Постанова № 40388015, 19.08.2014, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2014 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/8052/11

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Молодецького Р.І.,

за участю:

секретаря судового засідання - Лі Н.А.,

представника позивача - Смольський Ю.С.,

представника відповідача - Біленко Н.О.,

прокурора - Лисенко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства "Полтавський гірничо - збагачувальний комбінат" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області, за участю прокуратури Полтавської області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

12 жовтня 2011 року позивач, Відкрите акціонерне товариство "Полтавський гірничо - збагачувальний комбінат", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача, Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області, про про визнання нечинним (недійсним) податкового повідомлення-рішення № 0001002302/191 від 30.09.2011 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 104 345 693 грн. та нарахована штрафна (фінансова) санкція (штраф) в сумі 1 грн.

18 листопада 2011 року прокурором повідомлено суд про вступ прокурора у справу № 2а-1670/8052/11 для захисту інтересів держави в особі відповідача - Кременчуцької ОДПІ /а.с. 105; т. 9/.

20 червня 2012 року представник позивач звернувся із заявою про зменшення розміру позовних вимог, якою просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001002302/191 від 30.09.2011 року в частині зменшення ВАТ «Полтавський ГЗК» бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 104 345 143 грн. у зв'язку із допущенням помилки у реєстрі отриманих податкових накладних та декларуванні бюджетного відшкодування за податковою накладною від 19.05.2011 року № 04 ТОВ "НВП "Термоелектрометрія-Імпекс" /а.с. 90; т. 20/.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.07.2012 року адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення задоволено, визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області від 30.09.2011 року № 0001002302/191 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 104 345 143 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2013 року апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишено без задоволення, а Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.07.2012р. по справі № 2а-1670/8052/11 залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 грудня 2013 року здійснено заміну сторони - Кременчуцької об'єднаної Державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби її правонаступником - Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Полтавській області, касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області задоволено частково, постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.07.2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013 року у справі № 2а-1670/8052/11 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на ті обставини, що він не може погодитись з висновками перевіряючих, викладеними в Акті перевірки від № 6663/23-309/00191282 від 14.09.2011 р., і з прийнятим повідомленням-рішенням № 0001002302/191 від 30.09.2011 року, так як вказані висновки Акту перевірки не відповідають фактичним обставинам, а податкове повідомлення-рішення винесено незаконно. При цьому при укладенні договорів ВАТ «Полтавський ГЗК» мало на меті настання правових наслідків, передбачених законодавством. Придбання ТМЦ (послуг) підтверджується договорами, податковими накладними, платіжними дорученнями, актами виконаних робіт, будь-які умисні дії позивача, направлені на ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемних правочинів, відсутні. Договори, укладені підприємством, не порушують публічний порядок і вчинені з метою, що відповідає інтересами держави і суспільства. Контрагенти позивача на момент перевірки були зареєстровані платниками ПДВ та знаходились за місцем реєстрації. Позивачем не порушено вимог діючого податкового законодавства, сума бюджетного відшкодування відображена в декларації з ПДВ за червень 2011 року, визначена вірно та документально підтверджена, у зв'язку із чим відсутні будь-які підстави для зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 104 345 693 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти адміністративного позову, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. У своїх запереченнях відповідач посилався на порушення позивачем вимог підпунктів 198.1, 198.2, 198.4, 198.6 статті 198, пункту 200.4 статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, а саме: здійснення господарських операцій без мети настання реальних наслідків; оформлення податкових накладних з порушенням вимог чинного законодавства в частині невірного зазначення місцезнаходження юридичної особи-продавця; невідповідність сум податкових зобов'язань та податкового кредиту позивача та його контрагентів за травень 2011 року; включення до податкового кредиту травня 2011 року сум ПДВ по податкових накладних, виписаних в минулих періодах; до бюджетного відшкодування червня 2011 року заявлено суму ПДВ, сплачену згідно платіжних доручень, що підтверджують факт оплати податкових накладних не травня 2011 року, а інших податкових періодів, від'ємне значення яких вже було використано, надання платіжних доручень, які підтверджують факт попередньої оплати за поставку товарів (послуг) контрагентам по яким поставки не відбулось, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2011 року в сумі 104 345 693 грн.

Прокурор підтримав представника відповідача та просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ВАТ "Полтавський ГЗК" (ідентифікаційний номер за ЄДРПОУ 00191282) зареєстроване в якості юридичної особи, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 05.01.1995 року зроблено запис № 1 584 120 0000 000014 /а.с. 157; т. 1/, перебуває на обліку в Комсомольському відділенні Кременчуцької ОДПІ, зареєстроване в якості платника податку на додану вартість з 28 червня 1997 року згідно Свідоцтва № 23517488 НВ № 302055 про реєстрацію платника податку на додану вартість /а.с. 7; т. 1/.

Як вбачається з матеріалів справи, Статуту товариства /а.с. 2-22; т. 55/ та встановлено проведеною податковою перевіркою, до кола видів діяльності підприємства позивача належать, серед іншого: добування залізних руд; технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; постачання інших готових страв; діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування; будівництво житлових і нежитлових будівель; розподілення газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи; оптова торгівля металами та металевими рудами, та інші.

У період часу з 22.08.2011 року по 05.09.2011 року на підставі рішень начальника Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області оформлених Наказом «Про проведення позапланової перевірки» від 19 серпня 2011 року № 4312 , Наказом «Про продовження терміну позапланової перевірки» від 06 вересня 2011 року № 4494 та направлень на перевірку від 19.08.2011 року, податковими інспекторами Кременчуцької ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ВАТ "Полтавський ГЗК" (код ЄДРПОУ 00191282) з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень 2011 року, яке виникло за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у травні 2011 року /а.с. 87-90; т. 17/.

За наслідками проведеної перевірки складений Акт від 14.09.2011 року № 6663/23-309/00191282 «Про результати позапланової виїзної перевірки Відкритого акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» (код ЄДРПОУ 0191282) з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень 2011 року, яке виникло за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у травні 2011 року» (далі - Акт перевірки), згідно із висновками якого перевіркою встановлено порушення:

- частини 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.4 статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2011 року на суму 104 345 693 грн.;

- частини 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за червень 2011 року на суму 1 402 726 грн. /а.с. 8-78; т.1/.

