Ухвала суду № 40377789, 01.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/9395/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Сіроша М.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника позивача Кожана А.В., Скиби О.А.

відповідача Салтан В.В., Слуцького Т.О.

прокурора Зарудяної Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (правонаступника Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова)

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.06.2011

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2012

у справі № 2а-2052/11/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЕМ - Будсервіс»

до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова

за участю Генеральної прокуратури України

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.06.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2012, позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м.Львова від 09.02.2011 №0000342320/0.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем, на підставі пункту 5 частини 6 статті 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», постанови начальника ВРКС слідчого відділу податкової міліції ДПА у Львівській області від 23.11.2010, проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «ВЕЕМ-Будсервіс» з питань взаємовідносин та взаєморозрахунків з ПП «Вілмат-Електрик», ТОВ «Іртас», ПП «Львівкомфортгруп-К», ПП «Будівельна фірма «Віалекс» за період з 01.01.2009 по 01.12.2010, за результатами якої складено акт від 12.01.2011 №14/23-2/23884496.

Перевіркою встановлено порушення підпункту 1.3, 1.7 статті 1, підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 1118702 грн.

Підставою для таких висновків стало встановлення факту укладання позивачем з ТОВ «Іртас», ПП «Будівельна фірма «Віалекс», ПП «Львівкомфортгруп-К», ПП «Вілмат-Електрик» договорів підряду та поставки товару, на виконання яких останніми складені видаткові та податкові накладні, перелік яких наведений в акті перевірки, за якими ПДВ в сумі 1118702 грн. віднесено позивачем до складу податкового кредиту у періоді, що перевірявся.

При цьому, ТОВ «Іртас» зареєстроване в ДПІ у Сихівському районі м.Львова, вид діяльності - діяльність у сфері інжинірингу, основні засоби на підприємстві відсутні, кількість працівників - 2 особи, стан платника - до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей, за період з 01.01.2009 по 30.06.2010 декларації з податку на прибуток подавались з нульовими показниками; ПП «Будівельна фірма «Віалекс» фактично господарську діяльність не здійснювала, не мала у власності та користуванні офісних та складських приміщень, не володіла та не користувалась транспортними засобами, не мала у власності та користуванні земельних ділянок, кількість працівників підприємства у 4 кварталі 2009 року становила 4 особи, директор підприємства Яцків Н.І. заперечує ведення нею фінансово-господарської діяльності, при цьому ПП «Будівельна фірма «Віалекс» була видана ліцензія №458880 серії АВ від 27.02.2009 на проведення господарської діяльності, пов?язаної із створенням об?єктів архітектури, на період з 27.02.2009 по 02.06.2011; ПП «Львівкомфортгруп-К» не підтверджено формування податкових зобов?язань за наслідком виконання господарських зобов?язань з позивачем,за даними податкової звітності основні засоби та трудові ресурси на підприємстві відсутні; ПП «Вілмат електрик» - 15.12.2009 надано запит на встановлення місцезнаходження, станом на 21.05.2010 підприємство перебувало в розшуку, постановою Господарського суду у Львівській області ПП «Вілмат електрик» визнано банкрутом та відкрита ліквідаційна процедура.

