Ухвала суду № 40382229, 04.09.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6886/14 Головуючий у 1-й інстанції: Добрівська Н.А. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

04 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 липня 2014 року у справі за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2013 рік у розмірі 765 801, 96 грн. і пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 6 202,98 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 липня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, посилаючись на ту обставину, що оскільки специфіка підприємства визначає, що більшість посад на підприємстві пов'язані із важкими умовами праці, де заборонена праця інвалідів, їх працевлаштування має використовуватися на цьому підприємстві із урахуванням такої специфіки.

В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до поданого дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2013 рік (форма №10-ПІ поштова річна) відповідачем не було створено у 2013 році робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 1747 осіб, відповідно до 4% нормативу на підприємстві повинно було бути працевлаштовано 70 осіб з інвалідністю, однак було працевлаштовано лише 58 осіб.

Посилаючись на ту обставину, що відповідач в силу вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідач повинен був створити та працевлаштувати відповідну кількість інвалідів, однак необхідну кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів не створено, у зв'язку з чим утворилась заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів в розмірі 765 801, 96 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 6 202,98 грн., позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» не створено робочих місць для працевлаштування 12 інвалідів відповідно до встановленого нормативу робочих місць у 2013 році, тобто не вжито заходів для недопущення господарського правопорушення, нарахування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів з урахуванням пені за спірний період є правомірним.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Предметом даного спору є стягнення адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII (далі по тексту - Закон N 875-XII).

Відповідно до ст. 19 Закону N 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Згідно з п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95 р. N314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участі представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Відповідно до Положення, державна служба зайнятості повинна вести облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні; сприяти працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК та щоквартально подавати місцевим органам соціального захисту населення інформацію про працевлаштування інвалідів.

Згідно п. 5 зазначеного Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Подання відповідних звітів до центру зайнятості є належним підтвердженням наявності на підприємстві створеного та введеного в дію місця для працевлаштування інваліда. Процедуру подання інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів центру зайнятості визначено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування. Цим Порядком передбачено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом, а також звітують Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування).

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до листа Святошинського районного центру зайнятості від 08.04.2014 №03-1707 відповідачем не подавалась звітність по формі №3-ПН. Відповідно до листа Святошинського районного центру зайнятості від 20.06.2014 року №03-27/1905 відповідачем було подано один звіт за формою №3-ПН від 25.01.2013 року без зазначення вакансій для осіб з інвалідністю.

Відповідно до листа Львівського міського центру зайнятості від 22.04.2014 року №09/9259 упродовж 2013 року філією «Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз» звіти за формою № 3-ПН відповідачем не подавалися. З листа Львівського обласного центру зайнятості від 01.07.2014 року №05-2373/0-14 щодо подання РВУ «Львівавтогаз» звітів за формою №3-ПН встановлено, що відповідач належну звітність по формі №3-ПН «інформація про попит на робочу силу» (вакансії) за 2013 рік не надавав, інваліди для подальшого працевлаштування не направлялись.

З листа Донецького міського центру зайнятості від 23.04.2014 року №02/1545 вбачається, що РВУ «Донецькавтогаз» у звітах не зазначалися вакансії для осіб з особливими потребами.

Згідно з листом Харківського обласного центру зайнятості від 24.04.2014 року №5-І3 РВУ «Харківавтогаз» звіти за формою №3-ПН до Харківського міського центру зайнятості протягом 2013 року не подавалися.

Наведене свідчить про невиконання підприємством обов'язку створення робочих місць для інвалідів, оскільки документально не підтверджується факт створення відповідачем робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості відповідно до нормативу робочих місць та створення таких робочих місць для осіб з обмеженими можливостями.

Відповідачем не надано доказів створення робочих місць для інвалідів у кількості відповідно до нормативу робочих місць.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відповідач не надав суду доказів про створення ним робочих місць для інвалідів.

Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом № 1251-XII, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не було вжито всіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, а тому в суду наявні правові підстави для притягнення підприємства до господарсько-правової відповідальності.

Посилання апеляційної скарги відповідача на ту обставину, що підприємство має специфіку роботи, що пов'язана із шкідливими умовами праці, що унеможливлює використання праці інвалідів, а тому при визначенні нормативу для працевлаштування інвалідів слід враховувати лише ту кількість робочих місць, які не пов'язані зі шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці колегія суддів вважає помилковим, оскільки законодавство України встановлює рівні умови господарської діяльності для всіх підприємств щодо дотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, тому такий норматив для відповідача має розраховуватися виходячи з середньооблікової чисельності штатних (тобто всіх без винятку) працівників.

Наведену правову позицію відображено також в постановах Верховного Суду України від № 21-159а11 від 4 липня 2011 року та по справі № 21-232а13 від 17 вересні 2013 року, винесених за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Частиною 1 статті 244-2 КАС України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги відповідача висновки суду першої інстанції не спростовують та відхиляються судом так, як є помилковими.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 липня 2014 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.