Ухвала суду № 403807, 15.11.2006, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

Іменем України

УХВАЛА

“15” листопада 2006 р. Справа № А-42/97-05

к/с №К-11243/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Нечитайла О.М.

Суддів Конюшко К.В,

Костенко М.І.

Ланченко Л.В.

Степашко О.І.

при секретарі судового засідання Павлушко Р.С.

за участю представників:

позивача:  не з'явився

відповідача  Данько Л. В., дов від 13.11.2006р.

№ 12599/10/10-025

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському

районі м. Харкова

на постанову  Харківського апеляційного

господарського суду

від 29.08.2005р.

та рішення господарського суду Харківської області

від 15.07.2005р.

у справі  № А-42/97-05

за позовом Закритого акціонерного товариства «Мінімакс»

до Державної податкової інспекції у Київському

районі м. Харкова

про визнання недійсним податкового

повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Мінімакс» (надалі - позивач, ЗАТ «Мінімакс») звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова (надалі - відповідач, ДПІ у Київському районі м. Харкова) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Рішенням Господарського суду Харківської області (суддя - Водолажська Н.С.) від 15.07.2005р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду (головуючий - Карбань І.С., судді Гончар Т.В., ШутенкоІ.А.,) від 29.08.2005р. у справі № А-42/97-05 позов задоволено частково, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова від 17.12.2004р. № 0005362310/1, в решті позовних вимог відмовлено, стягнуто з Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова 200,00 грн. судових витрат.

Зазначені судові рішення мотивовані тим, що висновки акту перевірки на підставі якого відповідачем прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова, не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою від 22.09.2005р. № 7202/10/10-025, в якій просить судові рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Скаржник, мотивував свою касаційну скаргу тим, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального права, а саме п.1.26 ст.1 пп.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п. 8.4.3 п.8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Ухвалою Вищого господарського суду України від 04.11.2005р. у справі № А-42/97-05 касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова разом із матеріалами справи № А-42/97-05 передано для розгляду Вищому адміністративному суду України.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в яких доводи скаржника вважає необгрунтованими та просить у її задоволенні відмовити.

Представник позивача у судове засідання суду касаційної інстанції не з'явився, своїм процесуальним правом, що передбачене ст.49 КАС України не скористався, про причини не явки суду не зазначив, незважаючи на те, що про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник відповідача у судовому засіданні суду касаційної інстанції підтримав мотивацію, викладену у касаційній скарзі та просив судові рішення господарських судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, судова колегія Вищого адміністративного суду України з'ясувала наступне.

Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова прийняте податкове повідомлення-рішення від 17.12.2004р. № 0005362310/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 2 299 200,00 грн. та 1 149 600,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій всього у розмірі - 3 448 800,00 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі висновків акту перевірки Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова від 14.12.2004р. № 5333/23-104//30990477 «Про результати перевірки дотримання вимог податкового законодавства ЗАТ «НТЦ Мінімакс» за період з 01.01.2003р. по 31.03.2004р.

Даним актом були встановлено порушення позивачем вимог п.4.2 ст.4, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Судова колегія Вищого адміністративного суду України, перевіривши доводи касаційної скарги та проаналізувавши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, на підставі встановлених фактичних обставин, приходить до висновку про необгрунтованість правової позиції скаржника, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було реалізовано нежилі приміщення, які належали йому на праві власності фізичній особі гр. ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 23.05.2003р. площею 631,6 кв. м., вартістю 351000,00грн. та МППФ «Барвінок» на підставі договору від 07.08.2003р. площею 742 кв.м. вартістю 150000,00грн.

Скаржник, посилаючись на нормативно-правові приписи п.1.26 ст.1, п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7, п.п. 8.4.3 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та дані АРМ «Пошукова-дослідна система», дійшов висновку про те, що Розсоха В.В. та МППФ «Барвінок» є пов'язаними з позивачем особами, а тому згідно до п.п. 8.4.3 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вказані вище приміщення повинні бути продані відповідно за 421,2 тис. грн. в т.ч. ПДВ - 70,2 грн. (за договором купівлі-продажу від 23.05.2003р.) та вартістю 180,0 тис. грн. в т.ч. ПДВ - 30,0тис.грн. (за договором купівлі-продажу договору від 07.08.2003р.).

Відповідно до п.1.26. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (із врахуванням змін та доповнень), пов'язана особа - особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:

юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку;

фізична особа або члени сім'ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сім'ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини);

посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім'ї.

Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного фонду платника податку.

Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного фонду платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належить такій фізичній особі, членам сім'ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім'ї.

Господарськими судам попередніх інстанцій на підставі наявних доказів та у відповідності до вимог чинного процесуального законодавства встановлено відсутність належних доказів, які б підтверджували доводи скаржника в цій частині.

Крім того, за змістом нормативно-правового припису п. 1.20.1 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції чинній на момент здійснення оспорюваних операцій), якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

За змістом п.1.20.2. вказаного закону, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Відповідно до пп.1.20.8. коментованого закону, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що в обґрунтування ціни договору на реалізовану нерухомість позивач надав суду звіт про оцінку вартості майна (нежилих приміщень за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 128А), складений Харківським ПромбудНДІпроект. В даному звіті ринкова вартість об'єкту, тобто ціна, яка склалася на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг), встановлена в розмірі 509200,00 грн. Відповідачем, в свою чергу, не надано документів, які б спростували дану оцінку. Також не надано документів, які б свідчили про те, що перевіряючими були встановлені інші ціни на нерухомість у співставних умовах.

Крім того, судова колегія Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що відповідно п. 1.20.10 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня можуть бути прийняті до уваги правила, визначені відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Таким чином, виходячи з викладеного, судова колегія погоджується із висновками господарських судів першої та аппеляційної інстанцій про необгрунтованість доводів відповідача в цій частині

По епізоду щодо заниження позивачем суми валового доходу за 1 квартал 2004р. на 3 236 700,грн., судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла наступних висновків.

Скаржник, посилаючись на дані спірного акту перевірки, стверджує, що позивач продав ТОВ «Поліфлор» по акту прийому-передачі № б/н від 30.03.2004р. технічну документацію на суму 3 236 700,00грн., якої на дату реалізації не було на балансі підприємства, тобто «ЗАТ НТЦ Мінімакс» було отримано безоплатно технічну документацію, вартість якої необхідно було включити до складу валових доходів згідно з пп. 4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно до п.п 4.1.6 п. 4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовий дохід складається, у тому числі з доходів з інших джерел, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;

Як вірно зазначено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до положень ЦК України (в редакції від 01.01.2004р.), до договорів по яким не передбачена компенсація за отримані товари (роботи, послуги) віднесені договори дарування та пожерви.

Доказів отримання технічної документації на підставі таких договорів у ході судового розгляду у судах першої та апеляційної інстанції встановлено не було.

Крім того, господарськими судами було з'ясовано, що на підставі акту передачі б/н від 30.03.2004р. у ТОВ «Український науково-технічний центр виробничого проектування та інжинірингу» позивачем була придбана технічна документація на суму 3 901 400,00грн за договором № 040302 від 02.03.2004р.

Таким чином, вищезазначене, на думку господарських судів попередніх інстанцій, підтверджує помилковість, доводів відповідача щодо безоплатного набуття такої документації позивачем та не відповідність таких висновків дійсним обставинам справи.

За таких обставин , судова колегія Вищого адміністративного суду України підтверджує правильність правової позиції господарських судів попередніх інстанцій про те, що твердження відповідача про безоплатне отримання документації лише на підставі відсутності обліку відповідного товару на момент продажу на балансі підприємства позивача, є необгрунтованим, а висновок щодо заниження позивачем суми валового доходу за 1 квартал 2004р. на 3 236 700, грн. таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

По епізоду щодо завищення ЗАТ «НТЦ Мінімакс» валових витрат на 1 768 400,00грн., судова колегія дійшла наступних висновків.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичними підставами для таких всиновків ДПІ у Київському районі м. Харкова, було встановлення перевіряючими розбіжностей між даними підприємства та власними результатами за 2003р. на 1 706 800,00грн. та 1 квартал 2004р. на 3 808 000,00грн., дані розбіжності викликані тим, що позивач станом на 01.01.2003р. мав дебіторську заборгованість перед АТ «Барвінок» у сумі 2 122 000,00грн., з цього відповідачем був зроблений висновок про те, що у попередньому податковому періоді відбулась перша подія - попередня оплата за товари. Посилаючись на нормативно-правовий припис п.п. 11.2.1 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та акт перевірки від 16.05.2003р., проведеної ДПІ у Київському районі м. Харкова, перевіряючі стверджують про подвійне віднесення позивачем до складу валових витрат суми 1 768 400,00грн.

