Постанова № 40389355, 01.09.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

01 вересня 2014 р. № 820/12680/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - Судді Бездітка Д.В.,

при секретарі судового засідання - Ділбарян А.О.,

за участю: представника позивача - Останіна К.Ю.,

представника відповідача - Бондар Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський незалежний центр сертифікації"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень - рішень ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський незалежний центр сертифікації", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача, Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення - рішення №0002082201 від 26.06.2014 р. та № 0002092201 від 26.06.2014 р., винесені Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Свій позов позивач обґрунтував тим, що при проведенні перевірки контролюючим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки є неправомірними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити через безпідставність. Згідно наданих до суду письмових заперечень пояснив, що оскаржувані в даній справі податкові повідомлення-рішення №0002082201 від 26.06.2014 р. та № 0002092201 від 26.06.2014 р. є цілком законними та обґрунтованими, винесеними відповідно до чинного законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на підставі наказу від 05.06.2014 р. №1148 та згідно з п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України проведена позапланова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський незалежний центр сертифікації" (код ЄДРПОУ 37365857) з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «ТК ФІОНА» (код 38258286) за період з 01.12.2012 р. по 31.01.2014 р. та покупцям даних товарів, робіт, послуг, за результатами якої складено акт від 18.06.2014 р. №2453/20-30-22-01/37365857.

У вказаному акті перевірки містяться висновки про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський незалежний центр сертифікації":

- неможливості реального здійснення фінансово - господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді; порушення ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, ст.203, ст. 215, п.1 ст. 216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з зазначеними у акті перевірки постачальниками;

- п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), що призвело до завищення податкового кредиту на суму 190000,0 грн., в тому числі:

за грудень 2013 року на суму ПДВ 133000,0 грн.;

за січень 2014 року на суму ПДВ 57000,0 грн.;

- п.138.1, п.138.2, п.138.10 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), що призвело до витрат, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування, на загальну суму 126350,0 грн.

На підставі висновків акту перевірки №2453/20-30-22-01/37365857, відповідачем винесено податкові повідомлення - рішення:

- №0002082201 від 26.06.2014 р., яким ТОВ "Харківський незалежний центр сертифікації" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 157937,50 грн., в т.ч. основний платіж у розмірі 126350,0 грн., штрафні санкції у розмірі 31587,50 грн.;

- № 0002092201 від 26.06.2014 р., яким ТОВ "Харківський незалежний центр сертифікації" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 237500,0 грн., в т.ч. основний платіж у розмірі 190000,0 грн., штрафні санкції у розмірі 47500,0 грн.

Як встановлено судом, фактичною підставою для відображення в акті порушення позивачем норм податкового законодавства слугував висновок акту Харківської ОДПІ ГУ Міндоходів Харківської області від 31.03.2014 р. №244/20-23-22-01-05/38258286 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТК ФІОНА» (код 38258286) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за 2013 рік та січень, лютий 2014 р.

Жодних інших мотивів Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області в основу спірних рішень не покладено.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії і відображених в акті №2453/20-30-22-01/37365857 на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд наголошує на такому.

Контролюючим органом під час проведення перевірки встановлено, що в перевіряємий період підприємство позивача мало господарські взаємовідносини з ТОВ «ТК ФІОНА» (код 38258286).

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський незалежний центр сертифікації" (в якості Замовника) та ТОВ «ТК ФІОНА» (в якості Виконавця) укладено договір про надання послуг № 01-10-13 від 01.10.2013 року, за умовами якого Виконавець зобов'язується надати Замовнику консультаційні послуги щодо питання сертифікації та лабораторних (технічних) випробувань імпортованої продукції. Консультаційні послуги включають в себе підготовку обов'язкових документів, необхідних для лабораторних (технічних) випробувань та подальшої сертифікації продукції. (п.п. 1.1 Договору.)

На підтвердження реальності здійснення господарської операції, що була проведена в межах правочину між ТОВ "Харківський незалежний центр сертифікації" та ТОВ «ТК ФІОНА», позивачем подані до суду первинні документи, які були складені при виконанні цього правочину, а саме:

акти надання послуг за грудень 2013 року № ОУ-01-10/13-28 від 02.12.2013 р., № ОУ-01-10/13-29 від 03.12.2013 р., № ОУ-01-10/13-30 від 05.12.2013 р., № ОУ-01-10/13-31 від 06.12.2013 р., № ОУ-01-10/13-32 від 09.12.2013 р., № ОУ-01-10/13-33 від 11.12.2013 р., № ОУ-01-10/13-34 від 13.12.2013 р., № ОУ-01-10/13-35 від 16.12.2013 р., № ОУ-01-10/13-36 від 18.12.2013 р., № ОУ-01-10/13-37 від 19.12.2013 р., № ОУ-01-10/13-38 від 20.12.2013 р., № ОУ-01-10/13-39 від 23.12.2013 р., № ОУ-01-10/13-40 від 26.12.2013 р., № ОУ-01-10/13-41 від 27.12.2013 р.;