Не погодившись із висновками перевірки товариство звернулось до Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області із Запереченнями № 4605/10837 від 21.09.2011 року на Акт № 6663/23-309/00191282 від 14.09.2011 «Про результати позапланової виїзної перевірки Відкритого акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» (код ЄДРПОУ 0191282) з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень 2011 року, яке виникло за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у травні 2011 року /а.с. 144-148; т.1/.

За наслідками розгляду заперечень товариству позивача Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією у Полтавській області надана відповідь № 36746/10/23 від 29.09.2011 року на заперечення ВАТ «Полтавський ГЗК» №4605/10837 від 21.09.2011 року згідно із висновками якої порушення викладені в акті перевірки встановлені відповідно чинного законодавства /а.с. 149-150; т. 1/.

30 вересня 2011 року на підставі акта перевірки №6663/23-309/00191282 від 14.09.2011 року Кременчуцькою об'єднаною ДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 0001002302/191, яким Відкритому акціонерному товариству «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 104 345 693 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1 грн. /а.с. 106; т. 1/.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, позивач звернувся до суду із позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 30.09.2011 року № 0001002302/191 в частині зменшення ВАТ «Полтавський ГЗК» бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 104 345 143 грн.

Надаючи правову оцінку спірному податковому повідомленню-рішенню, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, визначає та регулює Податковий кодекс України (п. 1.1. статті 1 Податкового кодексу України), норми якого підлягають застосуванню до спірних правовідносин в редакції, що діяла на момент їх виникнення та існування.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 цього Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.4 статті 198 Податкового кодексу України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків передбачені статтею 200 Податкового кодексу України.

Згідно із п. 200.1. статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2. статті 200 Податкового кодексу України).

За змістом норми п. 200.3. статті 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Приписами п. 200.4. статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Із аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Як свідчать матеріали справи, сума бюджетного відшкодування з ПДВ за червень 2011 року в розмірі 104 345 143 грн., що підлягає відшкодуванню на рахунок платника у банку, сформована за рахунок від'ємного значення з ПДВ в розмірі 104 345 143 грн., що декларувалось у травні 2011 року (податкова декларація з ПДВ № 9004149355 від 17.06.2011 року).

Згідно із поданою 19.07.2011 року ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» до податкового органу податковою декларацією з податку на додану вартість за червень 2011 року (вхідний № 9005021365 від 20.07.2011 року) з додатками, у тому числі, Довідкою про залишок суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (Д2) від 19.07.2011 року (вхідний № 9005021370 від 20.07.2011 року), Розрахунком суми бюджетного відшкодування (Д3) від 19.07.2011 року (вхідний № 9005021375 від 20.07.2011 року), Заявою про повернення суми бюджетного відшкодування (Д4) від 19.07.2011 року (вхідний № 9005021376 від 20.07.2011 року), сума що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку складає 104 345 693 грн. При цьому, як свідчать матеріали справи сума бюджетного відшкодування з ПДВ за червень 2011 року в розмірі 104 345 143 грн., що підлягає відшкодуванню на рахунок платника у банку, сформована за рахунок від'ємного значення з ПДВ в розмірі 104 345 143 грн., що декларувалось у травні 2011 року (податкова декларація з ПДВ № 9004149355 від 17.06.2011 року) /а.с. 108-143; т.1/.

Як слідує зі змісту Акту перевірки /а.с. 15; т. 1/, пояснень представника позивача та відповідача, наданих під час розгляду справи, письмового розрахунку відповідача сум податку на додану вартість, визначених за спірним податковим повідомленням-рішенням /а.с. 142-144; т. 33/, сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2011 року частково визначена за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість травня 2011 року в розмірі 14 596 125 грн.

Також, як зазначено в Акті перевірки, за наслідками проведеної виїзної позапланової перевірки, результати якої оформлено актом від 11.08.2011 р. №5847/23-309/00191282, встановлено, порушення 198.1., п. 198.6., п. 198.4. ст.198 Податкового кодексу України, частини 1, 5 статті 203, пункту 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого завищено заявлену суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за травень 2011 року у розмірі 14 596 125 грн.

Згідно із пунктом 3 висновків Акту позапланової виїзної перевірки ВАТ "Полтавський ГЗК" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за травень 2011 року, яке виникло за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у квітні 2011 року від 11.08.2011 №5847/23-309/00191282, перевіркою встановлені порушення частин 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, пункту 44.1 статті 44, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.4, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено заявлену суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за травень 2011 року на суму 14596125,00 грн. /а.с. 145-176; т. 33/.

З Акту позапланової виїзної перевірки ВАТ "Полтавський ГЗК" від 11.08.2011 №5847/23-309/00191282 та залученого на виконання вимог суду представником відповідача до матеріалів справи розрахунку сум податку на додану вартість, визначених за спірним податковим повідомленням-рішенням вбачається, що зменшення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за травень 2011 року на суму 14596125,00 грн. зумовлено формуванням ВАТ "Полтавський ГЗК" податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ "Компанія-Інтергал", ВАТ "Укрзакордонгеологія", ТОВ "Компанія "Глобус", ТОВ "ВСП "Гірмашсервіс", ДП "Донбастехмаш" АТЗТ "Укрмашпром", АТЗТ "Укрпромтехсервіс", ПП "Євробудсервіс", ТОВ Футбольний клуб "Ворскла".

При цьому на підставі акту перевірки від 11.08.2011 Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 26.08.2011 № 0000742302/161, яким зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 14596126,00 грн., в тому числі 14596125,00 грн. - за основним платежем, 1 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями /а.с. 136; т. 33/.

Позивач не погодився із зазначеним податковим повідомленням-рішенням та оскаржив його до Полтавського окружного адміністративного суду.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20 березня 2014 року у справі № 2а-1670/7358/11, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року, позовні вимоги ВАТ "Полтавський ГЗК" до Кременчуцької ОДПІ про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ №0000742302/161 від 26 серпня 2011 року.