В зв'язку з вищевикладеним, податковий орган дійшов висновку, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Іртас», ПП «Будівельна фірма «Віалекс», ПП «Львівкомфортгруп-К», ПП «Вілмат-Електрик» здійснювалась поза межами правового поля, тобто фактичного надання послуг та постачання продукції позивачу не відбулося, в результаті чого позивачем безпідставно завищено податковий кредит з податку на додану вартість за рахунок господарських операцій з ТОВ «Іртас», ПП «Будівельна фірма «Віалекс», ПП «Львівкомфортгруп-К», ПП «Вілмат-Електрик», так як документи, що складені від їх імені, не можуть бути взяті до уваги як первинні документи, а укладені правочини є нікчемними.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0000342320/0 від 09.02.2011, яким визначено податкове зобов?язання з податку на додану вартість в розмірі 1118702 грн. основного платежу та 279676 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходи в того, що право позивача на податковий кредит за результатами господарських операцій із контрагентами, зазначеними відповідачем в акті перевірки, підтверджено належно оформленими податковими накладними та первинними документами, які є у матеріалах справи, та за своїм змістом і формою повністю відповідають вимогам пункту 7.2.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 №88.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем були укладені із ТОВ «Іртас» договори підряду від 05.02.2011 №01/01/02/10, №02/01/02/10, №03/01/02/10, від 01.03.2010 №01/01/03/10, №02/01/03/10, №03/01/03/10, №04/01/03/10, від 01.04.2010 №01/01/04/10, №02/01/04/10, №03/01/04/10, №04/01/04/10, №05/01/04/10, від 01.08.2010 №02/02/08/10, від 02.08.2010 №01/02/08/10, предметом яких були виконання цим підприємством як субпідрядником різних будівельних робіт на об?єктах, які споруджувались позивачем - багатоквартирних житлових будинках №23 по вулиці Лінкольна та №2б по вулиці Лісній у місті Львові, на резиденції Генерального консульства Республіки Польщі у місті Львові по вулиці Івана Франка, 108, та базі і офісу у селі Мурованому.

На підтвердження факту виконання ТОВ «Іртас» будівельних робіт на цих об?єктах оформлено акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3, за якими загальна вартість робіт склала 3278174,62 грн., а включена до податкового кредиту за отриманими податковими накладними загальна сума ПДВ склала 546362,44 грн.

Із ПП «Будівельна фірма «Віалекс» позивачем були укладені договори підряду від 01.09.2009 №01/01/09/09, №02/01/09/09, №03/01/09/09, №04/01/09/09, №05/01/09/09, №06/01/09/09, №07/01/09/09, №08/01/09/09, від 01.10.2009 №01/01/10/09, №02/01/10/09, №03/01/10/09, предметом яких були виконання цим підприємством як субпідрядником різних будівельних робіт на об?єктах, які споруджувались позивачем - багатоквартирних житлових будинках №23 по вулиці Лінкольна та №2б по вулиці Лісній у місті Львові, на резиденції Генерального консульства Республіки Польщі у місті Львові по вулиці Івана Франка, 108, та офісу у селі Мурованому.

А також позивачем із ПП «Будівельна фірма «Віалекс» були укладені договори поставки товару від 28.08.2009 №01/28/08/09, від 01.09.2009 №02/30/09/09, предметом яких було постачання цим підприємством позивачу різних товарно-матеріальних цінностей - будівельних матеріалів та інструментів.

На підтвердження виконання будівельних робіт на цих об?єктах оформлено акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3, а придбання товарно-матеріальних цінностей підтверджено видатковими накладними, за якими загальна вартість робіт та придбаних цінностей склала 3398048,17 грн., а включена до податкового кредиту за отриманими податковими накладними загальна сума ПДВ склала 566341,36 грн.

Згідно з рахунками-фактурами та видатковими накладними від 28.12.2009 №СФ-00647 та від 31.12.2009 №СФ-00648 позивачем були придбані у ПП «Львівкомфортгруп - К» будівельні матеріали та інструменти загальною вартістю 35999 грн., а включена до податкового кредиту за отриманими податковими накладними загальна сума ПДВ склала 5999,83 грн.

В акті перевірки також описані господарські операції між позивачем та ПП «Вілмат-Електрик», однак визначена оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням сума грошових зобов?язань не містить донарахувань за цими операціями.

Реальність вищезазначених господарських операцій крім вищезазначеного підтверджується також наявними в матеріалах справи довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3, актами приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2в на об?єктах, які споруджувались позивачем як генпідрядником та ТОВ «Іртас» і ПП «Будівельна фірма «Віалекс» як субпідрядниками (а саме багатоквартирних житлових будинках №23 по вулиці Лінкольна та №2б по вулиці Лісній у місті Львові, на резиденції Генерального консульства Республіки Польщі у місті Львові по вулиці Івана Франка, 108) їх замовниками ТОВ «Група Компаній ВЕЕМ» та Генеральним консульством Республіки Польщі у місті Львові.

