Ухвала суду № 40377776, 01.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2014 року м. Київ К/9991/22586/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Сіроша М.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м.Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011

у справі №2-а-13190/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альта ЛТД»

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м.Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м.Харкова №0002062302/0 від 13.10.2010.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 30.06.2010, за результатами якої складено акт від 30.09.2010 №4479/23-212/21265808.

За висновками акта перевірки, позивачем порушено вимоги пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого, відбулося заниження податку на додану вартість на загальну суму 164368 грн.

На підставі цього акта винесено податкове повідомлення - рішення №0002062302/0 від 13.10.2010, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 246552 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у періоді, що перевірявся позивач був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Підставою для задоволення позовних вимог, стали висновки судів попередніх інстанцій, з якими погоджується суд касаційної інстанції, що податковий орган не заперечував проти реальності здійснених господарських операцій з Коростенською виправною колонією-71, ПАТ «Ковельсільмаш», ВАТ «Уманьфермаш», ТОВ «ВБКО «Харківпромтехбуд» та ін. контрагентами, про що свідчать податкові накладні, виписані на адресу позивача у березні 2009 року, але направлені поштою у квітні 2009 року, та, з врахуванням поштового обігу, отримані у травні 2009 року. Фактичне здійснення зазначених операцій підтверджується також наданими до суду та долученими до матеріалів справи листами, надісланими ТОВ «Альта ЛТД» його контрагентам.

Тобто, позивач, отримавши податкові накладні від своїх контрагентів у травні 2009 року включив суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту в травні 2009 року, за датою отримання податкових накладних.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону визначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, не підтверджених податковими накладними.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника та з'ясування достовірності й повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Аналіз вищенаведеної норми дає підстави для висновку, що подання заяви зі скаргою на постачальника є виключним правом, а не обов'язком покупця. Оскільки, постачальники, що надали позивачу податкові накладні із запізненням, не відмовляли у їх наданні та не порушували порядок виписки та заповнення даних накладних, підстав для звернення зі скаргами на своїх контрагентів у позивача не було.

Крім того, недотримання позивачем порядку, встановленого підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених ним витрат до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення податкової інспекції, позаяк згідно з абзацом 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.

За підтвердження факту придбання та оплати товарів в податковому періоді в якому були виписані податкові накладні, що податковим органом не заперечується, однак, які фактично отримані позивачем пізніше, але в межах строків встановлених ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов??язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування чи порушення норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, повно та правильно встановивши обставини справи, дали їм належну оцінку з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для скасування судових рішень, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м.Харкова відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді М.В.Сірош

Ю.І.Цвіркун