За таких обставин Постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 20 березня 2014 року у справі № 2а-1670/7358/11 набрала законної сили 29 квітня 2014 року згідно з частиною 3 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, у справі за позовом ВАТ "Полтавський ГЗК" до Кременчуцької ОДПІ про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.08.2011 року №0000742302/161 є судове рішення, яке набрало законної сили.

Даним судовим рішенням надано правову оцінку правомірності податкового повідомлення-рішення про зменшення розміру від'ємного значення з ПДВ за травень 2011 року на суму 14 596 126 грн. та визнано його протиправним.

Згідно з частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій між ним та його контрагентами визначеними за Актом позапланової виїзної перевірки ВАТ "Полтавський ГЗК" від 11.08.2011 №5847/23-309/00191282 до матеріалів справи залучено посвідчені копії первинних документів по взаємовідносинам з ТОВ "Компанія-Інтергал" /а.с. 4-101; т. 35/, ВАТ "Укрзакордонгеологія" /а.с. 13-89; т. 34/, ТОВ "ВСП "Гірмашсервіс" /а.с. 71-246; т. 38, т. 39, а.с. 1-23; т. 40/, ДП "Донбастехмаш" АТЗТ "Укрмашпром" /а.с. 90-131; т. 34/, АТЗТ "Укрпромтехсервіс"/а.с. 179-239; т. 34/, ПП "Євробудсервіс" /а.с. 132-140; т. 34/, ТОВ Футбольний клуб "Ворскла" /а.с. 141-178; т. 34/.

Стосовно здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ Футбольний клуб "Ворскла" з матеріалів справи вбачається, що між ВАТ "Полтавський ГЗК" (Замовник) та ТОВ Футбольний клуб "Ворскла" (Виконавець) укладено договір про проведення рекламних заходів від 01 лютого 2011 № 244/4661, згідно пункту 1.1 якого Виконавець зобов'язується надати Замовнику рекламні послуги (здійснити рекламу продукції, виготовленої Замовником) шляхом реклами товарного знака "FERREXPO Poltava Mining" на умовах та в порядку, визначених цим договором та Додатками, які є невід'ємною частиною цього Договору, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити ці послуги. Також сторонами договору підписаний Пакет по наданню ТОВ «ФК «Ворскла» рекламних послуг Чемпіонату України змагань з футболу серед команд професійних клубів (діє з 01.02.2011 р. по 31.12.2011 р.), яким визначено перелік рекламних послуг, які надаються ФК «Ворскла», і до якого додатковими угодами, копії яких наявні в матеріалах справи, сторонами вносились зміни.

У Додатках від 01.03.2011 №1, від 01.04.2011 №2, від 01.05.2011 №3 до Договору №244/4661 визначено перелік рекламних послуг та їх вартість.

На виконання пункту 1.2 Договору сторонами складено та підписано акт виконаних робіт від 31.05.2011 по наданню рекламних послуг згідно договору №244, який містить перелік наданих рекламних послуг та їх вартість, відображає зміст господарської операції та її вимірник, а відтак є первинним документом бухгалтерського та податкового обліку, що підтверджує здійснення позивачем господарської операції.

На виконання умов вказаного договору ТОВ Футбольний клуб "Ворскла" виписано позивачу податкову накладну від 05.05.2011 №3, рахунок-фактуру від 01.05.2011 №41.

Зазначена податкова накладна оформлена згідно з вимогами статті 201 Податкового кодексу України, підписана та скріплена печаткою контрагента позивача ТОВ Футбольний клуб "Ворскла".

Оплата проводилась у безготівковій формі згідно платіжного доручення від 05.05.2011 №15618.

Як встановлено судовим рішенням, що набрало законної сили (постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 20 березня 2014 року у справі № 2а-1670/7358/11З) ВАТ "Полтавський ГЗК" є власником свідоцтва №6943 від 28.06.l996 на знак для товарів і послуг - "FERREXPО Poltava Mining", виданим Держаними Департаментом інтелектуальної власності. Об'єктом реклами є продукція, що виробляється ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат", при цьому реклама проводиться за допомогою демонстрації (згадування) відповідного товарного знака і послуг.

Таким чином ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" популяризуючи/рекламуючи свій товарний знак - "FERREXPO Poltava Mining" за допомогою ТОВ Футбольний клуб "Ворскла" доводить своїм контрагентам/покупцям продукції, акціонерам, фінансовим установам про свою сталість, стабільність на ринку залізорудної сировини.

Отже, позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту декларації з ПДВ за травень 2011 року суму ПДВ 133333,33 грн. по проведенню рекламних заходів.

З огляду на викладене, згідно з частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно заявлено суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за травень 2011 року на суму 14 596 125 грн. та, відповідно, за її рахунок правомірно частково сформовано суму бюджетного відшкодування з ПДВ за червень 2011 року.

Також зі змісту Акту перевірки, розрахунку відповідача сум податку на додану вартість, визначених за спірним податковим повідомленням-рішенням, пояснень представників сторін, наданих під час розгляду справи, судом встановлено, що в травні 2011 року позивач включив до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 2 754 752, 35 грн. за результатами фінансово-господарських операцій з ТОВ "Ферострой", ТОВ з ІІ "Юромаш", ТОВ "Завод низьковольтної апаратури "Лідер Електрик", ТОВ "Еллай", КП "Кредо", ТОВ "Комерційна фірма "Вітлюс", ТОВ "Спільне українсько-російське підприємство "Стан-Комплект", ПрАТ "Інформаційні комп'ютерні системи", ТОВ "Спецслав", ТОВ "Інтех", ПП «Фірма "Іліта", ТОВ "СП "Юкойл", ПП "Оміс".

