гривень суми 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунки позивача щодо кожної із нарахованих санкцій, перевіривши періоди нарахування останнім вказаних сум інфляційних втрат та 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідні розрахунки є вірними, та відповідають нормам чинного законодавства, а тому нараховані суми підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на відповідача.

На підставі вищевикладеного, ст.129 Конституції України, ст.ст.530, 546, 548, 599, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193, 232 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 22, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (63505, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі філії централізованого продажу послуг ПАТ "Укртелеком" (01601, м.Київ, бульвар Т.Шевченка, 18, код ЄДРПОУ 36282159) 5996,26 гривень основної заборгованості, 171,67 гривень пені, 83,17 гривень суми 3% річних, 400,85 гривень інфляційних втрат та 1827,00 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 08 вересня 2014 року.

Суддя К.В. Аріт

Справа №922/3062/14