В позовній заяві та в ході дослідження доказів у справі судами першої та апеляційної інстанцій було доведено, що по спірним господарським операціям, виходячи з того, що строк дії договору між позивачем та АТ «Барвінок був передбачений до 31.12.2002р., позивачем було прийнято рішення про збільшення валових витрат по факту отримання товару, а тому по даті списання коштів з банківського рахунку ці суми були не включені до валових витрат, а включались у наступні податкові періоди.

На підтвердження обгрунтованості такого пояснення судами були досліджені дані податкової декларації про прибуток підприємства та фінансова звітність за 6 місяців 2002р., за наслідком аналізу яких доводи ДПІ у Київському районі м. Харкова були спростовані.

За змістом п. 5.2.7 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання.

У ході судового розгляду господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що не включення позивачем до складу валових витрат у 2 кварталі 2002р. суми передоплати є методологічною помилкою, що у відповідності до п. 5.2.7 п.5.2 ст. 5 вказаного закону, є підставою для включення до складу валових витрат відповідного звітного періоду тих витрат, що не були враховані у минулих звітних періодах, а відповідачем зі свого боку не надано належних доказів щодо спричинення такою методологічною помилкою заниження загального обсягу податкових зобов'язань у цей період.

Таким чином, суди попередніх інстанції встановили помилковість твердження ДПІ у Київському районі м. Харкова про повторне включення позивачем до складу валових витрат у 2003р. суми 1 768 400,00 грн.

Судовою колегією Вищого адміністраивного суду України в свою чергу визначено правильність застосування вказаної норми закону до з'ясованих у ході судового розгляду обставин справи, підстав для задоволення вимог касаційної скарги в цій частині не встановлено.

В частині висновків акту перевірки про безпідставне віднесення позивачем до складу валових витрат у 1 кварталі 2004р. 690 000,00 грн в зв'язку із проведенням господарської операції за результатами якої продукція була продана по ціні нижче ціни придбання, судова колегія вважає за потрібне зазначити наступне.

Як встановлено у ході судового розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій, позивачем були придбані чотири комплекти технічної документації за договором № 2603/11 від 28.11.03 р. та отримані за актом прийому-передачі від 16.12.03 р. Всього за цим договором були придбані 7 комплектів технічної документації на загальну суму 2 236 200,0 грн. (з ПДВ). В подальшому вказані чотири комплекти технічної документації було реалізовані ТОВ „Поліфлор" за договором № 2403-ТД від 24.03.04 р. у складі 26 комплектів технічної документації на загальну суму 4 378 625,0 грн. (з ПДВ).

За змістом п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до 11.2.1. п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким чином, господарськими судами попередніх інстанцій зроблено висновок про те, що дані норми не ставлять право платника на віднесення до валових витрат сум, сплачених за придбані товари у залежність від того, яка вартість цих товарів буде визначена (узгоджена) учасниками інших господарських договорів, по яким товар буде в подальшому реалізований.

Судовою колегією Вищого адміністративного суду України така правова позиція підтримується, а висновки акту перевірки в цій частині визнаються такими, що зроблені при довільному тлумаченні норм чинного законодавства, отже - помилковими.

По епізоду щодо порушення позивачем нормативно-правового припису п. 5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок необгрунтованого списання технічної документації на суму 3 236 700,00грн., яка не була реалізована, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги даний епізод відповідачем не оспорюється.

В процесі судового розгляду даної справи господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивачем необгрунтованість висновків спірного акту перевірки не спростована.

Господарські суди першої та апеляційної інстанції, керуючись нормативно-правовим приписом ст. 43 Господарського процесуального кодексу (чинний на момент прийняття оскаржуваних судових рішень) встановили недоведеність обставин на які посилається позивач в обгрунтування своїх заперечень.

В зв'язку із цим, судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла до висновку про правильність застосування норм чинного законодавства України та правильність висновків до яких дійшли попередні судові інстанції, підстав для скасування судових рішень в цій частині не встановлено.

З огляду на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України підтверджує, що при прийнятті судових рішень у справі № А-42/97-05 господарські суди першої та апеляційної інстанції дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

За таких обставин, касаційна скарга Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова від 22.09.2005р. № 7202/10/10-025 підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2005р. та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 29.08.2005р. у справі № А-42/97-05 - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова від 22.09.2005р. № 7202/10/10-025 на рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2005р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.08.2005р. у справі № А-42/97-05 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2005р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.08.2005р. у справі № А-42/97-05 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Нечитайло О.М.,

Судді Конюшко К.В.,

Костенко М.І.,

Ланченко Л.В.,

Степашко О.І.

З оригіналом вірно

Суддя Нечитайло О.М.