Як вбачається з Акту перевірки та пояснень представника відповідача, наданих під час розгляду справи, підставами для не підтвердження господарських операцій позивача та визнання їх нікчемними з ТОВ "Ферострой", ТОВ з ІІ "Юромаш", ТОВ "Завод низьковольтної апаратури "Лідер Електрик", ТОВ "Еллай", КП "Кредо", ТОВ "Комерційна фірма "Вітлюс", ТОВ "Спільне українсько-російське підприємство "Стан-Комплект", ПрАТ "Інформаційні комп'ютерні системи", ТОВ "Спецслав", ТОВ "Інтех", ТОВ фірма "Іліта", ТОВ "СП "Юкойл", ПП "Оміс" слугували лише відомості бази даних системи автоматизованого співставлення між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, згідно яких встановлено, що по ланцюгу постачання від постачальників ВАТ «Полтавський ГЗК» не встановлено фактичного руху товару до виробника або імпортера, і в даному випадку контрагенти не мали необхідних умов для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів тощо. Крім того на момент виписки підприємствами ПП «Фірма "Іліта", ПП "Оміс", ТОВ "СП "Юкойл" податкових накладних за травень 2011 року місцезнаходження підприємств було не встановлено, тому вказані даними підприємствами адреси не відповідають дійсності. Операції здійснені без мети настання реальних наслідків. Зазначені операції, відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 215, частин 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст.. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Також позивачем в травні 2011 року включено до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 21 302 грн. 36 коп. за результатами взаємовідносин із ТОВ "Черкаський дерево просочувальний комбінат", ТОВ "Гофер", ПП "Альбатрос", ТОВ "Укрспецком", по яких перевіркою згідно автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів декларацій з ПДВ за травень 2011 року встановлено розбіжності, а саме невідповідність сум податкових зобов'язань та податкового кредиту ВАТ "Полтавський ГЗК" та його контрагентів за травень 2011 року.

Надаючи оцінку обставинам встановленим відповідачем під час проведення перевірки та висновкам перевірки стосовно господарських операцій позивача з зазначеними вище контрагентами, суд виходить з наступного.

Згідно пояснень представника позивача, змісту Статуту ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат», інформації про види діяльності позивача, що міститься в пункті 2.5. Акту перевірки та не заперечувалось представником відповідача й прокурором, основними напрямками діяльності товариства є добування залізних руд; переробка залізної руди і збут виготовленої продукції; будівництво житлових і нежитлових будівель; розподілення та постачання газу та інші види діяльності. Тому, як пояснив представник позивача, з метою здійснення господарської діяльності, позивач придбав у своїх контрагентів різного роду товари та послуги, які призначались для підтримання основних фондів товариства у належному (робочому) стані.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з зазначеними вище контрагентами по придбанню товарів та послуг позивачем до матеріалів справи залучені належним чином посвідчені копії первинної документації по взаємовідносинам з: ТОВ "Ферострой" /а.с. 1-240, т.8; а.с. 1-98, т. 9; а.с. 72-243, т. 10; а.с. 1-247, т. 11; а.с. 1-251, т. 12; а.с. 1- 249, т. 13; а.с. 1-239, т. 14; а.с. 1-250, т. 15; а.с. 1-245, т. 16; а.с. 1-86, т. 17; а.с. 24-237, т. 40; а.с. 1-250, т. 41; а.с. 1-247; т. 42; а.с. 1-243, т. 43; а.с. 1-246, т. 44; а.с. 1-249, т.45; а.с. 1-250, т. 46; а.с. 1-114, т. 47; а.с. 219-244, т. 51; а.с. 1-250, т. 52; а.с. 1-249, т. 53; а.с. 1-122, т. 54/; ТОВ з ІІ "Юромаш" /а.с. 1-249, т.3; а.с. 1-88, т. 4; а.с. 1-111, т. 7; а.с. 104-248, т. 50; а.с. 1-218, т. 51; а.с. 144-149, т. 54/;ТОВ "Завод низьковольтної апаратури "Лідер Електрик" /а.с. 158-240, т.1.; а.с. 171-194, т. 7.; а.с. 57-189, т. 37.; а.с. 162-167, т. 54/; ТОВ "Еллай" /а.с. 108-119, т. 4.; а.с. 115-208, т. 47/; КП "Кредо" /а.с. 70-220, т.2.; а.с. 112-128, т. 7.; а.с. 209-247, т. 47.; а.с. 1-198, т. 48.; а.с. 138-143, т. 54/; ТОВ "Комерційна фірма "Вітлюс" /а.с. 167-236, т. 4.; а.с. 223-235, т. 48.; а.с. 1-131, т. 49./; ТОВ "Спільне українсько-російське підприємство "Стан-Комплект" /а.с. 1-12, т. 5; а.с. 11-51, т. 38/; ПрАТ "Інформаційні комп'ютерні системи" /а.с. 1-56, т. 10.; а.с. 115-164, т. 20.; а.с. 1-111, т. 30.; а.с. 102-242; т. 35; а.с. 1-18, т. 36./; ТОВ "Спецслав" /а.с. 13-37, т. 5; а.с. 8-56, т. 37/; ТОВ "Інтех" /а.с. 38-47, т. 5; а.с. 197-222, т. 48/; ПП «Фірма "Іліта" /а.с. 129-156, т. 7.; а.с. 178-250, т. 49.; а.с. 1-51, т. 50.; а.с. 150-161, т. 54./; ТОВ "СП "Юкойл" /а.с. 155-166, т. 4.; а.с. 231-250, т. 36.; а.с. 1-7, т. 37/; ПП "Оміс" /а.с. 241-260, т.1.; а.с. 157-170, т. 7.; а.с. 132-177, т. 49.; а.с. 235-241, т. 54/, на підставі яких сформований склад податкового кредиту ВАТ "Полтавський ГЗК" за травень 2011 року, у складі: договорів; специфікацій; калькуляцій; додаткових угод; договірної ціни; зведених реєстрів виконаних робіт, рахунків-фактур; податкових накладних; видаткових накладних; платіжних доручень; прибуткових ордерів; товарно-транспортних накладних; актів надання послуг; актів приймання виконаних робіт за формою КБ-2в; актів на передачу основних матеріалів, конструкцій та деталей підрядній організації; акти на використані при ремонті матеріали; приймально-здаточних актів на використання основних матеріалів, конструкцій та деталей; актів на оприбуткування матеріалів, конструкцій, деталей, запасних частин, отриманих при розбиранні (демонтажі) основних засобів; талонів замовника до подорожнього листа; списків працівників, що направляються для проходження ввідного інструктажу в ВАТ «Полтавський ГЗК» згідно укладених договорів.

Обґрунтованих зауважень до змісту та форми зазначених первинних документів під час проведення перевірки та судового розгляду справи з боку відповідача не надходило, невідповідність їх вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідно до положень статей 1-3, 9 якого дія Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством, не встановлено, при цьому протилежне податковим органом не доводилось.