акти надання послуг за січень 2014 р. № ОУ-01-10/13-42 від 08.01.2014 р., № ОУ-01-10/13-43 від 09.01.2014 р., № ОУ-01-10/13-44 від 10.01.2014 р., № ОУ-01-10/13-45 від 13.01.2014 р., № ОУ-01-10/13-46 від 14.01.2014 р., № ОУ-01-10/13-47 від 15.01.2014 р.

В межах даного правочину ТОВ «ТК ФІОНА» виписало ТОВ "Харківський незалежний центр сертифікації" податкові накладні за грудень 2013 р. № 4 від 02.12.2013 р., № 32 від 03.12.2013 р., № 50 від 05.12.2013 р., № 115 від 06.12.2013 р., № 161 від 09.12.2013 р., № 335 від 11.12.2013 р., № 363 від 13.12.2013 р., № 382 від 16.12.2013 р., № 413 від 18.12.2013 р., № 435 від 19.12.2013 р., № 458 від 20.12.2013 р., № 486 від 23.12.2013 р., № 561 від 26.12.2013 р., № 587 від 27.12.2013 р. та податкові накладні за січень 2014 р. № 9 від 08.01.2014 р., № 23 від 09.01.2014 р., №32 від 10.01.2014 р., №49 від 13.01.2014 р., № 176 від 14.01.2014 р., № 184 від 15.01.2014 р.

Суд зазначає, що в матеріалах справи також містяться рахунки №01-10/13-28 від 02.12.2013 р., №01-10/13-29 від 03.12.2013 р., №01-10/13-30 від 05.12.2013 р., №01-10/13-31 від 06.12.2013 р., №01-10/13-32 від 09.12.2013 р., №01-10/13-33 від 11.12.2013 р., № 01-10/13-34 від 13.12.2013 р., № 01-10/13-35 від 16.12.2013 р., №01-10/13-36 від 18.12.2013 р., №01-10/13-37 від 19.12.2013 р., №01-10/13-38 від 20.12.2013 р., № 01-10/13-39 від 23.12.2013 р., №01-10/13-40 від 26.12.2013 р., №01-10/13-41 від 27.12.2013 р., №01-10/13-42 від 08.01.2014 р., №01-10/13-43 від 09.01.2014 р., №01-10/13-44 від 10.01.2014 р., №01-10/13-45 від 13.01.2014 р., № 01-10/13-46 від 14.01.2014 р., № 01-10/13-47 від 15.01.2014 р., №01-10/13-48 від 16.01.2014 р., №01-10/13-49 від 17.01.2014 р., №01-10/13-51 від 21.01.2014 р., №01-10/13-52 від 22.01.2014 р.№01-10/13-53 від 23.01.2014 р.

На підтвердження повної сплати за вказаним правочином позивачем долучені до матеріалів справи платіжні доручення: №1377 від 16.12.2013 р., №1375 від 16.12.2013 р., №1378 від 16.12.2013 р., №1376 від 16.12.2013 р., №1392 від 26.12.2013 р., №1393 від 26.12.2013 р., №1395 від 26.12.2013 р., №1397 від 26.12.2013 р., №1396 від 26.12.2013 р., №1398 від 26.12.2013 р., №1394 від 26.12.2013 р., №1399 від 26.12.2013 р., №1410 від 08.01.2014 р., №1409 від 08.01.2014 р., №1451 від 27.01.2014 р., №1452 від 27.01.2014 р., №1448 від 27.01.2014 р., №1449 від 27.01.2014 р., №1447 від 27.01.2014 р., №1454 від 27.01.2014 р., №1453 від 27.01.2014 р., №1450 від 27.01.2014 р., №1456 від 27.01.2014 р., №1455 від 27.01.2014 р., №1461 від 29.01.2014 р., №1460 від 29.01.2014 р.

