Ухвала суду № 40377573, 27.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

27 серпня 2014 року м. Київ В/800/3687/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Кравцова О.В.,

Васильченко Н.В.,

Голяшкіна О.В.

Гончар Л.Я.,

Єрьомін А.В.,

розглянувши заяву Державної фінансової інспекції в Івано-Франківській області про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 25 липня 2014 року у справі за її позовом до державного підприємства «Карпатське підприємство геодезії, картографії та кадастру» про зобов'язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

Державна фінансова інспекція в Івано-Франківській області (надалі - ДФІ, позивач) звернулось до суду з позовом про зобов'язання державного підприємства «Карпатське підприємство геодезії, картографії та кадастру» (надалі - ДП, відповідач) виконати пункти 2,3,4,5 вимоги про усунення порушень, виявлених ревізією від 22 квітня 2013 року №09-07-14-14/3172.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2014 року, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 липня 2014 року відмовлено ДФІ у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2014 року, у зв'язку з необґрунтованістю касаційної скарги.

В заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали суду касаційної інстанції від 25 липня 2014 року позивач посилається на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України, як судом касаційної інстанції, одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні».

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявник посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 8 серпня 2013 року у справі № К/800/11444/13 та на ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2014 року у справі № 1559/13/876, від 25 липня 2013 року у справі № 178823/12/9104, від 6 червня 2011 року у справі № 53898/09/9104.

Необхідно вказати, що відповідно до абзацу 3 пункту 5 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 13 грудня 2010 року «Про судову практику застосування статей 235-240 Кодексу адміністративного судочинства України» рішеннями, на які робиться посилання для підтвердження підстав, можуть бути, зокрема, рішення апеляційних судів загальної юрисдикції лише як судів касаційної інстанції в цивільних справах, яким право на перегляд у касаційному порядку цивільних справ було надано Законом України від 22 лютого 2007 року № 697-V «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ».

Таким чином, суд не приймає до уваги посилання заявника на рішення Львівського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до положень статті 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України, який за змістом статей 239-2 та 240 КАС України перевіряє відповідність заяви вимогам цього Кодексу та вирішує питання про допуск справи до провадження.

Пунктом 1 частини першої статті 236 КАС України встановлено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку.

Згідно з нормою пункту 1 частини першої статті 237 КАС України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Під неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права необхідно розуміти, зокрема: різне тлумачення змісту і сутності правових норм, на підставі якого зроблено висновок про різний зміст суб'єктивних прав і обов'язків учасників відповідних правовідносин, у тому числі про наявність та обсяг прав і/або обов'язків осіб, які беруть участь у справі; різне застосування правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними з урахуванням ієрархії цих правових норм, а також дії норм у часі, просторі та за колом осіб, тобто незастосування закону, який підлягав застосуванню; різне визначення предмета регулювання правових норм, зокрема застосування різних правових норм для регулювання одних і тих самих відносин або поширення дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосування цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різне застосування закону, який не підлягав застосуванню; різне застосування правил аналогії права чи закону в подібних правовідносинах.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 липня 2014 року, про перегляд якої ставить питання заявник, суд касаційної інстанції відмовив у відкритті касаційного провадження у зв'язку з її необґрунтованістю, зазначивши, що судове рішення відповідає установленій практиці Вищого адміністративного суду України.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що відмовляючи у відкритті касаційного провадження, Вищий адміністративний суд погодився із висновками суду апеляційної інстанції.

У свою чергу, в постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2014 року колегія суддів прийшла до висновку, що наявність виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово відшкодовані шляхом вимоги, такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом, а тому позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права і у даному випадку орган державного фінансового контролю повинен звертатися до суду в інтересах держави з позовом про їх стягнення.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 3 квітня 2014 року у справі № К/9991/46567/11, на яку відповідач посилається, як на підставу для допуску справи до провадження Верховного Суду України, суд прийшов до висновку про наявність підстав для касаційного оскарження у справі де предметом спору є також правовідносини у сфері публічного права щодо виконання обов'язкових приписів ДФІ, які регламентовані статтею 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні».

Оскільки, зі змісту доданого до заяви судового рішення вбачається неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах одних і тих самих норм матеріального права, суд дійшов висновку допустити до провадження Верховного Суду України дану справу для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 2 липня 2014 року.

Керуючись статтями 235-240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Допустити до провадження Верховного Суду України справу за позовом Державної фінансової інспекції в Івано-Франківській області до державного підприємства «Карпатське підприємство геодезії, картографії та кадастру» про зобов'язання до вчинення дій.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СуддіКравцов О.В. Васильченко Н.В. Голяшкін О.В. Гончар Л.Я. Єрьомін А.В.