За таких обставин господарські операції позивача з ТОВ "Ферострой", ТОВ з ІІ "Юромаш", ТОВ "Завод низьковольтної апаратури "Лідер Електрик", ТОВ "Еллай", КП "Кредо", ТОВ "Комерційна фірма "Вітлюс", ТОВ "Спільне українсько-російське підприємство "Стан-Комплект", ПрАТ "Інформаційні комп'ютерні системи", ТОВ "Спецслав", ТОВ "Інтех", ТОВ фірма "Іліта", ТОВ "СП "Юкойл", ПП "Оміс" підтверджуються залученим позивачем до матеріалів справи посвідченими копіями первинної бухгалтерської документації, здійснювалися з метою використання їх в господарської діяльності ВАТ «Полтавський ГЗК», при цьому відповідачем не було встановлено та наведено обставин, які б спростовували фактичне здійснення, чи товарність таких господарських операцій, не надано належних та допустимих в розумінні статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказів, на спростування правомірності документального оформлення операцій, по яким позивачем сформований податковий кредит.

Щодо твердження відповідача про невідповідність дійсності адрес ПП «Фірма "Іліта", ПП "Оміс", ТОВ "СП "Юкойл" вказаних ними у податкових накладних, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 201.1. статті 201 Податкового кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення та існування спірних правовідносин, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, у тому числі й місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Згідно абзацу 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», в редакції чинній на момент виникнення та існування спірних правовідносин, місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (далі - виконавчий орган).

За приписами частини 2 статті 17 зазначеного Закону в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, такі відомості щодо юридичної особи, місцезнаходження юридичної особи.

З наявних у матеріалах справи Спеціальних витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців слідує, що адреси місцезнаходження ТОВ фірма "Іліта", ТОВ "СП "Юкойл", ПП "Оміс", зазначені ними у податкових накладних виданих позивачу, відповідають відомостям про зареєстроване місцезнаходження цих юридичних осіб згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Щодо висновків перевірки стосовно порушення позивачем вимог п. 201.10 ст. 201, п. 198.1., п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в частині завищення податкового кредиту та відповідно від'ємного значення за травень 2011 року й бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2011 року у сумі 21 302, 36 грн. по операціям позивача з ТОВ "Черкаський дерево просочувальний комбінат", ТОВ "Гофер", ПП "Альбатрос", ТОВ "Укрспецком", по яких перевіркою згідно автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів декларацій з ПДВ за травень 2011 року встановлено розбіжності, а саме невідповідність сум податкових зобов'язань та податкового кредиту ВАТ "Полтавський ГЗК" та його контрагентів за травень 2011 року, суд зазначає наступне.

Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 22 жовтня 2010 року у справі за позовом Приватного підприємства "Балтимор" до Державної податкової інспекції у м. Кіровограді, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, від 31 січня 2011 року справу за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, за заявою ОДПІ про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 травня 2010 року

Зокрема, Верховним Судом України зазначено, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Позивачем на підтвердження правомірності формування податкового кредиту під час здійснення господарських операцій з ТОВ "Черкаський дерево просочувальний комбінат", ТОВ "Гофер", ПП "Альбатрос", ТОВ "Укрспецком" надано посвідчені копії первинної документації на підтвердження правомірності його формування та визначення його розміру.

Зокрема позивачем до матеріалів справи залучені копії наступної первинної документації: по взаємовідносинам з ТОВ «Гофер» - договорів з додатками, додаткових угод, графіку виконання робіт, рахунків-фактур, актів приймання виконаних робіт за формою КБ-2в, актів на витрачені під час ремонту матеріали, податкових накладних, платіжних доручень /а.с. 128-211, т. 9; а.с. 18- 230; т. 36/; по взаємовідносинам з ПП «Альбатрос» - рахунків-фактур, видаткових накладних, прибуткових ордерів, податкових накладних, платіжних доручень /а.с. 195-230, т. 7; а.с. 190-248, т. 37; а.с. 1-10, т. 38/; по взаємовідносинам з ТОВ «Укрспецком» - договору з додатками, рахунків-фактур, актів здачі-прийняття робіт, податкових накладних, платіжних доручень /а.с. 64-70; т. 38/; по взаємовідносинам з ТОВ "Черкаський дерево просочувальний комбінат" - рахунків-фактур, видаткових накладних, прибуткових ордерів, податкових накладних, платіжних доручень, товарно-транспортних накладних /а.с. 48-74, т. 5; а.с. 52-103, т. 50/.

Обґрунтованих зауважень до змісту та форми зазначених первинних документів під час проведення перевірки та судового розгляду справи з боку відповідача не надходило, невідповідність їх вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не встановлено, при цьому протилежне податковим органом не доводилось.

Також, Податковий кодекс України не встановлює обов'язку покупця сплачувати ПДВ до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Кодексу сума ПДВ, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата чи недекларування податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Обставини декларування чи сплати контрагентами ВАТ "Полтавський ГЗК" податку на додану вартість до бюджету не є, відповідно до вимог законодавства, підставою для зменшення суми від'ємного значення/бюджетного відшкодування з податку на додану вартість сумлінному платнику податків, а можуть зволікати негативні наслідки виключно для таких осіб - постачальників.

У відповідності до пункту 201.8 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 184.1 статті 184 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Факту визнання недійсним або анулювання свідоцтва про державну реєстрацію та реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ "Ферострой", ТОВ з ІІ "Юромаш", ТОВ "Завод низьковольтної апаратури "Лідер Електрик", ТОВ "Еллай", КП "Кредо", ТОВ "Комерційна фірма "Вітлюс", ТОВ "Спільне українсько-російське підприємство "Стан-Комплект", ПрАТ "Інформаційні комп'ютерні системи", ТОВ "Спецслав", ТОВ "Інтех", ТОВ фірма "Іліта", ТОВ "СП "Юкойл", ПП "Оміс", ТОВ "Черкаський дерево просочувальний комбінат", ТОВ "Гофер", ПП "Альбатрос", ТОВ "Укрспецком", на момент здійснення господарських операцій судом не встановлено.