Щодо висновків податкового органу про нікчемність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Іртас», ПП «Будівельна фірма «Віалекс», ПП «Львівкомформгруп К» з огляду на їх вчинення всупереч інтересам держави та суспільства, з порушеннями публічного порядку, спрямованими на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, оскільки у цих підприємств відсутні трудові та виробничі потужності, необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності, то суди попередніх інстанцій відхиляючи їх виходили з того, що факт наявності умислу на приховування доходів від оподаткування повинен бути доказаний належним чином, наприклад, вироком суду у кримінальній справі, а сам по собі факт лише порушення будь-яких кримінальних справ без наявності доказів вини будь-якої особи, встановленої вироком суду у кримінальній справі, не може тягнути за собою нікчемність всіх правочинів, укладених між юридичними чи фізичними особами, а також зменшення валових витрат чи податкового кредиту у платників податку.

Відсутність судових рішень, які б набрали законної сили, за якими господарські операції чи правочини укладені між позивачем та його контрагентами щодо виконання будівельних робіт та придбання товарно-матеріальних цінностей, були би визнані відповідним судом недійсними, а також мали би докази наявності умислу на порушення інтересів держави їх учасниками - фізичними особами виключає підстави для висновку про протиправність формування позивачем податкового кредиту за такими операціями.

Висновки відповідача про неспроможність контрагентів позивача здійснити господарські операції, які відображені в обліку позивача, з огляду на відсутність трудових ресурсів та виробничих потужностей, основних фондів та інших активів, відхилені судами попередніх інстанцій з тих підстав, що такі обставини не можуть бути доказом неспроможності виконання операцій з огляду на відсутність законодавчого обов?язку щодо використання у господарській діяльності лише власних основних фондів, транспортних засобів, інших ресурсів, які можуть бути орендованими або позиченими, так і використання найманої праці лише власних працівників шляхом укладення трудових договорів, оскільки працівники можуть бути залучені за цивільно-правовими договорами. Крім того, такі обставини не можуть бути підставою для висновків про порушення вимог податкового законодавства позивачем, позаяк не залежать від його волі.

Однак, судова колегія вважає, що зазначені висновки судами зроблені без всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин справи, незастосування системного аналізу норм чинного законодавства.

В умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Зокрема, для надання правової оцінки щодо формування платником податку на додану вартість податкового кредиту з такого податку необхідно застосовувати положення пунктів 7.2, 7.4, 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР, якими регламентувався порядок визначення податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин та якого платник податків (покупець) зобов'язаний був дотримуватися.

За умови реального здійснення платником податку господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що призвели до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутності з боку такого платника порушення вимог підпунктів 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4. статті 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, останній має право на податковий кредит.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Таким чином, предметом доказування у справі є обставини щодо здійснення реальних поставок товарів (робіт, послуг) на адресу позивача та порядок документального оформлення результатів виконання цих операцій як підстави для формування даних податкового обліку позивача, оскільки видані у відсутність встановлених законодавством юридичних фактів податкові накладні є такими, що не відповідають вимогам законодавства та не можуть бути підставою формування податкового кредиту.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій зміст оспорюваних операцій, їх обсяг, форми викладення, тобто ознаки, які свідчать про їх реальний характер, а також використання в господарській діяльності позивача не з'ясовувались.

Не з?ясовано судами попередніх інстанцій і питання виключення відповідачем зі складу валових витрат позивача вартості оплачених товарів протягом вказаного періоду, з огляду на його доводи про відсутність фактичного придбання, що в свою чергу виключало б можливість формування податкового кредиту за даними операціями.

Крім того, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, доказами створення фіктивного підприємства має бути обвинувальний вирок щодо його посадових осіб, який набрав законної сили, та містив би в собі встановлені судом об'єктивні дані щодо ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод.

Таким чином, за наявності інформації про порушення кримінальних справ щодо посадових осіб контрагентів позивача за фактом фіктивного підприємництва, судам необхідно перевірити постановлення обвинувальних вироків у цих справах.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Разом з тим, якщо сторони не надали доказів, які підтверджують або спростовують правомірність віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язаний із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.06.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2012 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді М.В.Сірош

Ю.І.Цвіркун