Як встановлено судом, фактично ТОВ «ТК ФІОНА» надавало позивачу готовий пакет документації, який відповідає вимогам ДСТУ 3413-96 для подальшої сертифікації продукції, що підтверджується долученими до матеріалів справи свідоцтвами про призначення органу з сертифікації в системі УкрСЕПРО, свідоцтвами про уповноваження органу з сертифікації в системі УкрСЕПРО, актами прийому - передачі документів до актів виконаних робіт, сертифікатами відповідності, заявками про проведення сертифікації продукції в системі УкрСЕПРО, анкетами, рішеннями за заявками про проведення сертифікації продукції, розпорядженнями, висновками за результатами аналізу документації, актами ідентифікації, висновками про можливість видачі сертифіката відповідності, програмою, актом пломбування за зберігання зразка-свідка продукції за заявками, ліцензійними угодами, протоколами випробувань, атестатами акредитації.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить до висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Суд зазначає, що у ході розгляду справи відповідачем за правилами ч. 2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Таким чином, згаданий договір та переліченні первинні документи визнаються судом належними та допустимими доказами наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочину в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

Витребувані судом на виконання вимог ст.11 КАС України та приєднані до справи документи, а саме: платіжні доручення засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагенту спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату послуг визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до складених первинних документів, правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином ДПІ, ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду з боку відповідача не має.

Як вже зазначалось, фактичною підставою для відображення в акті порушення позивачем норм податкового законодавства слугував висновок акту Харківської ОДПІ ГУ Міндоходів Харківської області від 31.03.2014 р. №244/20-23-22-01-05/38258286 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТК ФІОНА» (код 38258286) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за 2013 рік та січень, лютий 2014 р.

В силу приписів ПК України акт перевірки, складений органом державної податкової служби України відносно платника податків не є беззаперечним та безумовним доказом вчинення порушень контрагентами такого платника, за умови доведеності платником реальності вчинення господарської операції. При дослідженні факту здійснення господарської операцій оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. З урахуванням викладеного, суд наголошує, що з огляду на реальний характер операції, за наслідком виконання якої позивачем був сформований оспорюваний податковий кредит, порушення контрагентами правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності (як-от відсутність за місцем реєстрації, несплата податків та зборів у необхідному розмірі тощо) не може бути підставою для позбавлення платника (позивача у справі) права на отримання податкової вигоди за умови відсутності доказів недобросовісності такого платника.

Суд також зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується правозастосовною практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що згідно з п. 44.1. ст.41 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст. 70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198. Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому за правилами п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.198.4. ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач та його контрагент належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи податкової та бухгалтерської звітності.

Слід звернути увагу на те, що зауваження щодо форми та змісту наданих податкових накладних з боку органу державної податкової служби в акті перевірки відсутні.

Таким чином, позивачем виконані всі умови для формування податкового кредиту по господарській операції, при цьому, ТОВ «ТК ФІОНА» було офіційно зареєстровано платником ПДВ на час здійснення господарських операцій та мало право складання податкових накладних. Суд звертає увагу на те, що податкові накладні відповідають вимогам закріпленими в ст.201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. 138.8, п. 138.6 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну). Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

З матеріалів справи встановлено, що первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача, які надані ним в підтвердження формування валових витрат відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», виписані підприємствами, які станом на момент виникнення спірних правовідносин були платниками податку на прибуток, що не заперечується відповідачем, під час здійснення господарських операцій перебували на обліку в органах державної податкової служби.

Доказів зворотнього судовим розглядом справи не встановлено і актом перевірки не заперечуються та не спростовано.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання формування валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

В даному випадку виконання угоди між позивачем та його контрагентом підтверджується первинними документами які містяться в матеріалах справи, отже, суд робить висновок, що витрати з придбання товарів та послуг у ТОВ «ТК ФІОНА» вірно віднесені позивачем до валових витрат.

Відповідно до п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку є будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Виходячи з приписів Податкового кодексу України відповідальність за порушення вимог чинного законодавства несе саме платник податку.

Таким чином, відповідач фактично застосував до позивача негативні наслідки, які є результатом дій (бездіяльності) інших юридичних осіб.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить до висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірних податкових повідомлень - рішень.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідачем не надано, а судом не встановлено доказів на підтвердження викладених в акті перевірки висновків про порушення позивачем вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин. За таких умов, факти, вказані в акті перевірки від 18.06.2014 р. №2453/20-30-22-01/37365857 щодо порушення позивачем вимог чинного законодавства, слід вважати недоведеними.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на це, суд дійшов до висновку, що податкові повідомлення - рішення №0002082201 від 26.06.2014 р. та № 0002092201 від 26.06.2014 р., винесені Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області підлягають скасуванню, а позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 160,161,162,163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський незалежний центр сертифікації" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення №0002082201 від 26.06.2014 р. та № 0002092201 від 26.06.2014 р., винесені Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський незалежний центр сертифікації" (код ЄДРПОУ 37365857) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 487.20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 копійок).

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 05 вересня 2014 року.

Суддя Д.В. Бездітко