До матеріалів справи ВАТ "Полтавський ГЗК" надане документальне підтвердження оплати за придбаний товар (роботи, послуги) у вигляді платіжних доручень, копії яких містяться в матеріалах справи.

Таким чином, сукупність підтверджуючих здійснення господарських операцій документів, за умов відсутності обґрунтованих зауважень, як під час проведення перевірки, так і під час розгляду справи, щодо їх змісту та форми з боку податкового органу не дає підстав для висновку про їх нездійснення, а характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача та обґрунтовується необхідністю виробництва, що є основним видом діяльності.

Отже, позивач, який фактично сплатив своїм контрагентам у попередньому податковому періоді суми ПДВ, за умови, що господарські операції мали реальний характер, за наявності у попередньому та наступному податковому періодах від'ємного значення різниці між податковим зобов'язанням та податковим кредитом, мав право включити до складу бюджетного відшкодування ПДВ у червні 2011 року сплачені суми ПДВ.

Доводи відповідача про те, що позивачем неправомірно заявлено до відшкодування суми ПДВ, оскільки одним із постачальників ТОВ "Ферострой", ТОВ з ІІ "Юромаш", ТОВ "Завод низьковольтної апаратури "Лідер Електрик", ТОВІ "Еллай", КП "Кредо", ТОВ "Комерційна фірма "Вітлюс", ТОВ "Спільне українсько-російське підприємство "Стан-Комплект", ПрАТ "Інформаційні комп'ютерні системи", ТОВ "Спецслав", ТОВ "Інтех", ТОВ фірма "Іліта", ТОВ "СП "Юкойл", ПП "Оміс", ТОВ "Черкаський дерево просочувальний комбінат", ТОВ "Гофер", ПП "Альбатрос", ТОВ "Укрспецком" є їх контрагенти, які не задекларували податкові зобов'язання по взаємовідносинам та відсутні за місцезнаходженням є необґрунтованими, також виходячи з наступного.

Суд зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу (Ухвала Вищого Адміністративного Суду України від 18 вересня 2013 року К/9991/55382/12 прийнята за наслідками розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Манеж» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012 року у справі № 2а/2370/7620/2011 за Товариства з обмеженою відповідальністю «Манеж» до Державної податкової інспекції у м. Черкаси про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення).

Норми Податкового кодексу України не пов'язують виникнення права на податковий кредит з особливостями оподаткування постачальників другого чи іншого ланцюга.

Діючим законодавством не передбачений і не визначений обов'язок підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Також суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі 21-47а10, згідно якої чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Крім того зазначений висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Надаючи оцінку висновкам Акту перевірки та твердженням відповідача стосовно здійснення позивачем операцій без мети настання реальних наслідків, та того, що зазначені операції, відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 215, частин 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст.. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, суд виходить з наступного.

Належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Також, слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оскаржуваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оскаржуваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентів правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявність мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Також суд відхиляє та не погоджується з доводи відповідача стосовно того, що контрагенти позивача не мали необхідних умов для виконання постачання товарів (послуг) або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів тощо, оскільки ані під час перевірки,а ні під час розгляду справи податковим органом не були надані належні та допустимі докази на підтвердження цих обставини, а також податковим органом не доведено та не виключено, що вказані вище контрагенти не використовували залучені трудові ресурси та орендовані основні засоби, складські приміщення і транспортні засоби, при цьому жодним чином вказані обставини також податковим органом не перевірено.

Таким чином, з викладеного слідує, що господарські операції позивача з ТОВ "Ферострой", ТОВ з ІІ "Юромаш", ТОВ "Завод низьковольтної апаратури "Лідер Електрик", ТОВ "Еллай", КП "Кредо", ТОВ "Комерційна фірма "Вітлюс", ТОВ "Спільне українсько-російське підприємство "Стан-Комплект", ПрАТ "Інформаційні комп'ютерні системи", ТОВ "Спецслав", ТОВ "Інтех", ПП «Фірма "Іліта", ТОВ "СП "Юкойл", ПП "Оміс", ТОВ "Черкаський дерево просочувальний комбінат", ТОВ "Гофер", ПП "Альбатрос", ТОВ "Укрспецком" відображені в бухгалтерському та податковому обліку, їх реальність підтверджується первинною документацією, копії якої перебувають в матеріалах справи, а позивач виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту/бюджетного відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту/бюджетного відшкодування. Іншого представником відповідача під час розгляду справи належними та допустимими доказами не доведено.

Надаючи оцінку висновкам відповідача, викладеним в Акті перевірки про завищення позивачем суми податкового кредиту та відповідно від'ємного значення з податку на додану вартість за травень 2011 року і бюджетного відшкодування за червень 2011 року в розмірі 19 224 366,29 грн., внаслідок включення у травні 2011 року до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по податкових накладних минулих періодів, суд дійшов наступних висновків.

Неправомірність такого включення податковий орган обґрунтовує тим, що із-за відсутності заяв до органу державної податкової служби про ненадання своєчасно податкових накладних постачальників ВАТ «Полтавський ГЗК» не мало право включати накладні до реєстру отриманих податкових накладних в періоді, який не співпадає з датою виписки вищевказаних податкових накладних. Зазначаючи при цьому в Акті перевірки, що при складанні декларації з податку на додану вартість та реєстрів необхідно було дотримуватись правил при яких, якщо виявлені податкові накладні, отримані й оплачені у минулих податкових періодах, і помилково не включені до податкового кредиту того звітного періоду, в якому вони отримані, то необхідно було подати уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок по податковій декларації з ПДВ за той звітній період, в якому платник мав право на включення сум ПДВ по зазначених податкових накладних до податкового кредиту.

Однак, суд не погоджується з такою позицією Кременчуцької ОДПІ з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту а) пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

У відповідності до пункту 201.10 статті 200 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження відмови з боку постачальників товарів, послуг надати позивачу податкові накладні.

З огляду на викладене, підставою для формування податкового кредиту ПДВ покупця товару є податкова накладна, виписана продавцем.

При цьому, заява із скаргою на постачальника подається лише з податковою декларацією за той звітний період, у якому платник включив суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Податковим органом не заперечується, що зазначені податкові накладні, які виписані позивачу його контрагентами, складені у відповідності до вимог Податкового кодексу України.

