Рішення № 40387616, 04.09.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/16225/14 04.09.14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Технокомплекс»

до Київської міської клінічної лікарні №4

про стягнення заборгованості

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Поштар Т.П. (дов.№б/н від 01.09.2014)

від відповідача: Худенко А.Я. (дов.№б/н від 08.01.2014)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Технокомплекс" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Київської міської клінічної лікарні №4 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань, прийнятих за договором поставки товарів медичного призначення №4413 від 11.04.2013, у зв'язку із чим в останнього утворилась заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2014 порушено провадження у справі №910/16225/14 та призначено її до розгляду на 04.09.2014 року.

04.09.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву про стягнення заборгованості.

Під час судового засідання 04.09.2014 представником позивача надані усні пояснення по суті спору, позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві.

У свою чергу, представник відповідача проти позову не заперечував, про що також зазначив у письмовому відзиві, поданому до суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

11.04.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Технокомплекс» (постачальник) та Київською міською клінічною лікарнею №4 (замовник) укладено договір поставки товарів медичного призначення №44-13 (договір).

Відповідно до умов п. 1.1. договору постачальник поставляє та передає у власність замовнику, а замовник приймає та оплачує товари медичного призначення (товар) в асортименті, по цінах та у кількості відповідно до накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.

Сторони визнають на накладних - невід'ємних частинах договору підписи осіб, вповноважених на приймання товару довіреністю, та печатки сторін, що засвідчують факт приймання товару (п. 1.4 договору).

За приписами пунктів 2.1., 2.2. та 2.3. договору, ціна товару формується на момент навантаження та фіксується у товарній накладній. Загальна сума цього договору становить 99 847,80 грн. Оплата за поставлену партію товару проводиться шляхом виплати суми, яка вказана у накладній, на рахунок постачальника, по факту поставки товару, а у випадку відстрочки платежу - згідно дати, вказаної в видатковій накладній.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору поставлено відповідачу товар на загальну суму 42 564,20 грн., згідно видаткової накладної № СМГП-03686 від 27.12.2013 на суму 22 386,12 грн. та видаткової накладної № СМГП-03685 від 27.12.2013 на суму 20 178,08 грн., які підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками.

Так, факт отримання товару відповідачем документально підтверджений та у межах розгляду даного спору сторонами не спростований.

Оскільки, станом на день звернення із даним позовом до суду, грошових коштів у рахунок погашення суми заборгованості на адресу позивача не надійшло останній звернувся із позовом про стягнення суми заборгованості у розмірі 42 564,20 грн.

У своєму відзиві на позовну заяву Київська міська клінічна лікарня № 4 визнає позовні вимоги у повному обсязі у розмірі 42 564,20 грн. та зауважує, що заборгованість перед позивачем виникла внаслідок недостатнього фінансування лікувального закладу.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі-ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначається, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму

Згідно ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при підписанні покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

За змістом ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на вищевикладене, враховуючи той факт, що відповідач не заперечує проти стягнення з нього 42 564,20 грн., суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для стягнення з Київської міської клінічної лікарні заявленої суми заборгованості, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Суд також зауважує на тому, що відсутність належного фінансування не є підставою звільнення від виконання зобов'язання.

Аналогічна позиція міститься у Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 13.07.2012 № 01-06/908/2012 "Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів": за змістом ч. 2 ст. 617 ЦК, ч. 2 ст. 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України"від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Технокомплекс" до Київської міської клінічної лікарні №4 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з Київської міської клінічної лікарні (03110, місто Київ, вулиця Солом'янська, будинок 17; ідентифікаційний код 30212155) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Технокомплекс» (03062, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 65; ідентифікаційний код 19117325) 42 564 (сорок дві тисячі п'ятсот шістдесят чотири) гривні 20 копійок основного боргу та 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 04.09.2014 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 09.09.2014 року

Суддя К.В. Полякова