Фактична сплата сум податку на додану вартість, яка заявлена до бюджетного відшкодування, підтверджена платіжними дорученнями, що також не заперечувалось відповідачем.

Загальні ж правила щодо дати виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту містяться у пункті 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, згідно із яким такою датою вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом вказаної норми, із датами списання коштів або отримання товарів/послуг пов'язується право платника податку на податковий кредит, проте це право не обмежується звітним податковим періодом, в якому виписані податкові накладні та платник податку приймає самостійне рішення про реалізацію свого права на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення такого права на податковий кредит.

Такий висновок можна зробити на підставі аналізу положень абзаців 1-3 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, згідно із якими не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, чинним законодавством не встановлено зв'язок між датою складення податкової накладної та датою її отримання, натомість чітко передбачено, що право на податковий кредит виникає з дати отримання податкової накладної.

Крім того, абзацом 3 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Отже, з аналізу положень розділу V "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України вбачається, що податкова накладна, заповнена без порушень порядку її заповнення та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлені строки, дає право на включення зазначених в ній сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту покупця у тому податковому періоді, в якому відбулася перша з подій, визначених пунктом 198.2 статті 198 Кодексу, у разі отримання її у такому звітному періоді. В разі отримання податкової накладної із запізненням в інших податкових періодах право на включення сум ПДВ, зазначених в ній, до податкового кредиту виникає у покупця в тому податковому періоді, в якому податкова накладна була отримана покупцем, з урахуванням того, що зазначене право зберігається за ним протягом 365 днів з дати виписки такої податкової накладної.

При цьому податкове законодавство не встановлює обов'язкової вимоги у таких випадках документального підтвердження причин отримання податкових накладних у періодах, наступних за періодом, в якому вони були виписані.

В ході розгляду справи судом встановлено, що зазначений строк позивачем не порушено. За таких обставин позивач має право на податковий кредит.

При цьому податковим органом не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, як-то безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, а сама реальність здійснення господарських операцій податковим органом під сумнів не ставилась, інших підстав відсутності права на формування податкового кредиту в травні 2011 року по зазначеним податковим накладним, відповідачем не наведено.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

За приписами пунктів 201.14, 201.15 статті 201 Податкового кодексу України платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню, а також які не є об'єктами оподаткування та звільнені від оподаткування згідно з цим розділом.

Зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу. Платник податку веде реєстр виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума постачання та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку - продавця, який видав податкову накладну такому платнику податку. Форма і порядок заповнення реєстру виданих та отриманих податкових накладних встановлюються відповідно до вимог розділу II цього Кодексу.

Платники податку щомісяця в терміни, що передбачені для подання податкової звітності (календарний місяць), у тому числі для яких цим розділом встановлено звітний податковий період - квартал, подають органу державної податкової служби копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді.

Отже, зазначеними нормами Податкового кодексу України передбачено, що в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних відображується, зокрема, й дата отримання платником податків відповідної податкової накладної.

Крім цього, наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 № 1002 "Про затвердження форми Реєстру виданих та отриманих податкових накладних та Порядку його ведення" (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 у за № 1402/18697), чинного на момент виникнення та існування спірних правовідносин, було затверджено форму Реєстру виданих та отриманих податкових накладних, в якій передбачено, що в реєстрі відображається дата виписки та дата отримання податкових накладних в окремих рядках реєстру.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач за датою отримання податкових накладних, вказаних у акті перевірки, вніс всі передбачені законодавством відомості, зокрема, й відомості щодо дати отримання податкових накладних та згідно вказаних відомостей сформував податковий кредит з податку на додану вартість в податковій декларації за травень 2011 року.

Суд зазначає, що надання до перевірки податкових накладних, зазначених у акті перевірки, відображення позивачем цих податкових накладних в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних і є фіксацією факту та дати отримання податкових накладних позивачем у передбаченій чинним законодавством правовій формі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про правомірність дій позивача щодо включення до складу податкового кредиту в податковій декларації по податку на додану вартість за травень 2011 року, податкових накладних, отриманих позивачем у травні 2011 року, проте виписаних постачальниками в попередніх звітних періодах. Оскільки, як зазначено вище, пунктом 198.2 Податкового кодексу України передбачено датою виникнення права у платника податку на податковий кредит - дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а не дату видачі накладної.

Таким чином, висновок податкового органу про завищення податкового кредиту та відповідно від'ємного значення за травень 2011 року й бюджетного відшкодування за червень 2011 року у розмірі 19224366 грн. є безпідставним.

При наданні оцінки висновкам податкового органу, викладеним в Акті перевірки про порушення позивачем п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку за червень 2011 р. на суму 67 748 598 грн. суд виходить з наступного.

Так, зі змісту Акту перевірки та пояснень наданих представниками сторін під час розгляду справи вбачається, що підставою для висновку перевіряючи про порушення позивачем п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України слугували ті обставини, що підприємством надані платіжні доручення, які підтверджують факт оплати податкових накладних не травня 2011 року, в якому виникло від'ємне значення, що вплинуло на суму бюджетного відшкодування червня 2011 року на загальну суму 41 965 985 грн., а інших звітних періодів, від'ємне значення яких вже було використано в попередніх періодах, а також те, що підприємством надано платіжні доручення, які підтверджують факт попередньої оплати за поставку товарів (послуг) контрагентам по яким фактичної поставки товарів (послуг) не відбулося на загальну суму 25 782 613 грн.

Відповідно до пункту 14.1.18 статті 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 Податкового кодексу України.

Так, згідно пункту 200.1 статті 200 вказаного Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Відповідно до пункту 200.3 статті 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За приписами пункту 200.4. статті 200 Податкового кодексу України, норми якого, як вважає податковий орган порушені, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми податку на додану вартість, яку він фактично сплатив постачальникам товарів (робіт, послуг) у попередніх податкових періодах. При цьому, Податковий кодекс України не обмежує термін "у попередніх податкових періодах" лише тим періодом, який безпосередньо передує звітному періоду. А тому, будь-який період, який передує звітному, є попереднім по відношенню до звітного періоду.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що норма пункту 200.4. статті 200 Податкового кодексу України передбачає право платника на здійснення бюджетного відшкодування в тій його частині, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів, а не сумі податкового кредиту попереднього податкового періоду, сплаченого в такому податковому періоді.

Викладене підтверджується і позицією Верховного Суду України, викладеною в його Постанові від 10 жовтня 2011 року прийнятою у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Тамко" до державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення, згідно мотивувальної частини якої, попереднім податковим періодом може бути будь-який податковий період, який передує звітному, тому визначення суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, може здійснюватися за будь-який попередній податковий період, а не лише за період, який передував звітному.

Як свідчать матеріали справи, податковим органом не спростовується сам факт сплати за перевіряємий період ВАТ "Полтавський ГЗК" отримувачам товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг 67 748 598 грн. податку на додану вартість.

При цьому суд зазначає, що позивачем до матеріалів справи залучені посвідчені копії платіжних доручень, на підтвердження факту оплати ВАТ "Полтавський ГЗК" на користь інших підприємств постачальникам товарно-матеріальних цінностей, надавачам послуг та виконавцям робіт на загальну сума податку на додану вартість, яка сплачена у вартості отриманих товарно-матеріальних цінностей, наданих послуг та виконаних робіт у розмірі 104 345 143 грн. /а.с. 47- 213, т. 21; а.с. 1-209, т. 22; а.с. 1-197, т. 23; а.с. 1-211, т. 24; а.с. 1-182, т. 25; а.с. 1-184; т. 26; а.с. 1-173, т. 27; а.с. 1- 228; т. 28; а.с. 1-203, т. 29/, реєстр платіжних доручень до бюджетного відшкодування по декларації з ПДВ за червень 2011 р. /а.с. 2-46, т. 21/, реєстр платіжних доручень (бюджетне відшкодування по декларації з ПДВ за травень 2011 р.) /а.с. 168-208; т. 31/, реєстр платіжних доручень до розрахунку бюджетного відшкодування ПДВ за квітень 2011 р. /а.с. 177-167; т. 31/, реєстр платіжних доручень до розрахунку бюджетного відшкодування ПДВ за березень 2011 р. /а.с. 81-167; т. 31/, реєстр платіжних доручень до розрахунку бюджетного відшкодування ПДВ за лютий 2011 р. /а.с. 210-244; т. 31/, посвідчені копії рахунків № 631 розрахунки з вітчизняними постачальниками та підрядниками за період з лютого по травень 2011 року /а.с. 2-255; т. 32/.

В ході розгляду справи відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що частина залишку від'ємного значення ПДВ, фактично сплаченого не в травні 2011 року, в якому виникло від'ємне значення, а в інших звітних періодах, на загальну суму 41 965 985 грн. брала участь в розрахунках бюджетного відшкодування в попередніх податкових періодах, а представником відповідача при наданні пояснень під час розгляду справи зазначено на відсутність таких доказів та неможливість конкретного визначення сум.

Стосовно тверджень податкового органу про порушення позивачем п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, оскільки ним були надані платіжні доручення, які підтверджують факт попередньої оплати за поставку товарів (послуг) контрагентам по яким фактичної поставки товарів (послуг) не відбулося на загальну суму 25 782 613 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1.1. статті 1 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення та існування спірних правовідносин, цей кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом норми абзацу 1 пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).

Згідно Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. № 291 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 р. за № 893/4186) рахунок 64 "Розрахунки за податками й платежами", який має, зокрема, субрахунок 644 "Податковий кредит" на якому ведеться облік суми податку на додану вартість, на яку підприємство набуло право зменшити податкове зобов'язання, призначено для узагальнення інформації про розрахунки підприємства за усіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з працівників підприємства, та за фінансовими санкціями, що справляються в дохід бюджету. При цьому цією ж Інструкцією передбачено, що порядок справляння таких платежів регулюється чинним законодавством.

Пунктом 201.14 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що Платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню, а також які не є об'єктами оподаткування та звільнені від оподаткування згідно з цим розділом.

Зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу. Платник податку веде реєстр виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума постачання та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку - продавця, який видав податкову накладну такому платнику податку. Форма і порядок заповнення реєстру виданих та отриманих податкових накладних встановлюються відповідно до вимог розділу II цього Кодексу (пункт 201.15 статті 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За загальним правилом, встановленим нормою пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому за застереженнями норми пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

За приписами пункту 200.1. статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Викладене вище надає підстав для висновку, що у разі здійснення оплати, у тому числі попередньої, покупцем товарів або послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, у останнього виникає право на віднесення сум податку сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, до податкового кредиту за датою списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, підтверджених належним чином оформленими податковими накладними. При цьому право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що стосовно висновків відповідача пов'язаних із наданням позивачем до перевірки платіжних доручень, які підтверджують факт попередньої оплати постачальникам товарів/послуг, питання фактичної поставки товарів/послуг не досліджувалось, реальність цих операцій під сумнів не ставилась, фактів безтоварності операцій, по яких проведено попередню оплату, не встановлено.

Згідно із довідкою позивача ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» попередня оплата товарів (послуг), сума сплаченого ПДВ в вартості яких становить 25782613 грн. здійснювалась з метою подальшого використання товарів (послуг) у господарській діяльності товариства /а.с. 169; т. 54/. Іншого відповідачем під час проведення перевірки та в ході судового розгляду справи не спростовувалось та не доводилось.

Таким чином суд не погоджується з твердженнями відповідача про порушення позивачем п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок надання платіжних доручень, які підтверджують факт попередньої оплати за поставку товарів (послуг) контрагентам по яким фактичної поставки товарів (послуг) не відбулося на загальну суму 25 782 613 грн.

З огляду на викладене та виходячи із приписів частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено наявності обставин порушення позивачем частини 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.4 статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, виходячи з положень частини 2 статті 11, пункту 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 30.09.2011 року № 0001002302/191 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 104 345 143 грн.

Таким чином, позовні вимоги ВАТ "Полтавський ГЗК" є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області, за участю Прокуратури Полтавської області, про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області від 30.09.2011 року № 0001002302/191 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 104 345 143 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 (три) грнивні 40 (сорок) копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено "22 " серпня 2014 року.

Суддя Р.І. Молодецький